Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 162/725/18

провадження № 61-9659св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Любешівська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Гладіч Н. І. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Киці С. І., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , Любешівська державна нотаріальна контора, про встановлення нікчемності заповіту.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якою входять декілька житлових будинків, земельних ділянок, які знаходяться в с. Бихів Любешівського району Волинської області, міні-трактор і грошові вклади. В установлений законом строк вона звернулася до Любешівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У Бихівській сільській раді Любешівського району Волинської області вона дізналася про існування заповіту, складеного її братом ОСОБА_6 , який не містить підпису заповідача, на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Вказувала, що зазначений заповіт не відповідає вимогам законодавства щодо його форми і посвідчення, зокрема у ньому відсутній особистий підпис заповідача, а особа, що посвідчила цей заповіт, - секретар Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області не мала необхідних повноважень, наданих їй органом місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій.

На підставі вказаного ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 31 травня 2019 року, просила суд встановити нікчемність заповіту від 23 лютого 2015 року, складеного від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідченого секретарем Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук Валентиною Федорівною та зареєстрованого у реєстрі за № 5.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено нікчемність заповіту від 23 лютого 2015 року, складеного від імені ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посвідченого секретарем Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В. Ф. та зареєстрованого у реєстрі за № 5.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладено на ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у секретаря Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В. Ф. були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету вказаної сільської ради за 2010-2015 роки відсутні відомості про покладення на неї обов`язків посвідчувати нотаріальні дії, отже, посвідчивши заповіт від 23 лютого 2015 року, секретар Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В. Ф. вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків. Крім того, у заповіті, який зберігався в матеріалах Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області на час відкриття спадщини на момент смерті ОСОБА_6 , був відсутній його підпис, тобто такий заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми, а тому є нікчемним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу і зупинено дію рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 556/1847/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17-ц (пункт1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що оспорюваний заповіт був складений особою, яка мала на це права, крім того, він складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення. Так, заповіт був підписаний ОСОБА_6 та посвідчений секретарем виконавчого комітету і Бихівської сільської ради Сидорчук В. Ф., яка мала на це відповідне повноваження. При цьому позивачем не доведено, що підпис не належить заповідачу, що свідчить про наявність вільного волевиявлення особи при складанні заповіту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 лютого 2015 року у селі Бихів Любешівського району Волинської області ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким житлові будинки з надвірними будівлями, які розташовані у селі Бихів Любешівського району, і все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів у рівних частинах ОСОБА_3 і ОСОБА_4 . Цей заповіт посвідчений ОСОБА_7 - секретарем Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області та зареєстрований у реєстрі за № 5.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_6 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

У статті 1251 ЦК України визначено, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.

Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат».

Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: вживають заходів щодо охорони спадкового майна; посвідчують заповіти (крім секретних); засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчують справжність підпису на документах.

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.

Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Пунктом 2.1. розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Відповідно до положень пункту 2.3. розділу II Порядку при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

Згідно з пунктом 2.11. розділу II Порядку посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у секретаря Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В. Ф. були відсутні повноваження на посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету вказаної сільської ради за 2010-2015 роки відсутні відомості про покладення на посадових осіб ради обов`язків посвідчувати нотаріальні дії, відтак, посвідчивши заповіт від 23 лютого 2015 року, секретар Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В. Ф. вчинила дію, яка не входила до її посадових обов`язків.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для вчинення таких дій, оскільки покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради.

Аналогічний за змістом правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17.

Таким чином, оскільки учасниками справи не було надано доказів на підтвердження того, що секретар Бихівської сільської ради Любешівського району Волинської області Сидорчук В. Ф. у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема, посвідчувати оспорюваний заповіт від 23 лютого 2015 року, вказаний правочин в установленому порядку не посвідчений.

У частині першій статті 1257 ЦК України визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанцій, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на те, що суди не дослідили усі зібрані у справі докази і не дали їм належної оцінки до уваги не приймаються, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, переглянувши справу у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 402 403 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Любешівського районного суду Волинської області від 05 листопада 2020 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович