ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 1640/2467/18
адміністративне провадження № К/9901/12935/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №1640/2467/18
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Кукоби О.О., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, прийняту у складі: головуючого судді Лях О.П., суддів: Яковенка М.М., Бегунца А.О.,
в с т а н о в и в :
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта", в якому, з урахуванням уточнень, просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 10041972,76 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1338218,30 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Судами встановлено, що ПАТ "ТФПНК "Укртатнафта" зареєстроване як юридична особа.
Відповідачем 19.02.2018 подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників підприємства у 2017 році становила 3949 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 590247,7 тис. грн, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 158 осіб, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 49 осіб.
З огляду на невиконання відповідачем у 2017 році нормативу працевлаштування інвалідів, позивач на підставі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" звернувся до суду із цим позовом.
Суди приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходили з того, що відповідач виконав обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомляв про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) шляхом подачі звітів за формою № 3-ПН з моменту відкриття вакансії.
У касаційній скарзі позивач заявив вимогу про скасування ухвалених у справі судових рішень та прийняття нового, про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вказує, що відповідач фактично не створив робочі місця для інвалідів та не вживав належних заходів для їх працевлаштування.
У поданому відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні скарги.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України від 21.03.1991 №875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-XII).
Згідно із ч.1 ст.17 Закону №875-XII (в редакції, чинній впродовж 2017 року) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч.1 ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Таким чином, обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання, так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування такої категорії осіб.
В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476) затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судами установлено, що ПАТ "ТФПНК "Укртатнафта" упродовж 2017 року 175 разів зверталось до Кременчуцького міськрайонного центру зайнятості з повідомленнями про наявність вільних робочих місць, що підтверджено звітами форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновками судів щодо необґрунтованості позовних вимог.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
п о с т а н о в и в :
Касаційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року у справі №1640/2467/18 - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.Л. Мороз А.Ю. Бучик А.І. Рибачук