ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 166/313/17

провадження № 51-794 км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030170000031, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Самари Ратнівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим за ч. 2 ст. 121 КК і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Як установлено вироком суду, ОСОБА_7 21 січня 2017 року приблизно о 03:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у будинку на АДРЕСА_2 після спільного розпивання спиртних напоїв із ОСОБА_8 , у ході конфлікту, який виник раптово на побутовому ґрунті, під час бійки, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, завдав ОСОБА_8 не менше десяти ударів руками та ногами по голові, тулубу, верхніх і нижніх кінцівках, від яких потерпілий впав на підлогу, спричинивши йому різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, у тому числі й тяжкі за критерієм небезпечні для життя в момент спричинення, від яких потерпілий помер.

Рівненський апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

На обґрунтування своїх вимог указує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, що призвело до необґрунтованого засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК. Стверджує про те, що покладені в основу обвинувального вироку докази ані окремо, ані в сукупності не доводять умислу засудженого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і не спростовують версії захисту, що такі ушкодження потерпілий міг отримати внаслідок падіння з висоти власного зросту. Захисник вважає, що дії засудженого слід кваліфікувати як вбивство через необережність. Також вказує на те, що при призначенні покарання підзахисному суд безпідставно не врахував обставину, яка пом`якшує покарання, передбачену п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК.

На думку захисника, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги засудженого та ухвалив рішення, яке не відповідає положенням статей 370 419 КПК.Указує на те, що апеляційний суд в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у допиті судово-медичного експерта ОСОБА_9 , яка б могла роз`яснити висновок комісійної судово-медичної експертизи з приводу отримання потерпілим тілесних ушкоджень, у тому числі внаслідок падіння з висоти власного зростуз прискоренням або без такого.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому за правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, надаючи оцінку доказам, по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка,з огляду на положення статей 433 438 КПК, не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду.

Перевіряючи доводи касаційної скарги сторони захисту, Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_7 , і на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався, у тому числі, на: показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 щодо обставин, які їм були відомі, до і після події; дані протоколів слідчих дій, висновки експертиз та інші письмові докази, зміст яких детально відтворено у вироку.

Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 , оскільки їх слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК, то колегія суддів зазначає про таке.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), і вбивства, вчиненого через необережність (ч. 1 ст. 119 КК), здійснюється як за об`єктивною, так і за суб`єктивною сторонами цих злочинів.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів.

З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинно-наслідковому зв`язку між собою.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого. За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерть потерпілого) у результаті заподіяних тілесних ушкоджень.

На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.

Як убачається з матеріалів провадження, свідок ОСОБА_11 у місцевому суді пояснив, що 20 січня 2017 року розпивав спиртні напої разом із потерпілим, ОСОБА_7 та іншими у старій хаті останнього. У цей день конфліктів ніяких не було і ніхто тілесних ушкоджень не мав. На наступний ранок у телефонній розмові ОСОБА_7 повідомив свідка про побиття ним ОСОБА_8 . Коли прийшли до старої хати, то виявили труп ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що 20 січня 2017 року вживав спиртні напої у старій хаті обвинуваченого, підтвердив, що на наступний ранок ОСОБА_7 був дуже схвильований при цьому курив, хоча раніше цього не робив. Також зазначав про те, що ОСОБА_11 йому розказав, що у старій хаті знайшли труп ОСОБА_8 , а ОСОБА_16 сказав, що у них вийшла бійка.

Згідно з даними висновків судово-медичної експертизи № 11 від 13 березня 2017 року та комісійної судово-медичної експертизи № 1 від 16 січня 2018 року виявлені у потерпілого тілесні ушкодження виникли прижиттєво від численних ударних дій тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо від ударів кулаками та ногами загальною кількістю не менше десяти, у швидкій послідовності одне за одним та в короткий проміжок часу перед настанням смерті, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю потерпілого, утворились унаслідок контактів із тупими твердими предметами та внаслідок падіння з висоти власного зросту з попередньо наданим прискоренням.

Указаним висновкам суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку щодо наявних тілесних ушкоджень у потерпілого та механізму їх спричинення і встановили, що вони не суперечать один одному, при цьому зазначили, що висновок комісійної експертизи не спростовує попереднього висновку, а лише уточнює механізм отриманих тілесних ушкоджень. З такою оцінкою погоджується і колегія суддів.

Оцінивши вищевказані та інші наведені у вироку докази, у тому числі ті, що свідчать про спосіб вчинення злочину, кількість ударів, характер і локалізації тілесних ушкоджень, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 , завдаючи потерпілому не менше десяти ударів у швидкісній послідовності один за одним у різні частини тіла, у тому числі в життєво важливий орган - голову, мав умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а щодо похідного наслідку у вигляді смерті ОСОБА_8 ставився з необережністю.

Отже, у цій справі за встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

З огляду на викладене доводи захисника про те, що засуджений ОСОБА_7 , завдаючи потерпілому ударів руками і ногами в голову та по тулубу, не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та не усвідомлював, що його дії можуть призвести до смерті потерпілого, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами, яким суд надав належну оцінку.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404 405 КПК.

За матеріалами кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою обвинуваченого, ретельно перевірив та проаналізував наведені в ній доводи і дав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарг без задоволення.

Ухвала апеляційного суду необхідним чином мотивована, вважати її такою, що не відповідає приписам статей 370 419 КПК, немає підстав.

Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом положень ст. 404 КПК є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов`язком повторного дослідження обставин справи. При цьому таке клопотання повинно бути належно мотивованим.

Як свідчить журнал і технічний запис судового засідання суду апеляційної інстанції, клопотання сторони захисту про допит судово-медичного експерта ОСОБА_9 суд розглянув відповідно до положень ст. 350 КПК і в його задоволенні вмотивовано відмовив. Отже, порушень приписів ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.

Неспроможними вважає Верховний Суд доводи захисника щодо неврахування місцевим судом того, що ОСОБА_7 намагався викликати швидку медичну допомогу (п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК).

Як убачається з вироку місцевого суду, цю обставину було враховано під час призначення покарання засудженому.

Верховний Суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 місцевим судом покарання в мінімальній межі за ч. 2 ст. 121 КК за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів та відповідає вимогам статей 50 65 КК. Підстав для пом`якшення покарання із застосуванням ст. 69 КК Суд не вбачає.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальні справі щодо ОСОБА_7 . Суд не встановив.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 30 травня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3