ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 166/789/24

провадження № 61-14883св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Волинської обласної прокуратури на постанову Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом.

Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2018 року у кримінальному провадженні від 25 червня 2018 року № 12018030000000282 їй було вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 у справі № 161/12277/18 їй, як підозрюваній, було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці, тобто до 02 жовтня 2018 року включно, із зобов`язаннями: не залишати місце проживання у період доби з 20:00 год. до 07:00 год. без дозволу слідчого, прокурора або суду, а також: негайно прибувати на виклик слідчого управління ГУНП у Волинській області, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження № 12018030000000282, прокурора відділу прокуратури Волинської області та суду; не спілкуватися із головним бухгалтером комунального підприємства «Ратнівський центр первинної медичної допомоги» Волинської області (далі - КП «Ратнівський центр первинної медичної допомоги») ОСОБА_3, не намагатися будь-яким чином вплинути на неї для зміни нею показів, наданих у кримінальному провадженні; повідомляти слідчого, прокурора про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади (управління Державної міграційної служби України у Волинській області) свій паспорт для виїзду за кордон.

Крім того, ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року у справі № 161/12276/18 її було відсторонено від посади головного лікаря КП «Ратнівський центр первинної медичної допомоги» строком на 2 місяці, тобто до 02 жовтня 2018 року включно.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 серпня 2018 року у справі № 161/12276/18 апеляційну скаргу її представника Лавренчука О. В. задоволено, ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року про відсторонення її від посади скасовано. Однак іншою ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23 серпня 2018 у справі № 161/12277/18 апеляційну скаргу її представника- Лавренчука О. В. залишено без задоволення, ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року про запобіжний захід у вигляді домашнього арешту залишено без змін.

27 вересня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні їй було висунуто обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, а обвинувальний акт скеровано для розгляду по суті до Ратнівського районного суду Волинської області.

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року у справі № 166/1199/18, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року, її було визнано невинною і виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Постановою Верховного Суду від 12 травня 2021 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року щодо неї залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення (провадження № 51-6317км20).

Позивачка вважала, що внаслідок незаконного кримінального переслідування їй було завдано моральної шкоди, оскільки відносно неї безпідставно було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, невмотивовано було відсторонено від посади, що у значній мірі підірвало її авторитет, як керівника підприємства з багаточисельним колективом. Внаслідок вказаних незаконних дій вона невиправдано була відсторонена від займаної посади упродовж 21 дня і безпідставно перебувала під домашнім арештом протягом 60 днів. Крім того, на думку позивачки, прокурор у кримінальному провадженні звертався відповідними скаргами до апеляційного суду та Верховного Суду виключно з метою відстрочення набуття вироком районного суду законної сили і очищення її від тих репутаційних втрат, яких незворотньо вона зазнала внаслідок незаконного кримінального провадження у формі провокації.

Розмір завданої маральної шкоди позивачка оцінювала у 700 тис. грн.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України на її користь 700 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 60 тис. грн на відшкодування витрат, понесених на отримання юридичної допомоги при здійсненні захисту від незаконного кримінального обвинувачення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 17 липня 2024 року у складі судді Фазан О. З. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 206 933,33 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 19 308,33 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням юридичної допомоги при здійсненні захисту від незаконного обвинувачення.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, зокрема, повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади, тривалого досудового розслідування і розгляду справи судами позивачці було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої вона набула на підставі виправдувального вироку суду, який набрав законної сили.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із глибини та тривалості моральних страждань позивачки, перебування її протягом тривалого часу під слідством і судом, а також із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір моральної шкоди визначено з урахуванням конкретних обставин справи та виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (8 тис. грн) за період 25 місяців і 26 днів (з дня вручення позивачці повідомлення про підозру - 31 липня 2018 року і до набрання виправдувальним вироком суду законної сили - 25 вересня 2020 року).

Суд послався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Відмовляючи у стягненні в повному обсязі витрат на юридичну допомогу в сумі 60 тис. грн та стягнувши ці витрати частково у розмірі 19 308,33 грн, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано документального підтвердження розрахунку витрат на заявлену суму юридичної допомоги, що є підставою для відмови у задоволенні таких вимог про їх відшкодування у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Волинської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 17 липня 2024 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновками районного суду про наявність підстав для застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», апеляційний суд також вказав, що, врахувавши вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, які зазнала позивачка, беручи до уваги тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, інші негативні наслідки, які пов`язані із необхідністю докласти додаткових зусиль для відновлення та організації життя, з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким розмір мінімальної заробітної плати встановлено у 8 тис. грн, враховуючи те, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 31 липня 2018 року по 25 вересня 2020 року, тобто 25 місяців та 26 днів, суд першої інстанції правильно визначив розмір суми на відшкодування моральної шкоди у 206 933,33 грн.

Суд апеляційної інстанції послався на відповідну судову практику Верховного Суду.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що відшкодування шкоди, завданої позивачці, не є в розумінні статей 56 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн, відсутні.

Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу, понесених позивачкою у зв`язку з розглядом кримінальної справи, то апеляційний суд також погодився із висновками суду першої інстанції, що наданими представником позивачки доказами не підтверджуються понесені нею витрати на юридичну допомогу саме у розмірі 60 тис. грн, оскільки з них неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом у межах кримінального провадження, так як відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правової допомоги на вказану суму. Таких доказів, які б підтверджували кількість відпрацьованого часу адвокатом для надання юридичної допомоги ОСОБА_1, або здійснення ним витрат, необхідних для надання правової допомоги у межах даного кримінального провадження, не було надано й суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі керівник Волинської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір відшкодування моральної шкоди та відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням юридичної допомоги при здійсненні захисту від незаконного обвинувачення.

Інші учасники справи судові рішення в касаційному порядку не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ратнівського районного суду Волинської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2025 року у задоволенні клопотання керівника Волинської обласної прокуратурипро розгляд справи за участю Волинської обласної прокуратури та інших учасників справи відмовлено. Справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, ГУ НП у Волинській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, за касаційною скаргою керівника Волинської обласної прокуратури на постанову Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга керівника Волинської обласної прокуратури мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення на користь позивачки на відшкодування завданої моральної шкоди саме суму 206 933,33 грн, оскільки не врахували, що відшкодування моральної шкоди слід проводити з мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення суду (1 600 грн) за 25 місяців та 26 днів перебування під слідством і судом. Судами не враховано, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн. Позивачкою не доведено підстав для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Крім того, надані позивачкою докази не підтверджують понесення нею витрат на юридичну допомогу у розмірі 60 тис. грн, так як з них неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом в межах такого кримінального провадження, відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання юридичної допомоги.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У кримінальному провадженні, відомості про яке внесено 03 липня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030000000282, ОСОБА_1 31 липня 2018 року вручено повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 368 КК України, за ознакою одержання службовою особою неправомірної вимоги за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, а так само прохання надати таку вигоду для себе, дії з використанням наданої їй влади та службового становища.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року у справі № 161/12277/18 ОСОБА_1 , як підозрюваній, було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці із визначеними зобов`язаннями.

Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року у справі № 161/12276/18 ОСОБА_1 було відсторонено від посади головного лікаря КП «Ратнівський центр первинної медичної допомоги» строком на 2 місяці, тобто до 02 жовтня 2018 року включно.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 серпня 2018 року у справі № 161/12276/18 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Лавренчука О. В. задоволено, ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року про відсторонення ОСОБА_1 від посади скасовано.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 23 серпня 2018 у справі № 161/12277/18 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Лавренчука О. В. залишено без задоволення, ухвалу слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 серпня 2018 року запобіжний захід у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року у справі № 166/1199/18, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року, ОСОБА_1 було визнано невинною і виправдано за відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Постановою Верховного Суду від 12 травня 2021 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення (провадження № 51-6317км20).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Законувипадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 7 100 грн, а з 01 квітня - 8 тис. грн.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».

У справі, яка Верховним Судом переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили із того, що внаслідок повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу та досудового розслідування, відсторонення від роботи позивачці було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої вона набула на підставі набрання законної сили виправдувального вироку суду відносно неї.

При визначенні розміру морального відшкодування суди вірно врахували обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивачки протягом тривалого часу під слідством (25 місяців 26 днів), відсторонення від посади головного лікаря, застосування щодо неї запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який обмежував її свободу пересування та обрання місця перебування.

Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивачки, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості наявні правові підстави для стягнення моральної шкоди у розмірі 206 933,33 грн, який судами визначений з урахуванням усіх обставин справи, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» на момент відшкодування (8 тис. грн).

Доводи касаційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, не заслуговують на увагу, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що узгоджується із нормами статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях: від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.

При цьому, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, не є в розумінні статей 56 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, відсутні.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20, провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що «тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату на рівні 7 100,00 грн».

Аналізуючи релевантну судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, Верховний Суд роз`яснював про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 7 100,00 грн.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, провадження № 61-7724св24, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, провадження № 61-7696св24, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, провадження № 61-8406св24, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, провадження № 61-9291св24, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, провадження № 61-8267св24.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які, правильно застосувавши положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», врахувавши вимоги розумності та справедливості, характер та обсяг моральних страждань, які зазнала позивачка, взявши до уваги тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, інші негативні наслідки, які пов`язані із необхідністю докласти додаткових зусиль для відновлення та організації життя, з посиланням на Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким розмір мінімальної заробітної плати з 01 квітня 2024 року встановлено у 8 тис. грн, а також те, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 31 липня 2018 року по 25 вересня 2020 року, тобто 25 місяців та 26 днів, вірно визначили розмір суми на відшкодування моральної шкоди у 206 933,33 грн.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, оскільки в наведених прокурором постановах Верховного Суду відсутні правові висновки щодо величин мінімальної заробітної плати, а йдеться про те, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи саме з мінімального розміру заробітної плати, що діє на час розгляду справи, за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу, понесених позивачкою у зв`язку з розглядом кримінальної справи

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд зауважує, що, встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21), від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12 46 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17, провадження № 61-9263св19, Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19, провадження № 61-10459св20, від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18, провадження № 61-3157св21, від 26 серпня 2024 року у справі № 932/10156/21, провадження № 61-26св24, та інших.

Указана судова практика є незмінною.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, представником позивачки - Лавренчуком О. В. на підтвердження вказаних витрат на юридичну допомогу надано суду наступні документи:

- договір про надання правової допомоги-послуг захисника/представника від 13 липня 2018 року,

- копію прибуткового касового ордера від 13 липня 2018 року № 222 та квитанцію до нього, відповідно до яких ОСОБА_1 сплатила адвокату Лавренчуку О. В. 60 тис. грн за надану юридичну допомогу в межах кримінального провадження № 12018030000000282 від 13 липня 2018 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору про надання правової допомоги-послуг захисника/представника від 13 липня 2018 року за надання правової допомоги підзахисному/довірителю замовник послуг виплачує та передає в момент підписання цього договору адвокату гонорар у вигляді готівкових коштів у розмірі домовленої між сторонами суми із розрахунку сплати послуг по 500 грн за 1 відпрацьовану годину роботи адвоката, включаючи при виконанні виїзних доручень час: починаючи з моменту виїзду адвоката з міста Луцька та закінчуючи його приїздом до міста Луцька.

Отже, представником позивачки надано суду докази понесення витрат на юридичну допомогу в межах кримінального провадження № 12018030000000282 від 13 липня 2018 року, що спростовує доводи касаційної скарги прокурора у відповідній частині.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується й суд касаційної інстанції, про те, що наданими представником позивачки доказами не підтверджуються понесені нею витрати на юридичну допомогу саме у розмірі 60 тис. грн, оскільки з поданих доказів неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом у межах кримінального провадження, так як відсутній детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання юридичної допомоги на вказану суму. При цьому, таких доказів, які б підтверджували кількість відпрацьованого часу адвокатом для надання юридичної допомоги ОСОБА_1, або здійснення ним витрат, необхідних для надання юридичної допомоги у межах кримінального провадження, не було надано й суду апеляційної інстанції.

При цьому, судами попередніх інстанцій взято до уваги витрачений представником позивачки - Лавренчуком О. В. час на участь у кримінальному провадженні № 12018030000000282 під час розгляду справи у суді першої інстанції згідно з довідки Ратнівського районного суду Волинської області від 18 грудня 2023 року, участі в судовому засіданні 25 вересня 2020 року в Волинському апеляційному суді та 12 травня 2021 року в судовому засіданні Верховного Суду без надання часу перебування в цих судових засіданнях, що підтверджується відповідними судовими рішеннями.

Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій належно обґрунтували і оцінили підстави для зменшення розміру витрат на юридичну допомогу, тоді як безумовних підстав для відмови у стягнені таких витрат суди не встановили.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 17 липня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець