Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 172/1194/16-ц

провадження № 61-38537св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Криворізька районна державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня

2017 року у складі судді Філіппова Є. Є. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Криворізька районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за законом.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , спадкоємцем першої черги після смерті якого є вона. Наявність родинних відносин між нею та померлим ОСОБА_3 встановлено рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області

від 29 листопада 2013 року.

З метою прийняття спадщини у встановлений чинним законодавством строк, вона звернулася до Криворізької районної державної нотаріальної контори, однак постановою від 20 липня 2014 року № 2258/02-31 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме державного акта на право власності на земельну ділянку площею 4,388 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Зважаючи на наведене, у квітні 2015 року вона звернулася до суду з позовом до Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за законом, у задоволенні якого рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року їй відмовлено, оскільки з`ясувалося, що належним відповідачем до заявлених вимог є ОСОБА_2 , який претендує на спадкове майно як спадкоємець за заповітом.

Посилаючись на те, що надана їй для ознайомлення копія заповіту від 31 липня 2012 року, складеного на ім`я ОСОБА_2 , та посвідченого секретарем виконавчого комітету Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Міщенко О. Д., зареєстрованого у реєстрі за № 128, не містила печатки органу місцевого самоврядування, що дає підстави для сумніву щодо його чинності, а також, що відсутність у неї як спадкоємця за законом оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно унеможливлює оформлення спадщини у позасудовому порядку, просила визнати за нею право власності у порядку спадкування на земельну ділянку площею 4,388 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, що належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 03 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , на випадок свої смерті призначив спадкоємцем

ОСОБА_2 , який, у свою чергу, 04 лютого 2014 року, тобто у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи. Станом на дату розгляду справи, заповіт на ім`я ОСОБА_2 ніким не оспорений та є чинним. Наявність заповіту від 31 липня 2012 року, складеного на користь відповідача, не позбавляє ОСОБА_1 права на обов`язкову частку у спадщині, та можливості оформити право власності на неї у позасудового порядку, з огляду на пред`явлення ОСОБА_2 до нотаріальної контори оригіналу державного акта серія І-ДП № 096538 ВС 9908 про право власності на землю від 27 травня 2002 року, виданого на ім`я спадкодавця, необхідного для оформлення спадщини. Виходячи зі змісту частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України, існування умов для одержання свідоцтва про право на спадщину у позасудовому порядку виключає застосування такого виняткового способу захисту, як визнання права на спадщину у судовому порядку. Без звернення спадкоємців до нотаріальної контори за одержанням свідоцтва про право на спадщину збільшується ймовірність порушення прав спадкоємців за заповітом, спадкоємців, які прийняли спадщину.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня

2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені доводи касаційної скарги та відзиву на неї

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року і постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанції допустили ряд порушень норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема перевіряючи законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційний суд не забезпечив виконання Письменською селищною радою Васильківського району Дніпропетровської області ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2017 року про витребування усіх наявних оригіналів заповітів від 31 липня 2012 року, за якими ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповідав своє майно. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що оригінал заповіту від 31 липня 2012 року, складений на користь ОСОБА_2 , був досліджений при розгляді інших справ. Наведене, у порушення принципу змагальності сторін, позбавило її можливості довести перед судом обставини нікчемності заповіту, а отже наявність підстав для спадкування нею за законом.

Суд апеляційної інстанції також не мав правових підстав констатувати, що ОСОБА_2 не пропустив шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки вказані висновки грунтуються лише на дослідженій апеляційним судом копії заяви відповідача від 04 лютого 2014 року про прийняття спадщини, тоді як її оригінал суду не був пред`явлений.

Ураховуючи, що у позасудовому порядку вона має можливість оформити у порядку спадкування право власності лише на обов'язкову частку у спадщині, а її право на отримання спадщини у цілому оспорюється відповідачем, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про необгрунтованість заявленого нею способу захисту.

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому він просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обгрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які буди досліджені судами у судових засіданнях і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки, що грунтуються на підставі достовірних доказів. Суди правильно встановили, що покладені позивачем в основу заявленого позову обставини, станом на дату його розгляду судами перестали існувати, зважаючи на те, що оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку спадкодавця, як і нормативно-грошова оцінка землі знаходять у матеріалах справ, а тому у позивача відсутні перешкоди для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Твердження ОСОБА_1 про недійсність заповіту не заслуговують на увагу, оскільки вона з таких підстав позов не заявляла.

У відповіді на відзив, що надійшла до Верховного Суду у серпні 2018 року, ОСОБА_1 посилалася на те, що копія заяви ОСОБА_2 , що міститься у матеріалах спадкової справи № 472/2013 щодо спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , не є документом, що підтверджує прийняття ним спадщини. Твердження відповідача у відзиві на касаційну скаргу про те, що нею не оспорюється дійсність заповіту від 31 липня 2012 року, складеного спадкодавцем на ім'я ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки про його недійсність вона заявила ще у жовтні 2015 року, перебуваючи разом з відповідачем у нотаріальній конторі та відмовившись від отримання свідоцтва про право власності на обов`язкову частку спадщини. У подальшому у березні 2016 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, який у силу юридичної необізнаності за її заявою залишено без розгляду ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2016 року (справа № 172/296/16-ц). У квітні 2018 року вона знову звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, провадження за яким зупинено ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2018 року до розгляду зазначеної справи (справа № 172/160/18). Крім того, візуальне порівняння підпису заповідача у копіях заповітів, наданих до суду у 2016, 2018 роках свідчить про те, що вони відрізняються між собою, а також від підписів у раніше складених ним заповітах.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер

ОСОБА_3 . Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2013 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 є рідною донькою ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 , як інвалід другої групи, незалежно від змісту складеного померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 заповіту, має право на обов`язкову частку у спадщині, чого відповідач не оспорює.

11 жовтня 2013 року до Криворізької районної державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги за законом, про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на підставі якої державним нотаріусом Литвиненко О. М. заведено спадкову справу № 472/2013

При заведенні спадкової справи державним нотаріусом Литвиненко О. М. за даними Спадкового реєстру, встановлено наявність кількох складених спадкодавцем заповітів, останній з яких від 31 липня 2012 року, посвідчений Письменською селищною радою Васильківського району Дніпропетровської області, зареєстрований у реєстрі № 128.

04 лютого 2014 року до Криворізької районної державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_2 , як спадкоємця за заповітом про прийняття спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Постановою від 29 липня 2014 року №2258/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріус Криворізької районної державної нотаріальної контори Деркач Я. В. відмовила представнику спадкоємиці

ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що спадкоємицею не надано правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220 1222 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Установивши, що станом на дату розгляду спору, ОСОБА_2 , як спадкоємцем за заповітом, надано державному нотаріусу оригінал правовстановлюючого документу на спадкове майно (оригінал державного акта серії

НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку), що свідчить про відсутність перешкод для оформлення спадкоємцями права на спадщину у позасудовому порядку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з відсутності підстав для застосування обраного позивачем способу захисту.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Про це зазначається й у частині першій статті

3 ЦПК України 2004 року.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди правильно з`ясували, що неможливість отримання ОСОБА_1 свідоцтва про права на спадщину на час розгляду спору, не пов`язана ні з втратою правовстановлюючого документа, який засвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, ні з оспорюванням відповідачем її права на отримання у порядку спадкування обов`язкової частки у спадщині, а тому відсутні визначені законом підстави для визнання за позивачем у судовому порядку права власності на земельну ділянку площею 4,388 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Системний аналіз норм процесуального законодавства, чинного на дату звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, свідчить про те, що суд розглядає цивільні справи не інакшеяк за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, а тому доказування має бути спрямоване на з'ясування фактів, якими обгрунтовувалися заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи, та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Посилання заявника на те, що перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам про нікчемність заповіту складеного на користь відповідача, та незабезпечив дослідження оригіналів заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини та заповіту від 31 липня 2012 року, є необгрунтованими з огляду на таке.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина перша, друга статті 1257 ЦК України).

На дату складення оспорюваного заповіту вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 шостої книги ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.

Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1251 ЦК України також передбачено, що у разі відсутності у населеному пункті нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 2.11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування.

ОСОБА_1 обгрунтовавувала недійсність заповіту недотримання його форми при посвідченні посадовою особою органу місцевого самоврядування, а саме не скріплення заповіту гербовою печаткою органу місцевого самоврядування. Встановивши у належно засвідченій копії матеріалів спадкової справи № 472/2013, відкритої після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , наявність копії заповіту, що містить відтиск печатки Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що перевірка законності рішення суду першої інстанції, не вимагає дослідження оригіналу заповіту від 31 липня 2012 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Письменської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Міщенко О. Д., зареєстрованого у реєстрі за № 128, за сукупності у матеріалах справи достатніх доказів на підтвердження наявності зазначеного заповіту.

Твердження заявника про відсутність, як такого оригіналу заповіту, складеного померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на користь відповідача є неспроможними, оскільки як убачається з матеріалів справи, оригінал зазначеного заповіту перебуває у матеріалах цивільної справи № 172/160/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Письменна селищна рада Васильківського району Дніпропетровської області про визнання заповіту недійсним.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили дотримання ОСОБА_2 строку на прийняття спадщини є необгрунтованими, оскільки вони були предметом дослідження та оцінки судів, а очевидно допущена у повідомленні Міністерства юстиції України від 22 січня 2016 року «Про результати розгляду звернення» помилка щодо дати надходження до нотаріальної контори заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом, а саме « ІНФОРМАЦІЯ_2 » замість правильного «04.02.2014 року», не може свідчити про неповноту з'ясування судамизазначених обставин.

Таким чином, доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлених ними обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судами, які їх обгрунтовано спростували. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 03 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак