Постанова
Іменем України
27 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 172/125/19
провадження № 61-10977св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану
по Васильківському, Межівському, Покровському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Орган опіки
та піклування Васильківської селищної ради Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2019 року у складі судді Битяка І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , треті особи: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межівському, Покровському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, орган опіки
та піклування Васильківської селищної ради Дніпропетровської області про виключення з актового запису відомостей про батьківство.
Позовна заява обґрунтована тим, що він з 27 квітня 2012 року по 25 вересня 2013 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області.
Через місяць після реєстрації шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач народила сина ОСОБА_4 , про що 28 травня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського районного управління юстиції
у Дніпропетровській області зроблено відповідний актовий запис за № 81,
в якому він на підставі статті 122 СК України був записаний батьком дитини.
У 2018 року відповідач повідомила його про те, що він не є біологічним батьком дитини.
Тому просив виключити з актового запису № 81 від 28 травня 2012 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського управління юстиції у Дніпропетровській області, відомості про його батьківство відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 05 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що не зважаючи на доведений факт відсутності кровного споріднення між батьком та дитиною, ОСОБА_1 , не доведено, що на момент реєстрації дитини він не знав, що не є її батьком.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина третя статті 411 ЦПК України, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просив скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не врахували, що для відмови
у позові перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала саме в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини. ОСОБА_1 зазначає, що в момент реєстрації народження дитини був упевнений, що є її біологічним батьком, оскільки відносини із відповідачем розпочались
в момент зачаття ОСОБА_4 , а тому його походження під час вагітності, народження та тривалий час після цього не викликало ніяких сумнівів.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу
до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Васильківського районного суду Дніпропетровської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суди встановили, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2
з 27 квітня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 25 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
Під час шлюбу сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 . Батьком дитини записаний ОСОБА_1 .
Відповідно до актового запису про народження ОСОБА_4 № 81 від 28 травня 2012 року дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини записаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за заявою якого,
як батька, і була здійснена реєстрація факту народження дитини.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2020 року у справі призначено судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання чи є біологічним (генетичним) батьком дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно висновку експерта № 269 від 12 березня 2020 року молекулярно-генетичним аналізом встановлено: у дитини серед досліджених локусів виявлені алелі, які не виявляються у припустимого батька, тобто отримані від іншого чоловіка. Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 не може бути біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого громадянкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Тобто, батьківство ОСОБА_1 у відношенні дитини ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключається.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказувала, що з позивачем проживала однією сім`єю з жовтня 2011 року. ОСОБА_1 достовірно знав у день народження сина ОСОБА_4 , тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 , що він не є біологічним батьком дитини. Дитина народилася повноцінно доношена, а з моменту сумісного проживання з позивачем з жовтня 2011 року і до народження дитини пройшло сім місяців.
Зазначені обставини щодо обізнаності позивача про те, що він не є батьком дитини на момент народження дитини підтвердили допитані судом першої інстанції свідки.Так, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стверджували
у судовому засіданні, що позивач достовірно знав, що не є біологічним батьком дитини, яку народила відповідач, оскільки на час коли вони познайомились відповідач вже була вагітна і повідомила про це позивача, але той погодився визнати дитину своєю.
На теперішній час дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилося вісім років.
ОСОБА_1 зазначав, що дізнався про те, що він не є біологічним батьком дитини наприкінці 2018 року.
27 квітня 2012 року відповідач була вагітною та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина ОСОБА_4 , тобто дитина була народжена менше ніж через місяць після реєстрації шлюбу сторін.
ОСОБА_1 не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження того, що на момент народження та реєстрації дитини, батьком якої він записаний, він дійсно не знав, що не є батьком дитини.
До 2019 року позивач не заперечував своє батьківство.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних
на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (частина третя статті 411 ЦПК України, пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права й касаційна скарга задоволенню
не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до частини другої, третьої статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство
і батьківство охороняються державою.
Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб, оскільки права
та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Таке правило передбачено частиною першою статті 121 СК України.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122 124 126 СК України, статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини, оскільки при оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо
в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно
із частиною п`ятою статті 136 СК України).
Оскільки у спорах про виключення з актових записів відомостей про батьківство зачіпаються права не лише сторін спору, а й дитини, то відповідно до частини першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року
№ 789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист
і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі.
За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації батьком дитини,
що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням частини третьої статті 12, статті 81 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними
та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки встановлено, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є його біологічним батьком, однак погодився на реєстрацію батьком дитини за його особистою заявою.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено
як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так
і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення
є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів
не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється
та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції,
а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи
у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 05 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 23 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев М. Є. Червинська