Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа №173/3039/18

провадження № 61-6767св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

третя особа - приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомець Василь Антонович,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П., Свистунової О.В., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа - приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомець Василь Антонович, про припинення договору іпотеки зняття заборони відчуження нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомець В.А. про припинення договору іпотеки зняття заборони відчуження нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 31 серпня 2006 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке в подальшому перейменоване в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та позичальником ПСП «Агро-Союз» був укладений кредитний договір №30-0730/02-01, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 6 000 000 грн, в порядку та на умовах, які встановлені цим договором, а позичальник зобов`язувався повернути банку кредитні кошти на вказану суму, а також сплатити відповідні проценти та виконати всі інші зобов`язання згідно умов договору в термін до 30 серпня 2007 року.

У забезпечення виконання зобов`язання боржником ПСП «Агро-Союз» 25 грудня 2006 року між банком, як іпотекодержателем, та позивачем, як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки №50-1010/03/-01, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомцем В.А., та зареєстрований в реєстрі за №2481, за умовами якого він зобов`язувався перед банком відповідати за виконання позичальником ПСП «Агро-Союз» зобов`язань за кредитним договором №30-0730/02-01 від 31 серпня 2001 року належним йому на праві власності майном - комплексом будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого в АДРЕСА_1 , заставною вартістю 3 000 000 грн. У зв`язку з посвідченням іпотечного договору нотаріусом Питомцем В.А., 25 грудня 2006 року було накладено заборону на відчуження нерухомого майна, вказаного в іпотечному договорі, реєстровий номер №124. 25 грудня 2006 року заборона зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон №4280292 приватним нотаріусом Питомцем В.А.

Позичальник ПСП «Агро-Союз» своїх зобов`язань за кредитним договором, не виконав в термін до 30 серпня 2007 року. Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність вказаного підприємства припинена на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6635/2012 про визнання ПСП «Агро-Союз» код ЄДРПОУ 337048880 банкрутом в Єдиний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис №12141170012000155 від 17 грудня 2013 року про припинення діяльності підприємства.

Банк не звертався до суду з позовом до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також про визнання права власності на предмет іпотеки, виконавчих проваджень стосовно нього у виконавчій службі на виконанні не перебувало та не перебуває. У п. 7.8 Договору іпотеки вказано, що для звернення до нього з позовом про захист своїх прав Банк може звернутись протягом не більше 10 років.

Вказана позовна давність встановлена з моменту закінчення терміну дії кредитного договору, тобто з 30 серпня 2007 року. З моменту закінчення терміну дії кредитного договору пройшло майже 10 років, тому вважає, що сплинули терміни позовної давності стосовно будь-яких вимог банку до нього щодо заставленого майна.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати припиненим договір іпотеки №50-1010/03/-01, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомцем В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 12481, укладений 25 грудня 2006 року між ним та відповідачем;

- зняти заборону відчуження належного йому нерухомого майна - комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого в АДРЕСА_1 , накладену приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомцем В.А., реєстровий № 2481, в зв`язку з укладанням договору іпотеки №50-1010/03/-01 від 25 грудня 2006 року та вилучити вказаний запис № 4280292 від 25 грудня 2006 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано припиненим договір іпотеки №50-1010/03-01, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомцем В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2481, укладений 25 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке перейменоване в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Знято заборону відчуження з належного ОСОБА_1 нерухомого майна: комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого в АДРЕСА_1 та вилучено вказаний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, накладений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомцем В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 2481, в зв`язку з укладенням договору іпотеки № 50-1010/03-01 від 25 грудня 2006 року, та вилучено запис № 4280292 від 25 грудня 2006 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сплив строк позовної давності до основного зобов`язання, тому строк позовної давності сплив і по відношенню до забезпечувального зобов`язання, тобто договору іпотеки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомець В. А. про припинення договору іпотеки, зняття заборони відчуження нерухомого майна - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів на підтвердження того, що зобов`язання за кредитним договором №30-0730/02-01 від 31 серпня 2006 року було виконано в повному обсязі позивачем суду не надано.

Окрім того, ліквідація боржника за основним зобов`язанням не призводить до припинення зобов`язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, якщо іпотекодавцем було реалізовано своє право на звернення стягнення на іпотечне майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 квітня 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що сплив строку позовної давності щодо вимог кредитодавця за основним зобов`язанням свідчить про його припинення, а оскільки іпотека має похідний характер, тому вона припинилась теж.

Ліквідація позичальника ПСП «Агро-Союз» потягло за собою припинення основного зобов`язання, яке забезпечено спірною іпотекою.

Відзив ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на касаційну скаргу мотивовано тим, що посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин правового висновку Вищого Господарського суду України щодо застосування вказаних норм права у подібних відносинах, викладений у постанові від 09 грудня 2014 року у справі №910/14754/14 не заслуговують на увагу, оскільки обставини справи у даній справ є відмінними. Окрім того, нормами Закону України «Про іпотеку» та ЦК України не передбачено таку підставу для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням.

Інші учасники справи не скористались своїм правом подання відзиву на касаційну скаргу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 03 серпня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суд апеляційної інстанції не застосував положення статей 256 257 259 261 266 ЦК України та не врахував правовий висновок Вищого Господарського суду України щодо застосування вказаних норм права у подібних відносинах, викладений у постанові від 09 грудня 2014 року у справі №910/14754/14.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 31 серпня 2006 року між ЗАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке в подальшому перейменоване в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", та позичальником - ПСП «Агро-Союз був укладений кредитний договір №30-0730/02-01, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 6 000 000 грн, в порядку та на умовах, які встановлені цим договором, а позичальник зобов`язувався повернути банку кредитні кошти на вказану суму, а також сплатити відповідні проценти та виконати всі інші зобов`язання згідно умов договору в термін до 30 серпня 2007 року.

У забезпечення виконання зобов`язання боржником ПСП «Агро-Союз» 25 грудня 2006 року між банком, як іпотекодержателем, та позивачем ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, було укладено договір іпотеки №50-1010/03/-01, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомцем В.А., та зареєстрований в реєстрі за №2481, за умовами якого позивач зобов`язувався перед банком відповідати за виконання позичальником ПСП «Агро-Союз зобов`язань за кредитним договором №30-0730/02-01 від 31 серпня 2001 року належним йому на праві власності майном - комплексом будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого в АДРЕСА_1 , заставною вартістю 3 000 000 грн (а.с.6-8).

В укладеному між сторонами договорі Іпотеки строк його дії не визначено.

В п.7.8. договору Іпотеки зазначено, що строк у межах якого Банк може звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється в 10 років.

25 грудня 2006 року було накладено заборону на відчуження нерухомого майна, вказаного в іпотечному договорі, реєстровий номер №124 (а.с.8).

25 грудня 2006 року заборона зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон №4280292 приватним нотаріусом Питомцем В.А. (а.с.8).

ПСП «Агро-Союз» своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав в термін до 30 серпня 2007 року.

25 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. було вчинено виконавчий напис №2525 на підставі якого звернуто стягнення на майно комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого в АДРЕСА_1 (а.с.35).

З листа Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області від 05 вересня 2019 року вбачається, що державним виконавцем 09 жовтня 2009 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса. 16 грудня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу за його письмовою заявою. Надати більш детальну інформацію не можуть у зв`язку із знищенням виконавчого провадження із закінченням терміну зберігання (а.с.135, 136).

Згідно довідки банку від 11 січня 2020 року у позичальника ПСП "Агро-Союз" наявна заборгованість за вказаним кредитним договором, яка становить - 6 000 000 грн. за кредитом та 234 704 грн. 82 коп. за процентами (а.с.157).

Відповідно до даних Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність вказаного підприємства припинена на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6635/2012 про визнання ПСП «Агро-Союз» код ЄДРПОУ 337048880 банкрутом в Єдиний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис №12141170012000155 від 17 грудня 2013 року про припинення діяльності підприємства (а.с.11-14).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Щодо наявності підстав визнання зобов`язання припиненим у зв`язку зі спливом позовної давностіщодо вимог кредитодавця за основним зобов`язанням.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Зазначені норми не передбачають такої підстави для припинення зобов`язання, як сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статей 256 266 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист її цивільного права. З метою стабільності цивільних правовідносин сплив строку позовної давності позбавляє особу, право якої порушено примусового судового захисту, але не позбавляє можливості захищати свої права іншими позасудовими засобами, у тому числі засобами, встановленими договором.

Сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до статті 575 ЦК України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид застави, вид забезпечення належного виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку», відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі 501/2072/16-ц.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що зобов`язання за кредитним договором від 31 серпня 2006 року №30-0730/02-01 не припинено, відповідно і іпотека теж не припинилась.

Щодо наявності підстав визнання зобов`язання припиненим у зв`язку з ліквідацією юридичної особи - позичальника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки припиненою, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ліквідація боржника за основним зобов`язанням не призводить до припинення зобов`язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання, якщо іпотекодавцем було реалізовано своє право на звернення стягнення на іпотечне майно

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін зобов`язання, насамперед інтересів кредитора, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання зобов`язання.

За змістом частини першої статті 589 ЦК правовим наслідком невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, є виникнення у заставодержателя права звернення стягнення на предмет застави. При цьому майновий поручитель несе відповідальність перед заставодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета застави.

Відповідно до ч. 4 ст. 593 ЦК України припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.

Змістом частини першої статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок дій іпотекодержателя щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору застави, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання, та звільнення заставодавця від відповідальності.

Укладаючи договір застави, заставодавець бере на себе всі ризики, пов`язані з невиконанням зобов`язання боржником (у межах вартості предмета застави), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного Єдиного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов`язку заставодавця із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Судами встановлено, що на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 року у справі № 38/5005/6635/2012 про визнання ПСП «Агро-Союз» код ЄДРПОУ 337048880 банкрутом в Єдиний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис №12141170012000155 від 17 грудня 2013 року про припинення діяльності підприємства.

Судами не було встановлено, що позивачем доведено, що заборгованість позичальника за кредитним договором погашена його фактичним виконанням у належний спосіб.

Натомість судами було встановлено, наявність заборгованості за вказаним кредитним договором, яка становить - 6 000 000 грн. за кредитом та 234 704,82 грн. за процентами

Так, пунктом 1.1 договору Іпотеки встановлено, що ОСОБА_1 , як майновим поручителем, забезпечуються вимоги, що випливають з кредитного договору № 30-0730/02-01 від 31 серпня 2006 року.

Пунктом 3.1.5 договору Іпотеки встановлено, що за умови настання ліквідації або реорганізації у будь-який спосіб Позичальника або порушення відносно нього справи про банкрутство Іпотекодержатель має право звернути стягнення на Предмет іпотеки та реалізувати його.

Отже, умовами спірного договору Іпотеки сторони погодили, що у разі ліквідації ПСП «Агро-Союз», Банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, підписавши спірний договір Іпотеки ОСОБА_1 погодив його умови, в тому числі і щодо продовження існування зобов`язання після ліквідації позичальника.

Судами встановлено, що Банком 25 жовтня 2007 року шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, а саме у позасудовий спосіб в рахунок заборгованості за кредитним договором станом на 25 жовтня 2007 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, Банком до моменту ліквідації божника, як юридичної особи, було реалізовано право на звернення стягнення на передане у заставу майно.

Вказане свідчить про те, що Банк вчинив дії, передбачені ст. 33 Закону України «Про іпотеку» спрямовані на захист свого права для погашення кредитної заборгованості за рахунок іпотечного майна.

Судами не встановлено, що вказаний виконавчий напис визнавався недійсним чи був скасований.

Оскільки Банк заявив свої вимоги про задоволення кредиторських вимог за основним зобов`язанням до моменту ліквідації боржника, як юридичної особи, тому зобов`язання не є припиненим.

За вказаних обставин, відсутні підстави для визнання спірного договору Іпотеки припиненим на підставі положень статті 609 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 910/8698/17, від 27 травня 2020 року у справі №686/17614/18, а також у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14.

Посилання в касаційній скарзі на те, що виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріусу було припинено в 2011 році не свідчить про те, що зобов`язання припинено.

Посилання в касаційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин правового висновку Вищого Господарського суду України щодо застосування вказаних норм права у подібних відносинах, викладений у постанові від 09 грудня 2014 року у справі №910/14754/14 не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать правовим висновкам викладеним Верховним Судом у подібних спірних правовідносинах.

Таким чином, доводи наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. А. Калараш

Є. В. Петров