ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа №1740/1924/18

адміністративне провадження № К/9901/4438/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №1740/1924/18 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про скасування податкового повідомлення - рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Довга О.І., Шавеля Р.М.),

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.06.2017 за № 193835-13 в частині визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки по об`єктах нежитлової нерухомості із застосуванням ставки податку встановленої Дубровицькою міською радою від 04.02.2016 за № 82 на загальну суму 10707, 56грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 адміністративний позов задоволено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22.02.2019 відкрито касаційне провадження у справі №1740/1924/18 за касаційною скаргою позивача.

Ухвалою суду від 14.11.2022 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 15.11.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Дубровицькою міською радою 27.01.2015 прийнято рішення № 947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яким визначено, що на території міста Дубровиці податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки встановлюється згідно з додатками 1-3.

Відповідно до п. 4 Додатку 3, розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельного податку для об`єктів нежитлової нерухомості, зокрема на будівлі (приміщення) торговельні - торгові центри, магазини, універмаги, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів складає 0, 5% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1кв.м. бази оподаткування.

04.02.2016 Дубровицькою міською радою прийнято рішення №82 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.01.2015 №947 «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»», яким додатки 2, 3 до рішення від 27.01.2015 №947 вважаються такими, що втратили чинність.

Водночас пп. 5.1 п. 5 додатку 1 вказаного рішення викладений в новій редакції, зокрема, пп. «в» пп. 5.1 п. 5 встановлено ставку податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, за 1кв.м. бази оподаткування в розмірі 2 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року - для об`єктів нежитлової нерухомості, крім господарських (присадибних) будівель (допоміжних (нежитлових) приміщень, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо)), які використовуються без отримання прибутку».

Відповідачем, з врахуванням ставки податку, встановленого наведеним вище рішенням, 29.06.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1 93835-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 14276,72грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 10707,56грн. протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

В обґрунтування вимог позивач вказав, що при визначенні податкового зобов`язання з податку на майно відмінного від земельної ділянки за 2016 рік, органом фіскальної служби, на думку позивача, не враховано, що рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016 № 82 прийнято поза межами строків його оприлюднення встановленого Податковим кодексом України, що в свою чергу не дає підстав для його застосування в цілях оподаткування за 2016 рік. Тобто, при визначенні позивачу податкового зобов`язання з податку на майно відмінного від земельної ділянки за 2016 рік, відповідач мав би застосувати рішення Дубровицької міської ради від 27.01.2015 за №947.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зміна ставки податку у 2016 році рішенням Дубровицької міської ради від 04.02.2016 №82, яке прийнято пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду не може бути визнане обов`язковим до застосування в 2016 році. Отже, в 2016 році податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки має застосовуватись відповідно до рішення Дубровицької міської ради №947 від 27.01.2015.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, з огляду на те, що рішення Дубровицької міської ради від 27.01.2015, яким встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та рішення Дубровицької міської ради від 04.02.2016, яким визначено нову ставку податку на інші будівлі нежитлової нерухомості, може застосовуватися контролюючим органом за 2016 рік, оскільки Податковим кодексом України встановлено обов`язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів та їх елементів.

Не погоджуючись з позицією суду апеляційної інстанції, вважаючи судове рішення таким, що винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, позивач оскаржив його у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що спір у даній справі подібний до тих, по яких винесено постанови Верховного Суду у справі №820/5457/18, №803/1307/17, №824/651/17-а. Заявник касаційної скарги вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин принципу правомірності дій платника податків, закріпленого у підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Крім того, вважає, що застосування рішення органу місцевого самоврядування для визначення суми податку на нерухоме майно за звітний 2016 рік є порушенням принципу стабільності зміни до будь-яких елементів податків та зборів і не можуть вноситися пізніше, як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Також, позивач зазначає, що судами не надано вмотивованої оцінки по кожному наведеному у позовній заяві та апеляційній скарзі аргументу по справі та мотивів відхилення таких аргументів відповідно до норм законодавства. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 та залишити в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15.08.2018.

Відповідач скористався своїм правом заперечити проти доводів касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу податковий орган зазначає, що позивачем не вказано, у чому полягають допущені, на думку позивача, порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 7 Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01.01.2016, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

Суд визнає, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24.12.2015 №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів.

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в касаційній скарзі, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Суд визнає, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

Разом з тим, як слідує, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №820/5457/17. У цій справі Суд надав оцінку доводам учасників справи і висновкам судів та вказав, що Положеннями пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01 січня 2016 року, визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що свідчить про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про недотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування про запровадження місцевих податків, які, на його думку, не можуть бути визнані обов`язковими до сплати у 2016 році. Верховний Суд вбачав, що податковий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, що свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для нарахування позивачу, як власнику нерухомого майна, що є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, грошового зобов`язання за 2016 рік.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.04.2018 по справі №803/1307/17 зазначив, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Отже, у 2016 році зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Окрім того, підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок. Таким чином Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Поряд з цим, позивач у касаційній скарзі зазначає, що судом апеляційної інстанції не надано вмотивованої оцінки по кожному наведеному у позовній заяві аргументу по справі та мотивів відхилення таких аргументів відповідно до норм законодавства, що на думку позивача є однією з підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

У цій справі необхідно врахувати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи. Касаційний суд вважає, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надав належну правову оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За вказаних обставин, постановлене у справі оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.

Відповідно до положень частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 у справі №1740/1924/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду