ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 1740/1948/18

адміністративне провадження № К/9901/1941/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року (суддя Зозуля Д.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Довга О.І., Шавель Р.М.) у справі №1740/1948/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач, підприємець, платник податків) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2018 року №0093333-5202-1705.

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам, складене з перевищенням повноважень, наданих йому статтями 19-1 20 Податкового кодексу України, та не у спосіб, встановлений цим Кодексом. Вважає протиправним застосування податковим органом ставки податку на нерухоме майно, яка затверджена Дубровицькою міською радою у 2017 році. На думку позивача, у 2017 році повинна застосовуватися ставка податку на нерухоме майно, яка встановлена органом місцевого самоврядування у 2015 році, оскільки відповідно до норм податкового законодавства рішення про встановлення місцевих податків та зборів оприлюднюється до 15 липня року, що передує бюджетному періоду. Вважає, що ставка податку на нерухомість має застосовуватися у розмірі 0,5% від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року, а не 1%, як було нараховано відповідачем.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що контролюючим органом правомірно розраховано податкове зобов`язання відповідно до рішення Дубровицької міської ради Рівненської області від 16 лютого 2017 року №332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця», яким ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - кафе на території міської ради встановлено в розмірі 1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судами не враховано, що з врахуванням строків оприлюднення рішень ради та ставки податку, а не розрахунку та у відповідності до положень Податкового кодексу України щодо порядку встановлення, зміни ставки податку, які за кодексом діяли на 2017 рік, вважає, що відповідач зобов`язаний був застосовувати для обчислення податкового зобов`язання за 2017 рік ставку податку обчислену за затвердженим розрахунком рішенням ради від 27 січня 2015 року №947 в розмірі 0,5% від мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2016 року в сумі 1378 грн. Така мінімальна заробітна плата була оприлюднена в грудні 2014 року, запроваджувалась із вересня 2015 року і не змінилась станом на 1 січня 2016 року. Наступним рішенням ради нову ставку податку не було встановлено (змінено попередню) в порядку передбаченому Податковим кодексом України.

Відповідачем 14 лютого 2019 року надано до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень суду, просить у задоволені касаційної скарги відмовити та залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу належить на праві власності, приміщення, кафе, що розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 619,1 кв.м.

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 27 січня 2015 року №947 ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - кафе на території міської ради встановлено в розмірі 0,5% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2015 року за 1 кв. м. площі об`єкта.

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області від 4 лютого 2016 року № 82 внесено зміни до рішення Дубровицької міської ради Рівненської області від 27 січня 2015 року №947, яким ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - кафе на території міської ради встановлено в розмірі 2% мінімальної заробітної плати встановленої на 1 січня 2016 року за 1 кв. м. площі об`єкта.

Рішенням Дубровицької міської ради Рівненської області «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця» від 14 липня 2016 року №185 ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - кафе на території міської ради встановлено в розмірі 1,5% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року.

Дубровицькою міською радою Рівненської області прийнято рішення від 16 лютого 2017 року № 332 «Про внесення змін до рішення міської ради від 14 липня 2016 року №185 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території м. Дубровиця», яким ставку податку на об`єкти нежитлової нерухомості - кафе на території міської ради встановлено в розмірі 1% мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року, за 1 кв. м. бази оподаткування.

Контролюючим органом на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 травня 2018 року №0093333-5202-1705, яким визначило позивачу грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 19811,20 грн за 2017 рік.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ, згідно з яким, зокрема, статтю 266 Податкового кодексу України викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За змістом підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції чинній станом на 1 січня 2015 року) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6. статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

З 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 3 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Таким чином, у даному випадку відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

З огляду на наведені приписи Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Враховуючи встановлені судами фактичні обставини у даній справі та наведені норми Податкового кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у позивача обов`язку щодо сплати податку на нерухоме майно за 2017 рік незалежно від наявності чи строку прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Підсумовуючи наведене, Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій на виконання завдання адміністративного судочинства дослідили та надали оцінку всім фактам, які стали підставою для прийняття спірного рішення у даній справі.

З урахуванням наведених норм та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для скасування спірного рішення податкового органу.

Позивачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у справі №1740/1948/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва