ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 1740/1949/18

адміністративне провадження № К/9901/1483/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (суддя Комшелюк Т.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (головуючий суддя Святецький В.В., судді: Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі №1740/1949/18 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2018 року №0097897-5202-1705 яким визначено податкове зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2017 рік в розмірі 15769,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки повинна бути встановлена лише абсолютною (специфічною), фіксованою, конкретною величиною вираженою в грошах. Натомість, ж рішення міської ради, зобов`язують платника податків та контролюючого органу самим визначати розмір ставки і дату її оприлюднення при наявності інформації про офіційно встановлену і своєчасно оприлюднену мінімальну заробітну плату до 15 липня року, що передує плановому, звітному періоду, яка відповідала б і мінімальній заробітній платі, встановленій саме на 1 січня звітного (податкового) періоду. Вважає, що контролюючий орган протиправно не встановив дату фактичного оприлюднення саме зміненої ставки оподаткування для наявності підстав до застосування цієї зміненої ставки за 2017 рік.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року у задоволені позову відмолено повністю.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із правомірності здійсненого контролюючим органом донарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки Податковим кодексом України (далі - ПК України) встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, зокрема, положень пункту 2.1 статті 2, пункту 5.2 статті 5, пункту 7.3 статті 7, підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Зазначає, що суди не звернули належної уваги на ті обставини, що з урахуванням норм прямої дії Конституції України та імперативних норм ПК України, в який зміни не вносились, і він має пріоритет над іншими законодавчими актами у сфері податкових відносин, рішення Дубровицької міської ради від 16 лютого 2017 року №332, прийняте поза терміном встановленим підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпунктом 12.3.4 пункту 12.3, пунктом 12.5 статті 12 ПК України, що не дає підстав для його застосування по визначенню податкових зобов`язань за 2017 рік. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать положенням статті 58 Конституції України щодо його застосування в зворотному часі. Зазначає, що всіма рішеннями міської ради затверджувалась не сама ставка податку, як елемент податку, а її розрахунок до невідомої, в більшості випадків, мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного (податкового) року. Зауважує, що ставка податку змінена в порядку визначеному законодавством, встановлена лише рішенням ради від 27 січня 2015 року за № 947 із розрахунку 0,5 % від мінімальної заробітної плати на 1 січня 2016 року в розмірі 6,98 грн (1378 грн х 0,5%), яку зобов`язаний був застосувати відповідач при визначенні суми податку.

Також, позивачем заявлено клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити без задоволення касаційну скаргу позивача та залишити без змін судові рішення першої та апеляційної інстанцій.

Розглянувши клопотання позивача про направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційний суд не вбачає підстав для його задоволення, та зазначає.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень, викладених у частинах третій-п`ятій статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як вказав відповідач у клопотанні, що розглядається, ця справа містить виключну правову проблему, у правовідносинах щодо застосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 3.1 статті 3, пункту 2.1 статті 2, пункту 5.2 статті 5, пункту 7.3. статті 7 ПК України.

Втім, касаційний суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №803/1307/17, від 4 вересня 2018 року у справі №820/5457/17 та від 26 червня 2018 року у справі №824/651/17-а висловив позицію щодо застосування наведених положень ПК України та дійшов висновку про відсутність обмежень для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

Таким чином, у категорії справ щодо застосування наведених норм ПК України сформована правозастосовча практика.

Слід враховувати підстави для направлення справи на розгляд, викладені у статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, які розширеному тлумаченню не підлягають.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позовних вимог прийняті без встановлення всіх фактичних обставин у справі та без врахування висновків Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за позивачем зареєстроване право власності на об`єкт нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлова будівля «виробничий корпус» загальною площею 492,8 кв.м. (розмір частки 1).

Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 травня 2018 року №097897-5202-1705, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» за 2017 рік в розмірі 15769,60 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія судів зазначає наступне.

В даному спорі визначальним важливо було встановити, чи є об`єктом оподаткування зазначена будівля, оскільки відповідно до п.п. «є» п.п.266.2.2. ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 висловила правову позицію зазначивши, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Також судовою палатою здійснено відступ від судової практики, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе лише у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

У даній справі судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником будівлі, виробничого корпусу, які податкова служба визнала об`єктом оподаткування, але не встановлено чи використовується дана будівля в господарській діяльності, адже позивач є суб`єктом підприємницької діяльності, і використання об`єкту нерухомості за функціональним призначенням є підставою для застосування п.п. «є» п.п.266.2.2. ст. 266 ПК України.

Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням.

Щодо заявлених позивачем підстав позову, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили про їх необґрунтованість, оскільки з 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року N 71-VIII, за яким статтю 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 цього Кодексу (в редакції чинній на 1 січня 2015 року) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року N1791-VIII, за яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 2017 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, законодавець встановив чіткий строк до якого органам місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Судовими інстанціями установлено, що рішення Дубровицької міської ради Рівненської області від 16 лютого 2017 року №332 прийнято поза межами цього строку.

Водночас, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII встановлено що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1. статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у 2017 році була зупинена дія підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та були відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Верховний Суд погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, що положеннями ПК України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.

Оскільки, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не встановлено, чи є виробничий корпус об`єктом оподаткування відповідно до п.п.266.2.2 ст. 266, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року скасувати, справу №1740/1949/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко