ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №1740/2143/18

касаційне провадження № К/9901/14421/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

Головного управління ДФС у Рівненській області на додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 (головуючий суддя - Попко Я.С., судді - Сеник Р.П., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом Приватного підприємства - фірми «Торгбуд-Сервіс» до Головного управління ДФС у Рівненській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій,-

УСТАНОВИВ:

Приватне підприємство - фірма «Торгбуд-Сервіс» (надалі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, контролюючий орган), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення комісії Управління, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, від 25.05.2018 №727377/32785198 про відмову у реєстрації податкової накладної №308, складеної Підприємством 29.06.2017; зобов`язати ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну, складену Підприємством від 29.06.2017 №308.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 25.10.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019, позов задовольнив повністю.

28.03.2019 позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, в якому просив суд ухвалити додаткове судове рішення та стягнути на користь Підприємства за рахунок бюджетних асигнувань Управління судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 2000,00 грн.

В обґрунтування заяви, заявник посилається на понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в судах на підставі відповідного договору про надання правничої допомоги у судах першої та апеляційної інстанцій.

Восьмий апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 09.04.2019 заяву Підприємства задовольнив, прийняв додаткове судове рішення, яким здійснив розподіл судових витрат та стягнув з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь Підприємства витрати на правову допомогу адвоката у сумі 1000,00 грн, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України в користь Підприємства 1000,00 грн, понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи заяву, суд апеляційної інстанції виходив із того, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а суми, які заявлені до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги є належним чином обґрунтовані на предмет їх розміру, який визначений в поданій заяві.

Не погодившись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Підприємства про стягнення судових витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає про необґрунтованість додаткової постанови, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано, що заявником не надано доказів в підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості. Вважає, що стягнуті витрати не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка та представництво інтересів позивача у судовому засіданні не потребує значного часу надання адвокатом зазначених вище послуг, та справа не може вважатися справою значної складності.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.05.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.10.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 18.10.2023.

Верховний Суд, переглянувши додаткове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між адвокатом та позивачем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 02.05.2018 та відповідні додаткові угоди до договору.

На підтвердження виконаних робіт за договором позивачем надано до суду платіжне доручення, виписку по рахунку, акт прийому-передачі наданих послуг, рахунок, які підтверджують те, що позивачем понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.

Пунктом першим частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною сьомою цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За вимогами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що сторонами виконані умови договору про надання правничої допомоги, позивачем дійсно понесені витрати на оплату послуг адвоката у цій справі, враховано складність справи та співмірність з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що заявлена відповідачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною, зокрема, зі складністю справи, об`ємом виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони та погоджується з встановленим судом апеляційної інстанції розміром.

Колегія суддів не може прийняти посилання скаржника на непідтвердження понесених позивачем витрат, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем сплачено такі витрати за договором, що підтверджується відповідними документами, наявними у матеріалах справи та яким судом надано відповідну оцінку.

Верховний Суд також зазначає, що в силу приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець пов`язує визначення розміру витрат на правничу допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у кожному конкретному випадку.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено обсяг робіт (наданих послуг) та понесення позивачем витрат, пов`язаних з виконанням таких робіт (наданих послуг), колегія суддів погоджується з висновками суду про часткове задоволення вимог, визначених у заяві про стягнення судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про співмірність витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, розглянуто заяву у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2019 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк