Постанова

Іменем України

09 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 174/144/21

провадження № 61-5060св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Об`єднана гірничо-хімічна компанія»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року в складі судді Борцової А. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - АТ «ОГХК») про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що на підставі наказу ПАТ «ОГХК» від 10 серпня 2018 року № 20-К його було призначено на посаду директора філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПАТ «ОГХК», яке з 27 грудня 2018 року перейменоване на філію «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «ОГКХ» (далі - філії «ВГМК» АТ «ОГХК»).

24 лютого 2021 року його було ознайомлено з наказом АТ «ОГХК» від 24 лютого 2021 року № 80-В, згідно з яким його звільнено з займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України. У наказі зазначено, що підставою для його звільнення стала начебто зайва виплата коштів заробітної плати у сумі 86 289,76 грн у вигляді премії заступнику директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» з комерційних питань ОСОБА_2 та заступнику директора з безпеки та контролю філії ОСОБА_3 під час дії щодо них догани, накладеної на підставі наказу АТ «ОГХК» від 30 липня 2020 року № 160.

24 лютого 2021 року йому також було вручено витяг із протоколу засідання правління товариства від 23 лютого 2021 року № 14, на якому правлінням було прийнято рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наказ про його звільнення та рішення правління в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності позивач вважає незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновки відповідача щодо підстав його звільнення та щодо допущення ним порушення є хибними та не відповідають дійсності. У рішенні правління взагалі не зазначено за яке саме грубе порушення його притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

При цьому, позивач зазначає, що у період із 27 липня по 04 серпня 2020 року він перебував на лікарняному, а тому йому не було відомо про існування наказу від 30 липня 2020 року № 160 «Про застосування заходів стягнення за результатами службового розслідування», згідно з яким заступнику директора філії з комерційних питань ОСОБА_2 та заступнику директора з безпеки філії ОСОБА_3 оголошено догани.

Крім того, відповідно до пункту 12 Положення про преміювання працівників філії за поточний місяць, у випадку застосування до працівника дисциплінарного стягнення (догани) працівнику не нараховується та не виплачується премія повністю протягом строку чинності цього стягнення (догани), про що обов`язково вказується у наказі про застосування до працівника дисциплінарного стягнення (догани). Разом із тим, наказ АТ «ОГХК» від 30 липня 2020 року № 160 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників філії не містив вказівки про невиплату премії особам, яких було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

У зв`язку з незаконним звільненням він опинився в складних життєвих обставинах, оскільки втратив єдине своє джерело доходу. При цьому він є єдиним годувальником для своєї родини, своїх дітей, що перебувають на його утриманні, оскільки на теперішній час вони ще навчаються. У зв`язку з цим йому завдано моральну шкоду, яка полягає в порушенні нормальних життєвих зв`язків: після звільнення він не може як раніше вирішувати побутові проблеми своєї сім`ї, позбавлений можливості купувати продукти харчування, платити за комунальні послуги, у нього погіршився стан здоров`я, він погано спить ночами, стала занижена самооцінка його як професіонала, він втратив віру у справедливість. Крім того, відповідач на своєму офіційному сайті, а також в «Газеті мого комбінату» розмістив публікації про те, що його було звільнено внаслідок притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення одноразового грубого порушення (хоча ним це порушення не вчинялося). У зв`язку з цим він зазнав велику психологічну травму та емоційні страждання. Крім того, він мешкає в місті Вільногірськ, в якому філія «ВГМК» АТ «ОГХК» є містоутворюючим підприємством і звільнення його з надуманим формулюванням про грубе порушення зводять нанівець всі його спроби знайти собі роботу в цьому місті, а отже незаконні дії відповідача вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя на попередньому рівні. Суму компенсації за моральну шкоду він оцінює у 50 000,00 грн.

Враховуючи наведене, позивач просив, визнати незаконними та скасувати наказ АТ «ОГХК» від 24 лютого 2021 року № 80-В «Про звільнення керівника філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за вчинення одноразового грубого порушення» з 24 лютого 2021 року та рішення правління АТ «ОГХК» від 23 лютого 2021 року № 14 в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків; поновити його на посаді директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» з 25 лютого 2021 року; стягнути з АТ «ОГХК» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 лютого 2021 року по день винесення рішення включно; за рахунок відповідача відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. та стягнути сплачений ним при подачі позову судовий збір (том 1, а. с.3-13).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області

від 19 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ АТ «ОГХК» № 80-В від 24 лютого 2021 року «Про звільнення керівника філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за вчинення одноразового грубого порушення» з 24 лютого 2021 року та рішення правління АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» № 14 від 23 лютого 2021 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» з 25 лютого 2021 року.

Стягнуто з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 лютого 2021 року по день винесення рішення (19 серпня 2021 року) в розмірі 335 846,40 грн без урахування податку на доходи та обов`язкових зборів.

Стягнуто з АТ «ОГХК» на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що при звільненні позивача за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України відповідачем не дотримано норми законодавства про працю, які регулюють вивільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки наказ про звільнення є неконкретним, не містить чіткого формулювання обставин допущеного позивачем проступку, зокрема в ньому не вказано коли саме позивач здійснив виплату премії працівникам, за який період, коли роботодавцем було виявлено цей проступок, будь-яке обґрунтування обраного виду дисциплінарного стягнення у наказі також відсутнє і доказів на підтвердження цих обставин відповідачем не надано. Письмові пояснення по суті допущеного порушення витребувані від позивача лише 24 лютого2021 року, тобто після прийняття товариством рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом його звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Тобто такі дії носили суто формальний характер, а надані позивачем письмові пояснення не були враховані, не вплинули і не могли вплинути на прийняте 24 лютого 2021 року рішення про звільнення позивача з роботи.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

04 червня 2022 року АТ «ОГХК», засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми пункту 1 частини першої статті 41 та статей 139 147-149 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 759/1122/19, від 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 12 березня 2018 року у справі № 761/6874/17 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник Лісковська О. А. , подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити та оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу ПАТ «ОГХК» від 10 серпня 2018 року № 20-К був призначений на посаду директора філії «ВГМК» ПАТ «ОГХК», яке з 27 грудня 2018 року перейменоване на філію «ВГМК» АТ «ОГХК» (том 1, а. с. 26).

23 лютого 2021 року відбулося засідання правління АТ «ОГХК», на якому було вирішено звільнити 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 з посади директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (том 1, а. с. 31).

Наказом АТ «ОГХК» від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» за вчинення одноразового грубого порушення трудових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту наказу від 24 лютого 2021 року, наказом від 30 липня 2020 року № 160 «Щодо застосування заходів стягнення за результатами службового розслідування» оголошено догани заступнику директора філії «ВГМК» з комерційних питань ОСОБА_2 та заступнику директора з безпеки та контролю філії «ВГМК» ОСОБА_3 . Перевіркою встановлено, що всупереч дії статті 151 КЗпП України та пункту 12 «Положення про преміювання працівників філії «ВГМК» за поточний місяць» вищевказані працівники отримали премію в повному обсязі. Враховуючи відповідальність директора філії за виконання пунктів 2.2, 2.8, 5.2, 5.4, 7.3, 7.4, 10.2, 10.3 Положення про «Філію Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «ОГХК» та наявність істотних наслідків у діях директора філії ОСОБА_1 в частині зайво виплачених коштів заробітної плати у сумі 86 289,76 грн наказано звільнити 24 лютого 2021 року директора філії «ВГМК» АТ «ОГХК» ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України (том 1, а. с. 29-30).

Підставою для звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у наказі зазначено: статтю 151 КЗпП України, пункти 2.2, 2.8, 5.2, 5.4, 7.3, 7.4, 10.2, 10.3 Положення про «Філію Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» АТ «ОГХК»; рішення правління АТ «ОГХК» (протокол від 23 лютого 2021 року № 14); пояснення ОСОБА_5 від 24 лютого 2021 року.

Згідно з наказом від 30 липня 2020 року № 160 щодо застосування заходів стягнення за результатами службового розслідування, заступника директора філії «ВГМК» з комерційних питань ОСОБА_2 та заступника директора з безпеки філії «ВГМК» ОСОБА_3 дійсно притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено їм догану (том 1, а. с. 32-33).

Запитом відповідача від 2021 року (без дати та зазначення місяця) ОСОБА_1 , як директору філії «ВГМК» АТ «ОГХК», запропоновано надати письмові пояснення про вжиття заходів стосовно винних осіб з приводу виплати премії в повному обсязі заступнику директора філії «ВГМК» з комерційних питань ОСОБА_2 та заступнику директора з безпеки філії «ВГМК» ОСОБА_3 впродовж дії оголошеної їм догани (том 1, а. с. 37).

24 лютого 2021 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення, в яких зазначив, що у наказі від 30 липня 2020 року № 160 відсутні вказівки про позбавлення премії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , крім того вказаним особам виплачується виробнича премія, яка не входить до заохочення, а відноситься до фонду заробітної плати (том 1, а. с. 38-39).

Згідно з копією листка непрацездатності, наявного в матеріалах справи, позивач у період із 27 липня по 04 серпня 2020 року перебував на лікарняному (том 1, а. с. 172).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Стаття 147 КЗпП України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника за загальним правилом може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника (стаття 148 КЗпП України).

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є: дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен ураховувати всі обставини, за яких учинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149 КЗпП України).

Частина друга статті 149 КЗпП України надає право роботодавцю вибирати вид стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких учинено проступок, і попередню роботу працівника (частина третя статті 149 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

За роз`ясненням, викладеним у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У контексті застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України важливим елементом є звільнення саме керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

Рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника.

У пункті 1 частини першої статті 41 КЗпП України під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, послаблення контролю за робою підлеглих тощо.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження № 61-2822св22).

Також під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18 (провадження № 61-19125св19).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6984/16-ц (провадження № 61-34423св18).

Суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21).

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

Під час ухвалення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно постановляє рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин .

Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Положення наведених вище процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Проте з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Надаючи оцінку правовим підставам звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України судами враховані такі обставини.

Наказ про звільнення є неконкретним, не містить чіткого формулювання обставин допущеного позивачем проступку, зокрема в ньому не вказано коли саме позивач здійснив виплату премії працівникам, за який період, коли роботодавцем було виявлено цей проступок, будь-яке обґрунтування обраного виду дисциплінарного стягнення у наказі також відсутнє і доказів на підтвердження цих обставин відповідачем не надано.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що йому не було відомо про існування наказу від 30 липня 2020 року № 160 «Про застосування заходів стягнення за результатами службового розслідування», з огляду на те, що він у цей час перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, підпис позивача про ознайомлення з наказом у ньому відсутній.

Крім того, відповідно до пункту 12 Положення про преміювання працівників філії «ВГМК» ДП «ОГКХ» за поточний місяць, затвердженого 31 березня 2015 року директором філії ОСОБА_6 , у випадку застосування до працівника дисциплінарного стягнення (догани) працівнику не нараховується та не виплачується премія повністю протягом строку чинності цього стягнення (догани), про що обов`язково прописується в наказі про застосування до працівника дисциплінарного стягнення (догани). Проте наказ від 30 липня 2020 року № 160 такої вказівки не містить.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження розміру виплаченої премії ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що позбавляє можливості встановити факт завдання шкоди підприємству та її розміру, тобто шкідливих наслідків, завданих діями позивача підприємству.

Крім того, рішення правління АТ « ОГКХ» (протокол від 23 лютого 2021 року), яке стало підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, не містить будь-якого обґрунтування застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення у виді звільнення з роботи, а також формулювання обставин допущеного ним проступку, не вказано коли саме позивач здійснив виплату премії працівникам, за який період та коли роботодавцем було виявлено цей проступок.

Зважаючи на вказані вище правові норми та встановлені обставини справи, суди дійшли правомірного висновку, що підстав для звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України у відповідача не було, оскільки останнім не надано доказів винного вчинення дисциплінарного проступку позивачем, а також не спростовано встановлені обставини порушення порядку накладення дисциплінарного стягнення, а саме: відсутності доказів, що роботодавець зажадав пояснення працівника за кожним фактом, зазначеним у наказі, та проведення відповідної перевірки, не доведено наявності чи не враховано відсутності шкоди, завданої діями, що давало б достатні підстави для застосування до нього найсуворішого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 41 та статей 139 147-149 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 759/1122/19, від 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 12 березня 2018 року у справі № 761/6874/17 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19, колегія суддів звертає увагу на таке.

Так, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 759/1122/19 (провадження № 61-20053св19) вказано на те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про визнання законним звільнення позивача є правильними, оскільки зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_1 можуть розцінюватися як одноразове грубе порушення ним трудових обов`язків, що підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою.

При цьому необґрунтованими є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою, що сам по собі факт «несвоєчасного подання та неподання ДП «Електронмаш» ряду податкових звітів, а також несвоєчасної сплати та несплати податків, внаслідок чого підприємству можуть бути нараховані штрафні санкції» не може бути поставлений у вину ОСОБА_1 , оскільки в зазначених актах немає жодного встановленого причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та негативними наслідками, які з певною ймовірністю могли настати; сам факт проведеної перевірки і зафіксовані результати можуть бути необ`єктивними та відповідно оскарженими та скасованими.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено факт порушення відповідачем трудової дисципліни, яке виразилось у невиконанні покладених на нього трудових обов`язків, ці обставини перевірені судами належним чином та цим доводам надана відповідна оцінка.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц (провадження № 61-14113св18) вказано на те, що Херсонською філією ДП «Адміністрація морських портів України» дизбар?єр було встановлено лише 05 грудня 2015 року на виконання припису від 04 грудня 2015 року за № 44, тобто після проведення перевірки роботи пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті №27, керівником якого був позивач ОСОБА_1. До цього часу дизбар?єр знаходився на зберіганні та профілактичному обслуговуванні у портових майстернях. Зазначене порушення нормативно правових актів з питань охорони території України від занесення з території інших держав збудників інфекційних захворювань тварин під час імпорту, експорту чи транзиту через територію України у відповідній зоні обслуговування свідчить про неналежне здійснення ОСОБА_1 - керівником пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті № 27 своїх професійних обов`язків, що могло призвести до зараження або розповсюдження збудників інфекційних захворювань тварин з інших країн, неблагополучних щодо африканської чуми свиней.

Суд касаційної інстанції у цій справі також зазначив, що з урахуванням характеру проступку позивача, істотності наслідків які б могли настати в разі зараження або розповсюдження інфекційних захворювань тварин, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що порушення трудових обов`язків позивачем є грубим.

У постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 (провадження № 61-6218св20) вказано на те, що відповідно до наказу від 10 квітня 2019 року № 10-у ОСОБА_1 було винесено догану за порушення пункту 9.1. Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «МЗ «Дніпросталь». Зі змісту наказу убачається, що у нічну зміну з 15 на 16 березня 2019 року ковшовий дільниці підготовки ковшів ОСОБА_1 накинувся з погрозами на машиніста крану металургійного виробництва відділу головного механіка ОСОБА_2, погрожував, нецензурно лаявся та намагався затіяти бійку. Судами встановлено, що вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами.

У постанові Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 761/6874/17 (провадження № 61-1452св18) зазначено, що суди, встановивши, що позивачка порушила трудову дисципліну, а відповідачем дотримано процедуру та строк накладення дисциплінарного стягнення, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання наказу від 23 листопада 2016 року № 56-к незаконним та його скасування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання незаконним наказу від 9 грудня 2016 року № 60-к про оголошено позивачу догани у зв`язку з виявленням факту порушення нею умов трудового договору та Правил ділової поведінки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що у зазначеному наказі не вказано, які саме порушення трудового договору та трудової дисципліни вчинені позивачем за період притягнення її до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом від 23 листопада 2016 року № 56-к, а звернення позивача до керівництва з питань професійної діяльності не є порушенням трудової дисципліни.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17 (провадження № 61-47954св18) правовий висновок не сформовано, оскільки постанова апеляційного суду скасована, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Таким чином посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 759/1122/19, від 05 грудня 2018 року у справі № 666/557/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 754/4355/17, від 12 березня 2018 року у справі № 761/6874/17 та від 08 жовтня 2020 року у справі № 202/2817/19 не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких посилається заявник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

У вищевказаних постановах, на які заявник посилається в касаційній скарзі, зміст позовних вимог зводиться, зокрема, до скасування наказу про оголошення догани, натомість, у справі, яка переглядається, предметом позову є скасування наказу про звільнення з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України та поновлення на роботі.

При цьому Верховний Суд враховує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

З огляду на викладене Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська