Постанова

Іменем України

30 березня 2020 року

м. Київ

справа № 174/456/16-ц

провадження № 61-2153св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Вільногірський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року в складі судді: Данилюк Т. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст скарги

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Вільногірський МВ ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області, про визнання батьківства.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2012 році ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_2 і з травня по липень 2012 року проживала з ним, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу за його місцем проживання по АДРЕСА_1 .

У результаті цих відносин ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_3 . Оскільки донька народилась не у зареєстрованому шлюбі, тому в свідоцтві про народження відомості про батька внесені зі слів матері та вона вказала в графі «Батько» - ОСОБА_4 , а прізвище доньки зазначено ОСОБА_5 . Тобто запис про батька дитини у книзі реєстрації актів про народження вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Відповідач не визнає себе батьком дитини, намагаючись таким чином ухилитись від утримання та виховання дитини.

ОСОБА_4 просила встановити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець села Кірово Томаківського району Дніпропетровської області, громадянин України, є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання батьківства відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні ні позивачкою, а ні її представником, клопотання про примусовий привід на проведення такої експертизи відповідача, у відповідності до статті 146 ЦПК України, - не заявлялося, не зважаючи на роз`яснення судом такого права. Надаючи оцінку показам свідків, суд вважав, що дані покази підтвердили лише факт перебування сторін у дружніх відносинах з червня 2012 року, однак жоден свідок не підтвердив факту їх спільного проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, як і факту вагітності позивачки в період - травень - червень 2012 року та кровного споріднення між донькою позивачки та відповідачем - ОСОБА_2 . Інших належних доказів на підтвердження батьківства відповідача, позивачем не надано. Факт їх спільного проживання однією сім`єю без шлюбу спростовується рішенням Верхньодніпровського районного суду від 25 вересня 2015 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , не проживають разом з грудня 2012 року, тобто станом на травень-червень 2012 року, відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі та проживав разом зі своєю дружиною - ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., виправлено описку в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи та зазначено правильно дату народження відповідача ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 січня 2018 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання батьківства задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Кірово Томаківського району Дніпропетровської області, громадянина України, батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що визначення походження дитини від батька, який не перебуває у шлюбі з матір`ю дитини при відсутності їх спільної заяви може бути визначено за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та на її вирішення було поставлено питання, чи є генетичним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновком експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №9/817СЕ-19 від 14 листопада 2019 року встановлено, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 може бути біологічним батьком дитини - малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ймовірність даної події складає 99,99999999996 %. Згідно актового запису про народження № 33 від 27 лютого 2013 року відомості про батька дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внесені відповідно до статті 135 СК України. Тому, враховуючи висновок експерта, апеляційний суд зробив висновок, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання батьківства відносно малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аргументи учасників справи

У січні 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції на власний розсуд змінив формулювання позовних вимог ОСОБА_4 , яка не просила визнавати відповідача батьком дитини, а просила встановити, що відповідач є батьком дитини, що є різними способами захисту свого права. Визнання батьківства здійснюється в порядку та на підставах, передбачених статтею 128 СК України, а встановлення факту батьківства за рішенням суду здійснюється судом на підставах та в порядку, передбачених статтею 130 СК України.

Висновок експерта не може бути прийнятий до уваги, оскільки цей висновок є недопустимим доказом, оскільки відбиралася не кров, а слина. А кров ні у відповідача, ні у інших учасників експертного дослідження не відбиралась, що ставить під сумнів результати проведеного експертного дослідження. У суді апеляційної інстанції відповідач заявляв клопотання про проведення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи, але у задоволенні клопотання було необґрунтовано відмовлено.

Вказує, що батьківство відповідача спростовується картою породіллі, згідно якої вагітність настала до 10-го числа травня місяця, та рішенням Верхньодніпровського районного суду від 25 вересня 2015 року, яким встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не проживають разом з грудня 2012 року, тобто станом на травень-червень 2012 року, відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі та проживав разом зі своєю дружиною - ОСОБА_6 . Підставою для розірвання шлюбу з ОСОБА_6 стала неможливість ОСОБА_6 народити від відповідача дитину, що пов`язано із станом здоров`я та проведеними оперативними лікуваннями, які проводились у 2007 та у 2009 роках.

У березні 2020 року ОСОБА_4 надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення та залишити в силі постанову апеляційного суду.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_4 звернулася із позовом про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України, тому вона правильно обрала спосіб захисту. ОСОБА_2 не надано жодних доказів необґрунтованості висновку експерта; а також те, що висновок експертизи не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумнівів в його правильності, його посилання на неналежність та недопустимість такого доказу є неспроможними, та такими, що не заслуговують на увагу. Необґрунтованими є посилання на стосунки з позивачем до травня 2012 року, а також про неспроможність мати дітей. Відповідач не надав доказів на підтвердження своїх заперечень. Вказує, що висновок судової медичної молекулярно-генетичної від 14 листопада 2019 року є обґрунтованим, не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумнівів в його правильності.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є матір`ю малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Батьком у свідоцтві про народження дитини зазначено - ОСОБА_4 .

Згідно актового запису про народження № 33 від 27 лютого 2013 року відомості про батька дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внесені відповідно до частини першої статті 135 СК України.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_7 - 09 вересня 2011 року в відділі ДРАЦС Верхньодніпровського РУЮ, а/з № 91.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду від 25 вересня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірваний.

ОСОБА_4 зазначала, що із ОСОБА_2 проживала без реєстрації шлюбу, від спільного проживання народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком якої є ОСОБА_2 , однак, він заперечує своє батьківство відносно дитини.

Ухвалами Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2016 року та від 13 червня 2017 року двічі у справі призначалася судова молекулярно-генетична експертиза.

Однак, судова молекулярно-генетична експертиза не була проведена через неявку відповідача - ОСОБА_2 до експертної установи, що підтверджується повідомленнями експертної установи.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у справі було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України та на її вирішення було поставлено питання, чи є генетичним батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Апеляційний суд встановив, що згідно висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 9/817СЕ-19 від 14 листопада 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (в ухвалі ІНФОРМАЦІЯ_4 ) може бути біологічним батьком дитини - малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ймовірність даної події складає 99,99999999996 %.

Дата народження ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року виправлено описку в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи та зазначено правильно дату народження відповідача ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України .

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України)

Тлумачення статті 128 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження ОСОБА_7 від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю».

Європейський суд з прав людини зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що висновок експерта не може бути прийнятий до уваги, оскільки цей висновок є недопустимим доказом, оскільки відбиралася не кров, а слина. А кров ні у відповідача, ні у інших учасників експертного дослідження не відбиралась, що ставить під сумнів результати проведеного експертного дослідження, з таких мотивів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що «експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо».

Аргумент касаційної скарги про те, що суді апеляційної інстанції відповідач заявляв клопотання про проведення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи, але у задоволенні клопотання було необґрунтовано відмовлено, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про призначення повторної судової молекулярно-генетичної експертизи відмовлено. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що згідно висновку експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №9/817СЕ-19 від 14 листопада 2019 року ОСОБА_2 може бути біологічним батьком дитини - малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ймовірність даної події складає 99,99999999996% (т. 3 а. с.119 - 122). Вказаний висновок експерта є обґрунтованим, не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумнівів в його правильності.

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частина друга статті 113 ЦПК України).

За таких обставин, апеляційний суд правильно вважав, що підстави для проведення повторної експертизи відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції на власний розсуд змінив формулювання позовних вимог ОСОБА_4 , яка не просила визнавати відповідача батьком дитини, а просила встановити, що відповідач є батьком дитини, що є різними способами захисту свого права, є необґрунтованими, оскільки аналіз позовної заяви свідчить, що позивач пред`явила на підставі статті 128 СК України вимогу про визнання батьківства за рішенням суду (а. с. 2, том 1).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков