ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2025 року

м. Київ

справа № 175/10229/23

провадження № 61-1178св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Васюченко О. Г., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року з метою отримання паспорта громадянина України.

Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народилася у с. Воронцівка Красноперекопського району (Кримська область) Автономної Республіки Крим, навчалася в Попово-Балівській середній школі Дніпропетровської області у період з 01 вересня 1975 року до 25 червня 1983 року. У період з 15 травня 1991 року до 04 серпня 1992 року працювала в Балівському лісопитомнику Дніпропетровської області та загалом з 10 травня 1990 року до 08 серпня 1997 року була офіційно працевлаштована, працювала на різних підприємствах та постійно проживала на території України. Однак документ, що посвідчує особу громадянина України, вона не отримувала, а паспорт громадянина СРСР нею загублений, належності до громадянства іншої держави не має.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила судвстановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року з метою встановлення цього факту для отримання паспорта громадянина України.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується належними та допустимими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2025 року ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявиОСОБА_1 .

Касаційна скарга ГУ ДМС України в Дніпропетровській області мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на розбіжності в даті народження заявниці, які містяться у наданих ОСОБА_1 доказах. У свідоцтві про народження зазначена дата ІНФОРМАЦІЯ_1 , в трудовій книжці - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у довідці Попово-Балівської середньої шкоди - 12 лютого 1968 року, що не підтверджує належність цих документів одній і тій самій особі.

Суди не врахували, що заявниця у 1984 році народила сина, а у 1993 році уклала шлюб із ОСОБА_3 та взяла прізвище ОСОБА_3 . Залишилось недоведеним те, чи отримувала заявниця паспорт на нове прізвище.

Суди попередніх інстанції неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи та не врахували відсутність в матеріалах справи належних, достовірних та допустимих доказів безперервного проживання заявниці на території України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 195/1135/20 (провадження № 61-18979св21).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 березня 1968 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась у с. Воронцівка Красноперекопського району (Кримська область) Автономної Республіки Крим, про що складений актовий запис № 18. Батьком зазначений ОСОБА_4 , матір`ю - ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою від 30 листопада 2023 року № 200, виданою Балівським ліцеєм Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 дійсно навчалася в Попово-Балівській середній школі у період з 01 вересня 1975 року (наказ № 68 §2 від 21 серпня 1975 року по Попово-Балівській восьмирічній школі) до 25 червня 1983 року (наказ № 66 §1 від 25 червня 1983 року по Балівській середній школі).

Відповідно до відомостей, які містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 15 травня 1991 року до 04 серпня 1992 року працювала в Балівському лісопитомнику та загалом з 10 травня 1990 року до 08 серпня 1997 року була офіційно працевлаштована та працювала на різних підприємствах.

Згідно з копією виписки з домової книги № 5 радгоспу «Перемога» за період 1983-1989 років та довідкою про склад сім`ї осіб, які фактично проживають, від 20 грудня 2023 року № 505, виданої ЦНАП Слобожанської селищної ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов`язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Статтею 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюються підстави набуття громадянства України.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, тому вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті «а» цього пункту.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заявниця на підтвердження своїх вимог надала достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).

Водночас відомостей про те, що заявниця залишала територію України чи є громадянкою іншої держави, матеріали справ не містять.

Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновку Верховного Суду, на який міститься посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, Верховним Судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник