№ 175/1874/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 175/1874/15-ц

провадження № 61-16905св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Замулою Ростиславом Олеговичем, на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року у складі судді Білоусової О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. про поділ спадщини.

14 липня 2016 року третя особа з самостійними вимогами щодо предмету спору - ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Розенберг Рут, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити факт проживання сім`єю без реєстрації шлюбу її та померлого ОСОБА_7 у період із 01 січня 2005 року до 13 серпня 2014 року; визнати за нею право власності на частку у спільній сумісній власності майна, зокрема квартири, бази відпочинку - спортивно-оздоровчий клуб «МУСТАНГ», автомобілів, грошових коштів, колекції коштовного майна, виключити зі складу спадщини майно, визнати за нею право на спадкування за законом першої черги та визнати право власності на частину у спільній сумісній власності після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із 01 січня 2005 року до 13 серпня 2014 року, вони проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, на постійній основі проводили час разом, зокрема під час зустрічей із друзями та святкування свят. Однак до 19 вересня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 .

Вказувала, що ОСОБА_7 довіряв їй як дружині та надійному партнеру. За час їх спільного проживання вони придбали базу відпочинку - спортивно-оздоровчий клуб «МУСТАНГ», розташовану на АДРЕСА_1 , автомобілі марки «Lexus LX570», реєстраційний номер НОМЕР_1 , «Mercedes Bens S500», реєстраційний номер НОМЕР_2 , колекції ікон, ювелірних виробів, дорогоцінних металів та каміння, а також інше майно, яке придбано та утримувалось за рахунок їх спільних коштів. Крім того, вона вклала значну суму коштів у переобладнання та ремонт квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2003 року.

Піклуючись про ОСОБА_7 , як про чоловіка, вона завжди супроводжувала його під час медичних обстежень та лікування, підтримувала його.

Посилаючись на наведене, просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року до участі у справі залучено ОСОБА_1 в якості правонаступника ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких доказів спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_7 однією сім`єю як чоловіка та жінки у період із 01 січня 2005 року до 13 серпня 2014 року, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, матеріали справи не містять, позивачка на надала належних доказів сумісного проживання. Окрім того, ОСОБА_2 у зазначений період знаходилась у зареєстрованому шлюбі, що виключає можливість встановлення факту проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з судовим рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Заявник зазначає, що наявна у ЄДРСР ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року у справі № 202/3393/17 (провадження № 1-кс/202/1010/2017), якою було розглянуто клопотання про надання тимчасового доступу до речей і документів в рамках кримінального провадження від 06 березня 2015 року № 12015170090000810 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, свідчить про те, що під час досудового розслідування було допитано як потерпілу ОСОБА_5 , яка пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якому на праві власності належала «База відпочинку - спортивно-оздоровчий клуб «Мустанг». Останнім часом за життя, приблизно 2-3 роки, з ОСОБА_7 у близьких стосунках знаходилася ОСОБА_2 , яка проживала разом із ним, однак шлюб між ними не укладався. Зазначена ухвала і матеріали кримінального провадження підтверджують факт спільного проживання померлого ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_4 - адвокат Окорський В. В. та представник ОСОБА_3 - адвокат Алєксєєнко А. І. подали відзиви, в яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу № 175/1874/15-ц за позовом ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_6 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук Ірина Леонідівна про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності.

Матеріали справи № 175/1874/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , який на момент смерті проживав та був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на рухоме та нерухоме майно:, зокрема квартиру АДРЕСА_2 , будівлю та споруди за адресою: АДРЕСА_1 , базу відпочинку Спортивно-оздоровчий клуб «Мустанг», автомобілі Lexus LX570, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; Mercedes Benz S500, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . За життя ОСОБА_7 своїм майном на випадок смерті не розпорядився, заповіт не залишив.

Відповідно до матеріалів спадкової справи 22 серпня 2014 року до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Євчук І. Л. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7 звернулася ОСОБА_2 , яка вказала, що зі спадкодавцем перебувала у фактичних шлюбних відносинах. Окрім того, 23 вересня 2014 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернулась донька спадкоємця ОСОБА_3 та 24 вересня 2014 року - мати спадкоємця ОСОБА_5 . Також до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Уварова М. О. 19 листопада 2014 року з заявою про прийняття спадщини за законом звернувся син спадкоємця ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 - дружина спадкоємця ОСОБА_6 .

Крім того, суди встановили, що до 19 вересня 2008 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 . Згідно відповіді Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) Кіровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 19 вересня 2008 року розірвав шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , актовий запис № 191.

Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_2 , зокрема просила встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 у період із 01 січня 2005 року до 13 серпня 2014 року, посилаючись на те, що у зазначений період вони проживали як чоловік та жінка, вели спільне господарство, несли спільні витрати, спільно купували майно, а також мали права та обов`язки як подружжя.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень цієї статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України)».

Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 359/9533/18 (провадження № 61-11772св23).

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

ОСОБА_2 до 19 вересня 2008 року перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, що унеможливлює встановлення факту спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з огляду на правила статті 25 СК та частини першої статті 74 СК України.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, належним чином оцінивши надані докази, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем проживання однією сім`єю з ОСОБА_7 після розірвання її попереднього шлюбу з іншим чоловіком і до 13 серпня 2014 року.

Також рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2017 року, яке набуло чинності у справі № 175/4768/16-ц за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Розенберг Рут, третя особа ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку у спільній сумісній власності, встановлено, що ОСОБА_7 з 2004 року до моменту смерті проживав один, у шлюбних або сімейних відносинах ні з ким не перебував, а господарство та підприємницьку діяльність вів самостійно.

Оскільки позивачкою не надала доказів проживання однією сім`єю із спадкодавцем, суди правильно відмовили в позові про визнання права спільної сумісної власності на спірне майно, відповідно й у визнанні за позивачкою права на частку цього майна.

Верховний Суд погоджується з висновками судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Звернувшись до суду з позовом, позивачка просила також визнати за нею право на спадкування за законом першої черги, з огляду на правила статті 74 СК України. Оскільки позивачкою не доведено проживання із спадкодавцем однією сім`єю (стаття 74 СК України), як і не доведено проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років (стаття 1264 ЦК України), і таке спадкування віднесене до четвертої черги спадкоємців за законом, за наявності спадкоємців першої черги, такі позовні вимоги позивачки безпідставні.

Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є необґрунтованими.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Замулою Ростиславом Олеговичем, залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун