Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 175/3357/16-ц
провадження № 61-5393св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом - Кіровська селищна рада,
третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Меюс Яни Сергіївни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кіровської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про скасування заповіту, визнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок і земельну ділянку у порядку спадкування за законом,
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у червні 2016 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, і остаточно просив:
- скасувати заповіт посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А. від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ;
- визнати домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю його та ОСОБА_3 ;
- визнати земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю його та ОСОБА_3 ;
- визнати за ним право власності за законом після смерті дружини на 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за вказаною адресою.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що 18 березня 2006 року між ним та ОСОБА_3 було укладено шлюб, після укладення якого вони почали проживати однією сім`єю у домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він зареєстрований з 24 липня 2006 року.
Ним за час спільного проживання з ОСОБА_3 добудовано будинок, побудовано літню кухню під літерою Б за технічним паспортом, вбиральню під літерою Н, літній душ під літерою О, альтанку під літерою П, навіс під літерою Р, тамбур під літерами А2-1, А3-1 та інше. Також він займався оформленням земельної ділянки, на якій розташований зазначений житловий будинок разом з проведеною реконструкцією.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Він 05 липня 2016 року звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А. із заявою про отримання свідоцтва про право власності на частину у спільному майні, проте отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Потім йому стало відомо про те, що його дружина за декілька днів до своєї смерті склала заповіт, за яким все належне їй майно заповіла своїй дочці.
Вважає, що заповіт підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що його дружина тяжко хворіла, її стан здоров`я щодня погіршувався та він доглядав за нею щодня.
ОСОБА_2 у березні 2017 року звернулася до суду з вищевказаним зустрічним позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила:
- визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:02:007:0936.
Зазначений зустрічний позов ОСОБА_2 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . У визначений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Вона є спадкоємцем за заповітом, посвідченим 15 грудня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А. та зареєстрованим у реєстрі за № 955, за яким ОСОБА_3 заповіла їй все належне майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося.
Крім неї до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини також звернувся ОСОБА_1 , якому 05 липня 2016 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2005 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі № 2-1443 за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 . Право власності на підставі рішення зареєстровано 01 лютого 2006 року за ОСОБА_3 , реєстраційний номер 13724603.
За період спільного проживання відповідача з померлою ОСОБА_3 відбулася незначна реконструкція житлового будинку. Всі будівельні матеріали були придбані ще за життя її батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона також своєю працею та грошовими коштами приймала участь в побудові вищевказаних господарських будівель та споруд.
ОСОБА_3 27 грудня 2012 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 893336, на якій розташований спірний житловий будинок, а 29 листопада 2013 року - свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.
На підставі наданих ОСОБА_1 квитанцій на будівельні матеріали на суму 15 000 грн неможливо встановити, що вартість спірного житлового будинку значно збільшилася внаслідок спільних трудових чи грошових витрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 жовтня 2020 року позов задовольнив частково.
Визнав недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Руденко В. А., від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 .
Визнав домоволодіння розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнав земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності за законом після смерті дружини на 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Зустрічний позов задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:02:007:0936.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково первісний та зустрічний позови місцевий суд виходив з того, що оспорюваним правочином дійсно були порушені права позивача ОСОБА_1 , оскільки він входив до кола спадкоємців та міг би успадкувати частину спірного майна, яке належало померлій ОСОБА_3 . На час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_3 мала такий фізичний стан, який істотно впливав (обмежував) на її здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, а докази, які спростовують зазначені обставини, в матеріалах справи відсутні.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року скасував та прийняв постанову про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову апеляційний суд виходив з того, що для визначення наявності у ОСОБА_3 стану психічного розладу, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на момент укладення правочину, необхідні спеціальні знання в галузі психіатрії, однак висновок посмертної судової психіатричної експертизи у справі відсутній, тому суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що позивачем надано належні та допустимі докази того, що волевиявлення ОСОБА_3 на час підписання заповіту не було вільним і не відповідало її волі, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Крім того, нотаріальна дія по посвідченню заповіту ОСОБА_3 була вчинена приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Руденко В. А., у якої сумнівів у дієздатності заповідача на момент посвідчення заповіту, не виникало.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять мотивованої постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 . Позивач за зустрічним позовом не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала позовні вимоги та не надала суду доказів на їх підтвердження, тому позовні вимоги є передчасними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Представник ОСОБА_1 - адвокат Меюс Я. С. у квітні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга не містить доводів щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд на порушення норм процесуального права не зазначив доводів, за якими суд погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції, а також не дослідив докази, на які посилався позивач, як на обґрунтування позовних вимог щодо визнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на будинок і земельну ділянку у порядку спадкування за законом.
У мотивувальній частині апеляційний суд не зазначив взагалі доводів щодо відсутності або наявності підстав визнання чи невизнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на будинок, щодо вимоги про скасування заповіту, мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу сторін з цієї вимоги, викладеної у первісному позові (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (провадження № 61-22164св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 263/4331/18 (провадження № 61-8286св20), від 09 грудня 2019 року у справі № 826/10083/14, та постанови Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (провадження № 3-20гс14), від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (провадження № 3-194гс16).
Позивачем за первісним позовом було доведено те, що він приймав активну участь у добудові будинку, вкладав грошові кошти в добудову та власною працею здійснював будівництво (добудову) спірного домоволодіння і піклувався про померлу, що було підтверджено доказами, які містяться у матеріалах справи та показаннями свідків.
Верховний Суд при розгляді справ неодноразово вказував, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості.
Позивач за первісним позовом разом із своєю дружиною оформляв правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, однак апеляційний суд не врахував правових позицій Верховного Суду щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя, висловлених у постановах від 17 квітня 2019 року у справі № 541/2734/16-ц (провадження № 61-3125св19), від 01 квітня 2020 року у справі № 751/1649/17 (провадження № 61-11978св19), від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц, від 23 листопада 2018 року у справі № 911/3665/16, від 16 березня 2020 року у справі № 675/2372/16-ц та постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17.
Також суд апеляційної інстанції на порушення норм процесуального права не зазначив доводів з якими він погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності або наявності підстав для визнання чи невизнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на земельну ділянку, не дослідив докази, на які посилався позивач, як на обґрунтування позовних вимог.
Зі сторони ОСОБА_2 було зловживання правом на позов, а саме подання завідомо необґрунтованого позову, оскільки було відсутнє порушення її прав.
Враховуючи те, що апеляційним судом було встановлено передчасність позовних вимог ОСОБА_2 висновок щодо розподілу судових витрат є протиправним і підлягає скасуванню (постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 263/1265/18, від 12 вересня 2018 року у справі № 761/23354/16-ц).
Апеляційним судом не враховано встановлені місцевим судом обставини, а саме те, що заповідач не виконала повний напис прізвища та підпису, що свідчить про її стан здоров`я.
Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, однак апеляційний суд не врахував постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та постанови Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 607/7223/18 та від 05 серпня 2020 року у справі № 438/887/16-ц.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_2 у червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просила залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що обставини встановлені апеляційним судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням норм процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів.
Касаційна скарга не містить достатньо доказів та підстав для скасування постанови апеляційного суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Справа № 175/3357/16-ц надійшла до Верховного Суду 29 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 15 листопада 2021 року справу призначив до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Відповідно до свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_6 є дочкою ОСОБА_7 , про що 20 травня 1988 року складено відповідний актовий запис за № 9.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 18 березня 2006 року зареєстровано шлюб.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2005 року у цивільній справі № 2-1443 за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 29 листопада 2013 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 , індексний номер 13714531, яким зафіксовано, що їй належить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Об`єкт нерухомості складається із: житлового будинку під літерою А-1 з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 88,3 кв. м, житловою площею 46,8 кв. м: Б - літня кухня, В - сарай, Г - сарай, Д - вхід в погріб, Е - сарай, Ж - сарай, 3 - сарай, Л - сарай, ЛІ - навіс, Н - вбиральня, О - літній душ, 01 - навіс, П - альтанка, Р - навіс, С - навіс, К - колодязь, К1 - колодязь, З/Я - зливна яма, № 1-5 - огорожі, І - замощення.
Також ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 893336, виданого на підставі рішення сесії Кіровської селищної ради від 27 грудня 2012 року № 324-VI, належить земельна ділянка площею 0,1500 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.
Розпорядженням селищної голови від 10 лютого 2016 року АДРЕСА_1 перейменована на АДРЕСА_2.
ОСОБА_3 за життя склала заповіт, зареєстрований в реєстрі № 955, згідно з яким заповіла все належне майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, та все, що належало їй на час смерті ОСОБА_2 .
Судами із матеріалів спадкової справи також встановлено, що 13 січня 2016 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася дочка ОСОБА_2
16 лютого 2016 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 звернувся чоловік ОСОБА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А. від 05 липня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право власності на частину в спільному майні подружжя померлої ОСОБА_3 , а саме на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, у зв`язку з відсутністю у нього оригіналів документів, що підтверджують право власності на спадкове майно.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Із матеріалів справи встановлено те, що 23 листопада 2020 року від ОСОБА_2 до Дніпровського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2020 року, в якій заявник просила скасувати оскаржуване судове рішення та винести нове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог та про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, зокрема про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кіровської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А., про скасування заповіту, визнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок і земельну ділянку у порядку спадкування за законом, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для визначення наявності у ОСОБА_3 стану психічного розладу, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними на момент укладення правочину необхідні спеціальні знання в галузі психіатрії, однак висновок посмертної судової психіатричної експертизи у справі відсутній, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів того, що волевиявлення ОСОБА_3 на час підписання заповіту не було вільним і не відповідало її волі, що вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Тобто, апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції тільки в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.
Верховний Суд не погоджується із вказаним висновком апеляційного суду, оскільки звертаючись із апеляційною скаргою ОСОБА_2 просила переглянути рішення не лише в частині визнання заповіту недійсним, але й в частині визнання спірного домоволодіння та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також в частині визнання за ОСОБА_1 права власності за законом після смерті дружини на 1/2 частини зазначеного домоволодіння та земельної ділянки.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Тобто, апеляційний суд на порушення положень статті 303 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Допустивши вказане порушення апеляційний суд не перевірив дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині визнання спірного домоволодіння та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також в частині визнання за ОСОБА_1 права власності за законом після смерті дружина на 1/2 частини зазначеного домоволодіння та земельної ділянки, не надав оцінки доказам, поданим сторонами та не перевірив відповідність висновків суду першої інстанції щодо вказаних вимог обставинам справи.
У силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки апеляційного провадження на стадії касаційного розгляду неможливо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кіровської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А., про визнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок і земельну ділянку у порядку спадкування за законом, не може вважатися законними і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в означеній частині на новий апеляційний розгляд.
Також підлягає скасуванню постанова Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат.
Разом з тим, Верховний Суд погоджується із постановою апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко В. А., про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, з огляду на таке.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221455400:02:007:0936.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно із статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Особа, яка звертається до суду з позовом щодо відмови у вчиненні нотаріусом тієї чи іншої дії, повинна надати до позовної заяви постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Встановивши, що матеріали справи не містять вмотивованої постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 , апеляційний суд дійшов правильного висновку, що зустрічні позовні вимоги є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу в означеній частині слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, а передає справу на новий розгляд, тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 410 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Меюс Яни Сергіївни задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кіровської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про визнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок і земельну ділянку у порядку спадкування за законом, та в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кіровської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про визнання домоволодіння із надвірними спорудами об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на будинок і земельну ділянку у порядку спадкування за законом, направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кіровської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про скасування заповіту та в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Руденко Вікторія Аркадіївна, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук