№ 175/3999/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 175/3999/21

провадження № 61-9882св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна,

заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О. О. (далі - приватний виконавець Русецька О. О.), заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк).

Скарга обґрунтована тим, що постановою приватного виконавця Русецької О. О.

від 17 листопада 2021 року за результатами розгляду заяви АТ КБ «ПриватБанк» відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа від 16 січня 2012 року № 2-1536, згідно з яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 у розмірі 148 743,23 дол. США звернено стягнення на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , шляхом надання Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») права на її продаж у порядку, передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 453 995,00 грн, з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення такого продажу.

Згідно з пунктом 3 цієї постанови із заявниці стягнено основну винагороду виконавця у розмірі 396 995,68 грн.

У цьому ж виконавчому провадженні 17 серпня 2021 року приватний виконавець Русецька О. О. винесла постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 396 995,68 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.

Зазначені постанови приватного виконавця Русецької О. О. є незаконними, оскільки: АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним стягувачем, зважаючи на відступлення права вимоги (цесії) ОСОБА_2 ; виконавче провадження відкрито після закінчення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання; оскільки відкриття виконавчого провадження є незаконним, то скасуванню підлягають також і постанови приватного виконавця Русецької О. О. про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 396 995,68 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати неправомірними дії приватного виконавця Русецької О. О. щодо винесення постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме: постанови про відкриття виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року; постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 17 серпня 2021 року; постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року. Визнати неправомірними та скасувати зазначені постанови.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця Русецької О. О. щодо винесення постанов у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а саме: постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17 серпня 2021 року; постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 17 серпня 2021 року; постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 серпня 2021 року. Визнано неправомірними та скасовано зазначені постанови.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним стягувачем у справі у зв`язку з відступленням права вимоги погашення заборгованості в сумі 1 521 332,33 грн, стягненої за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року у справі

№ 2-8890/2010, на користь іншої особи - ОСОБА_2 .

Крім того, приватний виконавець Русецька О. О. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 17 серпня 2021 року з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 4, статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02 червня 2016 року) та статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року) після спливу строку для пред`явлення виконавчих документів до виконання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2022 року скасовано.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не було повідомлене про розгляд справи судом першої інстанції, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що вона не довела факту відступлення АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги ОСОБА_2 , а тому її доводи про те, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, порушив вимоги статей 15, 16 Закону України «Про виконавче провадження», не знайшли свого підтвердження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність обов`язкових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки матеріали справи містять належні докази повідомлення приватного виконавця Русецької О. О. та АТ КБ «ПриватБанк» про розгляд справи.

Відмовляючи у задоволенні скарги на дії приватного виконавця, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог статей 89 82 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) щодо порядку оцінки доказів, які

ОСОБА_1 надала суду разом зі скаргою, а тому дійшов помилкового висновку про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є належним стягувачем.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що у справі № 175/2848/20-ц, яка має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено обставини відступлення АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 прав вимоги за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412, а саме право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, стягненої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010, визнаного та приведеного до виконання на території російської федерації (далі - рф) відповідним судом. Таким чином, заявниця не мала доводити будь-якими іншими доказами обставини відступлення права вимоги до неї.

Не звернув уваги на те, що виконавче провадження відкрито з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 4, статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02 червня 2016 року) та статей 22, 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року), якими встановлено вимоги щодо строку пред`явлення стягувачами виконавчих документів до виконання.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано зДніпропетровського районного Суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи № 175/3999/21; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2024 року матеріали справи № 175/3999/21 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № DNDVGA00000412, за умовами якого банк зобов`язався видати ОСОБА_3 кредитну картку з кредитним лімітом у розмірі 143 840,00 дол. США строком дії до 26 липня 2017 року.

На забезпечення виконання ОСОБА_3 умов зазначеного кредитного договору, 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки № DNDVGA00000412, предметом якого є садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами (пункт 33.3 договору іпотеки).

У пункті 33.4 договору іпотеки від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 зазначено, що земельна ділянка зареєстрована у встановленому законом порядку, як окремий виділений у натурі об`єкт права власності. На використання іпотекодавцем земельної ділянки або його частини обмеження (обтяження) не встановлені. Цільове призначення земельної ділянки - ведення садівництва. Земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до

ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (поручитель) про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за договором кредиту

1 521 032,33 грн.

29 лютого 2016 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір уступки прав (цесії), згідно з умовами якого цедент (банк) частково передає, а цесіонарій приймає права кредитора за кредитним договором

від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412, а саме право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, що стягнута рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі

№ 2-8890/2010.

Права, що передаються, відповідають праву цесіонарія стягнути грошові кошти згідно з указаним рішенням, визнаним та приведеним до виконання ухвалою Краснодарського краєвого суду (рф) у справі № 13-65/2011 від 11 листопада 2011 року, в тому числі право вступити у виконавче провадження № 2433/13/59/23 про стягнення із ОСОБА_5 грошових коштів на користь цедента; вимагати погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 в частині, що перевищує суму стягнення за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010, цедент залишає за собою.

Постановою приватного виконавця Русецької О. О. від 17 листопада 2021 року за результатами розгляду заяви АТ КБ «ПриватБанк» відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа від 16 січня 2012 року № 2-1536, згідно з яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2007 року №DNDVGA00000412 у розмірі 148 743,23 дол. США звернено стягнення на садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_1 , шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права на його продаж, у порядку передбаченому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 453 995,00 грн, з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу, отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення такого продажу.

17 серпня 2021 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 приватний виконавець Русецька О. О. винесла постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 396 995,68 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення

(стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій

статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» не є належним стягувачем у справі у зв`язку з відступленням права вимоги погашення заборгованості в сумі 1 521 332,33 грн, стягненої за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2019 року у справі № 2-8890/2010, на користь іншої особи - ОСОБА_2 .

Натомість апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , виходив з того, що вона не довела факту відступлення АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги ОСОБА_2 , а тому її доводи про те, що приватний виконавець, відкриваючи виконавче провадження, порушив вимоги статей 15, 16 Закону України «Про виконавче провадження», не знайшли свого підтвердження.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що у справі № 175/2848/20-ц, яка має преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено обставини відступлення АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 прав вимоги за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412, а саме право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, стягненої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 2-8890/2010, визнаного та приведеного до виконання на території рф відповідним судом. Таким чином, заявниця не мала доводити будь-якими іншими доказами обставини відступлення права вимоги до неї.

Перевіряючи такі доводи заявниці, Верховний Суд виходить з такого.

Суди встановили, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № DNDVGA00000412 за умовами якого банк зобов`язався видати ОСОБА_3 кредитну картку з кредитним лімітом у розмірі 143 840,00 дол. США строком дії до 26 липня 2017 року.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2012 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

1 521 032,33 грн.

№ 2-8890/2010.

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції в цілому дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не довела, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним стягувачем.

Верховний Суд не бере до уваги доводи заявниці про неправомірність відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою АТ КБ «ПриватБанк», зокрема з тих підстав, що банк відступив ОСОБА_2 право вимоги погашення заборгованості у частині суми 1 521 032,33 грн, стягненої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 жовтня 2010 року у справі № 8890/2010, оскільки виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито на виконання заочного рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11 про звернення стягнення на предмет іпотеки, на виконання якого 16 січня 2012 року було видано виконавчий лист

№ 2-1536.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/8750/19 зазначено, що відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.

ОСОБА_6 не надала доказів відступлення АТ КБ «ПриватБанк» права вимоги за іпотечним договором від 26 лютого 2007 року № DNDVGA00000412 ОСОБА_2 , і на наявність таких обставин не посилалася.

Щодо доводів касаційної скарги про пропуск АТ КБ «ПриватБанк» строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито з порушенням вимог пункту 2 частини першої статті 4, статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 02 червня 2016 року) та статей 22,

26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року), якими встановлено вимоги щодо строку пред`явлення стягувачами виконавчих документів до виконання.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з обов`язкових підстав та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд не перевірив її доводів про пропуск банком строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Перевіряючи такі доводи ОСОБА_1 , Верховний Суд виходить з такого.

На час видачі виконавчого листа у справі № 2-1536/11 (16 січня 2012 року) чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року

№ 606-XIV.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній станом на 11 серпня 2019 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Згідно з відміткою державного виконавця Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року ОСОБА_7 виконавчий лист № 2-1536 повернуто стягувачу на підставі пункту 10 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з відміткою державного виконавця Чечелівського відділу державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Козлицької О. М. 14 серпня 2019 року виконавчий лист № 2-1536 повернуто стягувачу на підставі пункту 10 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження 14-75цс22) зазначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).

Повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав, визначених у частині четвертій статті 4 та у частині третій статті 5 Закону

№ 1404-VIII, не перериває строк пред`явлення такого документа до виконання.

Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції доводів заявниці щодо пропуску банком строку для пред`явлення виконавчого листа

№ 2-1536, виданого 16 січня 2012 року на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі

№ 2-1536/11, до виконання у серпні 2021 року не перевірив, наявність підстав для переривання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не встановив, будь-яких висновків щодо зазначеного питання не зробив, а отже, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Узагальнюючи наведене, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року та направлення справи № 175/3999/21 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції доводів заявниці щодо пропуску банком строку для пред`явлення виконавчого листа № 2-1536, виданого 16 січня 2012 року на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2010 року у справі № 2-1536/11, до виконання у серпні 2021 року не перевірив, наявність підстав для переривання строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не встановив, будь-яких висновків щодо зазначеного питання не зробив, ухвалена апеляційним судом постанова не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Розподіл судових витрат, у тому числі за перегляд справи судом касаційної інстанції, підлягає вирішенню тим судом, який ухвалить остаточне судове рішення.

Керуючись статтями 400 411 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасувати, справу № 175/3999/21 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець