'Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 175/4348/17

провадження № 61-12868св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: голова Cадівничого товариства «Урожай» Єремєєва Марія Володимирівна, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровському районі,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року у складі судді Реброва С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 рокуу складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т.П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: голова Cадівничого товариства «Урожай» (далі - СТ «Урожай») Єремєєва М. В. , Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровському районі, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0671 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована у СТ «Урожай» на території Ювілейної (після зміни найменування - Слобожанської) сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області. Суміжна земельна № НОМЕР_2 належить відповідачу ОСОБА_2 .

Відповідач без відповідних дозволів та погоджень із державними органами на своїй ділянці збудувала два двоповерхових будинки, які знаходяться на межі належних позивачу та відповідачу земельних ділянок. У порушення пункту 3.17 Б.2.4.-1-94 «Планування та забудова міських та сільських поселень» під час будівництва ОСОБА_2 не відступила 1 метр від межі земельних ділянок, а система водовідведення у будинках влаштована так, що атмосферні опади з них потрапляють на земельну ділянку позивача, де постійно збираються калюжі.

Без дозволу ОСОБА_1 відповідач для укріплення свого фундаменту зробила бетонне вимощення, після того, як стіни почали тріскатися, насипала шлак під свій будинок та на земельну ділянку позивача.

Дії відповідача порушуються права позивача на володіння та користування земельною ділянкою.

Позивач просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованих двох двоповерхових будинків на земельній ділянці відповідача, які збудовані на межі із належною йому земельною ділянкою.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, у позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що на час отримання позивачем державного акта на належну йому земельну ділянку № НОМЕР_1 від 12 жовтня 2012 року на суміжній земельній ділянці АДРЕСА_1 , що належить відповідачу, вже були побудовані вказані будівлі, позивач не мав претензій з цього приводу до відповідача при встановленні меж своєї земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою ОСОБА_2 .Позивач не довів тієї обставини, що усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою можливе лише єдиним шляхом - знесення садових будинків відповідача, а також що саме такий захід буде співмірним з інтересами обох сторін. Позовних вимог про перенесення відповідачем споруд він не заявив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки відсутності у відповідача будівельного паспорта та іншої проєктної документації на спірні садові будинки. До 31 грудня 2012 року відповідач не зверталася до відповідних державних органів з питань введення цих будинків в експлуатацію. Враховуючи, що зведення будинків на земельній ділянці відбулося не у встановленому законом порядку, за відсутності будь-якої нормативно-правової документації й дотримання будівельних норм, їх існування порушує законні права позивача на вільне й безперешкодне користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, тому вказані будинки підлягають знесенню як самочинно збудоване нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції поверхнево переглянув справу в апеляційному порядку, не надавши доводам позивача належної правової оцінки та не дослідивши висновок експерта від 06 листопада 2017 року № 104/14.

Судові рішення не є законними й обґрунтованими, тому підлягають скасуванню.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2019 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року - без змін.

Зазначила, що відповідно до пункту 3.2. розділу 3 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» в редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 09 серпня 2012 року № 404, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року. Оскільки садові будинки відповідач побудувала до вказаної дати, то вони не є самочинним будівництвом та знесенню не підлягають.

12 жовтня 2012 року заявник отримав державний акт на належну йому земельну ділянку № НОМЕР_1 , завчасно отримав межові знаки на місцевості. Отже, позивач знав, де саме знаходиться межа його земельної ділянки і що на ній розташоване. Однак із позовом до суду ОСОБА_1 звернувся у листопаді 2017 року, тобто відповідно до статті 257 ЦК України з пропуском позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0671 га, яка розташована в СТ «Урожай» на території Ювілейної (Слобожанської) сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та призначена для ведення садівництва, що підтверджується державним актом серії ЯМ № 461236 від 12 жовтня 2012 року, який виданий на підставі розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 24 вересня 2012 року № 1331-р.

Власником суміжної земельної № НОМЕР_2 , площею 0,0807 га є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДП Дн № 019686, виданого 22 вересня 1997 року на підставі рішення Виконавчого комітету Ювілейної селищної ради від 20 серпня 1997 року № 128. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва.

Згідно з даними технічного паспорту від 15 січня 2018 року на належній відповідачу земельній ділянці АДРЕСА_1 : садовий будинок, позначений на плані літерою: садовий будинок «А-2», прибудова «а-1», прибудова «а1-1», садовий будинок «Б -2», прибудова «б-1», літня кухня «В», гараж «Г», сарай «Д», душ «Е», сарай «Ж», вбиральня «З», навіс «И», споруди №1-4-1, які були побудовані 1988 - 1991 роках.

Згідно з довідкою Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дніпровської районної ради Дніпропетровської області» від 28 грудня 2018 року вих. № 603 за адресою: АДРЕСА_1 , архівна справа та інформація про реєстрацію права власності на нерухоме майно відсутні.

Суди встановили, що правовстановлюючі документи на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці № НОМЕР_2 в СТ «Урожай» на території Ювілейної (Слобожанської) селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, належній ОСОБА_2 , відсутні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до підпунктів г), е) частини першої статті 91 ЗК Українивласники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини перша та друга статті 103 ЗК УКраїни).

Згідно з частиною другою, пунктом б) частини третьої статті 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Звернувшись до суду зі вказаним позовом, позивач зазначав, що на межі належної йому земельної ділянки та належної відповідачу земельної ділянки, відповідач збудувала два двоповерхові будинки без відповідних дозволів. Атмосферні опади, що стікають із покрівель та карнизів цих будинків, потрапляють на земельну ділянку позивача, де збираються калюжі, закислються та вимивається грунт. Відповідач без дозволу позивача на його земельній ділянці для укріплення фундаменту своїх будівель зробила бетонне вимощення та насипала шлак. Через те, що будинки відповідача двоповерхові та знаходяться на південь від домоволодіння позивача, велика частина земельної ділянки позивача затінена. Вказане порушує права позивача як власника суміжної земельної ділянки. Крім того, позивач зазначав, що будинки відповідача можуть зруйнуватися, що створює загрозу та небезпеку для майна та здоров`я позивача.

Верховний Суд зауважує, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Згідно з частиною першою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір, до спірних правовідносин суди застосували статтю 376 ЦК України, отже, встановили обставини і надали їм оцінку в контексті цієї норми матеріального права. Проте суди не надали належну оцінку підставам позову, доводам сторін та наданим доказам у справі, дійшли помилкового висновку щодо застосування правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних між сторонами правовідносин.

З вимогами про перенесення відповідачем споруд позивач не звертався.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною сьомою статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність.

Верховний Суд під час розгляду справ за позовами про знесення самочинно збудованого нерухомого майна викладені у відповідних постановах у справах: № 820/3183/16, № 813/6426/14, № 813/6284/14, № 814/2645/15, № 813/6423/14., за наслідками розгляду яких Верховний Суд сформулював такі правові висновки:

- відповідно до вимог частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України для задоволення позову у цій категорії справ необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови;

- у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову;

- знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Суди встановили, що ОСОБА_1 звертався до Державної архітектурно-будівельної інспекції України Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області із заявами стосовно незаконного будівництва на ділянці відповідача.

У відповіді від 26 червня 2017 року Державна архітектурно-будівельної інспекція України Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області повідомила, що за наслідками їх виїзду встановлено, що на земельній № НОМЕР_2 , розташованої у СТ «Урожай» на території Ювілейної (Слобожанської) сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , знаходиться садовий будинок з господарськими будівлями. Всі будівлі, які розташовані на вказаній земельній ділянці збудовано до 1992 року, згідно з технічним паспортом від 08 червня 1993 року. Сарай «Ж» та садовий будинок «Б» реконструйовано у 1995 році. Позивачу рекомендовано звернутись до суду за захистом своїх прав, якщо він вважає їх порушеними.

Відповідно до абзацу другого пункту 3.1. Розділу ІІІ Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 830/19568, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Згідно з пунктом 3.2. розділу 3 Інструкції про проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової политики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року№ 376 затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції).

Суд першої інстанції встановив, що позивач не вживав заходи стосовно відновлення у встановленому порядку меж належної йому земельної ділянки на місцевості і вказав на те, що ця обставина позбавляє суд можливості встановити місце розташування самочинно збудованого двоповерхового будинку стосовно межі належної позивачу земельної ділянки та дійти однозначного висновку про порушення його прав.

Суди встановили, що спір стосовно визначення меж земельних ділянок між сторонами відсутній. Згідно з актом встановлення зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 01 серпня 2012 року позивач ОСОБА_1 , як суміжний землекористувач, не мав претензій при встановленні меж земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою ОСОБА_2 .

З цих підстав суди дійшли висновку, що на момент отримання позивачем державного акта серії ЯМ № 461236 від 12 жовтня 2012 року на належну йому земельну № НОМЕР_1 , на суміжній земельній ділянці, що належить відповідачу № НОМЕР_2 вже були побудовані вказані будівлі та позивач не мав претензій до відповідача при встановленні меж земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 .

Водночас суди належним чином не дослідили висновок експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 06 листопада 2017 року № 104/17 судовим експертом Чашиним Д. Ю., згідно з якими, за даними фактичних вимірів в натурі фактична відстань між гранню стіни прибудови садового будинку на земельній АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , що пролягає по межі між ділянкою АДРЕСА_3 до найближчої грані стіни садового будинку Літ. 1 на земельній ділянці № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 становить 6,48 м, водночас згідно з пунктом 3.25 та табл.1 додатку 3.1. до ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень» така відстань має становити не менше 8 м.

Крім того, суди не встановили чи відбувалась перебудова чи надбудова, побудованої господарської (присадибної) будівлі та споруди після 05 серпня 1992 року.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.25* Державно-будівельних норм України (ДБН) 360-92* «Містобудування. Планування міських та сільських поселень» для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Додаток - Б п 2.1 Умови ущільненої забудови передбачає умови будівництва на забудованій території міста (селища) або діючого підприємства, за яких має місце принаймні один із таких чинників: зведення об`єкта будівництва в притул до існуючих будівель, споруд, інженерних комунікацій; ризик негативного техногенного впливу будівництва на прилеглу забудову або об`єкти благоустрою, внаслідок якого там може виникнути загроза життю або здоров`ю людей чи заподіяння матеріальних втрат; ризик негативного впливу об`єкта будівництва або робіт з його зведення на основи, фундаменти та несучі конструкції прилеглих об`єктів або на інженерні комунікації через створення додаткових напружень в активній зоні їх основ, порушення структури ґрунтів основ, зміну установчих гідро-геодезичних умов на прилеглій території та під будівлями.

Вказаним експертним висновком, крім іншого, встановлено те, що відповідач не здійснила належних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів прибудови садового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 на територію суміжної земельної ділянки № НОМЕР_1 , а навпаки вони виконані таким чином, що стікання атмосферних опадів з покрівель та карнизів здійснюється на належну позивачу земельну ділянку.

Суд першої інстанції зазначив, що затінення земельної ділянки позивача, стікання атмосферних опадів та насипання шлаку на його земельну ділянку не пов`язане з переробленням системи водовідведення чи прибиранням шлаку.

Розглядаючи спір, суди дійшли висновку, що позивач не довів того, що усунення перешкод у користуванні його земельною ділянкою можливе лише єдиним шляхом - знесення садових будинків відповідача та, що саме такий захід буде співмірним з інтересами обох сторін, оскільки такий захід, як знесення споруди, що розташована на земельній ділянці, належній відповідачу є крайньою мірою.

Суди зазначили, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав як власника земельної ділянки внаслідок розташування на земельній ділянці, належній відповідачу ОСОБА_2 двоповерхових будинків та прибудов, чим, на його переконання, створюються перешкоди у користуванні належною позивачу земельною ділянкою. Водночас суди не надали оцінки встановлених експертом порушень: стікання атмосферних опадів, порушення пункту 3.25 та табл.1 додатку 3.1. до ДБН 360-92.

Верховний Суд зауважує, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Суди в повній мірі не перевірили, чи не підтверджують наведені обставини, у взаємному зв`язку з іншими доказами у їх сукупності, факту створення позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою. Суди не дослідили посилання відповідача на те, що вона уступила частину земельної дільної ділянки, яка повинна була їй виділена на користь відповідача, як наслідок забудови межі. Крім того суди не з`ясували чи є перешкоди для позивача у користуванні земельною ділянкою.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України зазначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно пунктів 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Отже, за відсутності встановлення зазначених обставин, висновки суду про відмову в позові є передчасними.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для належної перевірки доводів позивача з урахуванням заявлених позовних вимог, висновку експертизи. Крім того, суди не з`ясував, який захід буде співмірним з інтересами обох сторін, за умовиправа позивача на вільне й безперешкодне користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої і частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року тапостанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко