Постанова
Іменем України
19 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 176/1698/17
провадження № 61-6510св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, Управління житлово-комунального господарства капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через представника ОСОБА_2 , на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2018 року в складі судді Волчек Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 06 лютого 2019 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В.,
Варенко О. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області про визнання незаконною відмови у проведенні приватизації та визнання права на приватизацію.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 має право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 з моменту отримання ордеру та вселення в цю квартиру, а також не втратила це право і на час звернення до суду.
Позивач з метою реалізації свого права на житло зверталася з відповідною заявою від 10 травня 2017 року, проте Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області своїм листом від 29 травня 2017 року відмовив позивачу у наданні дозволу на приватизацію спірної квартири
у зв`язку з відсутністю у неї реєстрації постійного проживання за вищевказаною адресою.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області щодо неможливості надання їй дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право на приватизацію цієї квартири.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 04 червня 2018 року залучено до участі як співвідповідача Управління житлово-комунального господарства капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 31 серпня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 у 2014 році добровільно залишила надане їй житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , знявшись з реєстрації за вказаною адресою, та обрала інше місце проживання - квартиру АДРЕСА_2 , де і була зареєстрована. На час зняття з реєстрації позивача з місця проживання
у спірній квартирі, крім неї зареєстрованих членів родини у цій квартирі не було. Отже, Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області обґрунтовано відмовив позивачу у приватизації квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що вона вибула з цієї квартири до іншого місця проживання, тобто фактично втратила право користування цим житлом.
При цьому, ОСОБА_1 , яка з 2014 року втратила право користування спірною квартирою, ще й вчиняла незаконні дії щодо передачі цього нерухомого майна стороннім особам, отримувала від них плату за житло,
а також отримала кошти за продаж у майбутньому зазначеної квартири, хоча вона не мала права її відчужувати, оскільки не була власником такого майна.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що зібраними у справі доказами спростовано факт проживання позивача у спірній квартирі після 09 січня 2014 року. Укладені
з комунальними службами міста Жовті Води Дніпропетровської області договори після звернення до суду з позовом у цій справі не можуть підтверджувати факт проживання позивача у квартирі
АДРЕСА_1
у спірний період. Сплата заборгованості за комунальні послуги під час розгляду справи також не підтверджує позовні вимоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , яка діє через представника ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 та не залишала це житло після вселення. Разом з тим, реєстрація ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 була обумовлена необхідністю придбання цього житла для дочки позивача за кредитні кошти.
Проте суди повністю підтримали доводи відповідача, що відсутність реєстрації позивача у спірній квартирі позбавляє її можливості приватизувати це нерухоме майно. Разом з тим, такі висновки суперечать правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-125цс12. Так, касаційний суд у вказані постанові зазначив, що суди помилково пов`язали право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону
України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.
Позивач подала до суду докази на підтвердження заявлених нею вимог, проте суди не досліди їх належним чином та не встановили обставини, які підтверджуються цими доказами. Разом з тим, подані відповідачем докази на спростування позову не є належними та допустимими, тому не повинні досліджуватися судами.
Позиція іншого учасника справи
Виконавчий орган Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказував, що суди правильно встановили факт вибуття позивача зі спірної квартири, яка обрала інше місце проживання в іншому житлі. Знявшись
з реєстрації місця проживання у спірній квартирі та вибувши на постійне проживання у місто Київ, ОСОБА_1 фактично втратила право користування спірним житловим приміщенням саме з 09 січня 2014 року. Саме з цієї дати договір найму житлового приміщення, укладений нею на підставі ордеру, вважається розірваним. Позивач отримала обґрунтовану відмову у приватизації спірної квартири, яка є законною.
Управління житлово-комунального господарства капітального будівництва, комунальної власності та регулювання земельних відносин Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області подало відзив на касаційну скаргу,
в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувало, що факт непроживання ОСОБА_1 у квартирі
АДРЕСА_1
після 09 січня 2014 року підтверджено належними та допустимими доказами, яким судом надана належна правова оцінка. Крім того, позивач вчиняла незаконні дії щодо вказаної квартири, передала її у користування стороннім особам, за що від них отримувала плату за житло, а також отримала кошти за майбутній продаж цієї квартири, хоча не мала повноважень на вчинення таких дій. Однією з умов для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання особи у житлі, яке підлягає приватизації, проте така умова була спростована під час розгляду справи.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , яка діє через представника ОСОБА_2 , 25 березня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що Виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради народних депутатів Дніпропетровської області видано ордер від 27 серпня 1989 року на вселення ОСОБА_1 із сім`єю у складі чотирьох осіб
у квартиру АДРЕСА_1 .
У спірній квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 та члени її сім`ї:
ОСОБА_3 (чоловік), ОСОБА_4 (син) та ОСОБА_5 (дочка). Всі зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 особи, зокрема і головний квартиронаймач ОСОБА_1 вибули зі спірної квартири, шляхом зняття з реєстрації.
Відповідно до паспорту ОСОБА_1 , остання була зареєстрована у спірній квартирі з 01 червня 1999 року, однак 09 січня 2014 року знялася з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 особи та вибула у АДРЕСА_3 , де зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_2
22 травня 2014 року та стала там на облік в Пенсійний фонд.
На час зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 , крім неї зареєстрованих членів родини у цій квартирі не було.
ОСОБА_1 10 травня 2017 року звернулася до Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області із заявою щодо надання дозволу на реєстрацію місця проживання у квартирі
АДРЕСА_1 .
Листом Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області від 22 травня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на реєстрацію місця проживання у квартирі
АДРЕСА_1
у зв`язку з тим, що остання 09 січня 2014 року була знята з реєстрації за вказаною адресою, зазначена квартира є вільною та підлягає розподілу між громадянами, які потребують поліпшення житлових умов, а Виконавчий комітет не має законодавчих підстав для надання дозволу на таку реєстрацію. Зазначено, що питання повторної реєстрації позивача за вказаною адресою, з метою подальшої приватизації, може бути вирішено
у судовому порядку.
ОСОБА_1 10 травня 2017 року звернулась до міського голови міста Жовті Води Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на приватизацію спірної квартири.
Виконавчий комітет Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області листом від 29 травня 2017 року відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на приватизацію спірної квартири у зв`язку з відсутністю у неї реєстрації
у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до службової записки начальника Відділу державної реєстрації Виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області від 15 грудня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 не зареєстровано місце проживання жодної особи.
Згідно з листом Комунального підприємства «Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання» Жовтоводської міської ради» від 24 серпня
2017 року квартира АДРЕСА_1 числиться як звільнена з 09 січня 2014 року.
За змістом акта проведення інвентаризації нерухомого майна з метою виявлення безхазяйного майна на території міста Жовті Води Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року комісією проведено обстеження квартири АДРЕСА_1 та виявлено, що у цій квартирі проживає ОСОБА_6 з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми. Зі слів останньої вказані особи проживають у цій квартирі близько двох років згідно з договором, укладеним з ОСОБА_1 , сплачують комунальні послуги та виплачують кошти за квартиру, яку мають намір викупити у ОСОБА_1 . На прохання комісії показати вказаний договір, ОСОБА_6 його не надала, зазначивши, що не знайшла.
Відповідно до акта від 08 травня 2018 року квартира
АДРЕСА_1 зачинена та зі слів сусідки, яка проживає у квартирі АДРЕСА_4 за вказаною адресою, більше року тому до спірної квартири заїхала молода сім`я, яка близько тижня тому виїхала з цього помешкання.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод
закріплено право на повагу до житла.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 4 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.
Частиною першою статті 5 ЖК Української РСР передбачено, що державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина третя
Згідно з частинами першою та другою статтею 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного
і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що
є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень
у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат
у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше
наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Виходячи з аналізу змісту наведених норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в зазначених приміщеннях, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 червня
2020 року у справі № 520/14902/17 (провадження № 61-21727св19).
Відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічна норма закріплена у частині третій статті 12 ЦПК України
(в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Разом з тим, зібраними у справі доказами підтверджено, що позивач фактично не проживає у спірній квартирі з 09 січня 2014 року, була знята з реєстрації за вказаною адресою та передала спірне майно в оренду іншим особам без належних на те повноважень.
Таким чином, врахувавши, що право на приватизацію квартири державного житлового фонду має особа, яка постійно мешкає у такій квартирі, та встановивши відсутність порушення законодавства щодо порядку та умов приватизації ОСОБА_1 квартири
АДРЕСА_1 , яка не мала права на участь
у приватизації цієї квартири, оскільки не проживала за вказаною адресою, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку відповідно до вимог процесуального закону, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 30 січня 2013 року
у справі № 6-125цс12, зокрема, що суди в зазначеній справі помилково ототожнили право осіб на приватизацію з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а не з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі, оскільки у цій справі, яка
є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що позивач фактично не проживала у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки вибула на проживання у місто Київ, де 22 травня 2014 року зареєструвалась у квартирі АДРЕСА_2 та стала там на облік в Пенсійний фонд.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1 та не залишала це житло після вселення,
а реєстрація ОСОБА_1 у квартирі
АДРЕСА_2 була обумовлена необхідністю придбання цього житла для дочки позивача за кредитні кошти, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. При цьому позивач під час розгляду цієї справи не спростувала свої реєстрацій у Пенсійному фонді у місті Києві та не обґрунтувала необхідність такої реєстрації у разі її проживання
у місті Жовті Води Дніпропетровської області.
У рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2
статті 8 Конвенції, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути спів розмірним із переслідуваною законною метою.
Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Разом з тим, під час розгляду цієї справи, суди на підставі зібраних у справі доказів встановили, що позивач фактично не проживає у спірній квартирі тривалий час, зокрема 09 січня 2014 року знялася з реєстрації місця та вибула у місто Київ, де зареєструвалась в іншій квартирі та стала там на облік в Пенсійний фонд, тобто відсутні правові підстави вважати про наявність
у ОСОБА_1 достатніх та триваючих зв`язків зі спірним житлом. Отже, судами дотримано балансу інтересів сторін під час розгляду вказаної справи.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення
з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 31 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 06 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. А. Стрільчук