ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 176/3247/14-ц

провадження № 61-8030св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 1 жовтня

2018 року, ухвалене у складі судді Павловської І. А., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк

(далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня

2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеної 13 грудня

2007 року з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної угоди № 7022

ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 150 000 грн зі сплатою 19% річних за його користування з кінцевим терміном повернення до 13 грудня

2012 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 13 грудня 2007 року укладено іпотечний договір № 7022-1, відповідно до умов якого остання надала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 56,7 кв.м та житловою площею 32,6 кв.м. Предмет іпотеки належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу і його ціна обумовлена сторонами у розмірі 252 500 грн. Іпотека за даним договором поширюється на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки.

Банк вказував, що ОСОБА_2 умови кредитного договору не виконував і на 2 жовтня 2014 року має заборгованість у сумі 317 854,22 грн.

За таких обставин просив суд, уточнивши позовні вимоги, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 7022 у розмірі 317 854,22 грн звернути стягнення на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 56,7 кв.м, житловою площею 32,6 кв.м та земельну ділянку шляхом продажу вказаного предмета іпотеки з прилюдних торгів із встановленням початкової ціни його продажу на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у цьому житловому будинку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 1 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що

у пункті 29 іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у порядку, визначеному у застереженні про задоволення вимог іпотекодержателя (розділ 4 іпотечного договору). За висновком суду, задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки має здійснюватися відповідно до розділу 4 договору іпотеки - у позасудовому порядку.

Дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю, суд першої інстанції відхилив заяву представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 6 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 1 жовтня

2018 року - без змін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2011 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 13 грудня 2007 року № 7022 у розмірі 124 088,16 грн. Отже, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним, ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінило строк виконання основного зобов`язання.

Апеляційний суд вважав, що з урахуванням статті 257 ЦК України кредитор міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати ухвалення рішення про стягнення заборгованості, однак з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся лише у жовтні 2014 року.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, зазначивши при цьому, що судом першої інстанції ухвалено по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк», діючи через свого представника - Крилову О. Л., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 1 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 березня 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заявник вказував на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду у зв`язку із можливістю задоволення вимог іпотекодержателя у позасудовому порядку, оскільки цей висновок суперечить статті 33 Закону

України «Про іпотеку».

Апеляційний суд, на думку заявника, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, оскільки у

пункті 6.8 кредитної угоди сторони погодили позовну давність тривалістю

5 років. Звернувшись до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання основного зобов`язання

на 27 травня 2010 року, тому позовна давність для звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки тривала до 28 травня 2015 року, а із даним позовом банк звернувся 17 жовтня 2014 року, тобто в межах встановленої договором позовної давності.

Також заявник вважає помилковим висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції, оскільки обома судовими рішеннями відмовлено у задоволенні позову з різних правових підстав.

Позиція інших учасників справи

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшло письмові пояснення органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, подане ОСОБА_3 , яке не може бути враховано касаційним судом, оскільки, у порушення статей 178 181 ЦПК України, до пояснень не надано доказів направлень його іншим учасникам справи та не надано документів, що підтверджують повноваження ОСОБА_3 на представництво інтересів органу опіки та піклування виконавчого комітету Жовтоводської міської ради Дніпропетровської області, від імені якого вона діяла.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 20 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до укладеної 13 грудня 2007 року з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної угоди № 7022 ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 150 000 грн зі сплатою 19% річних за його користування з кінцевим терміном повернення 13 грудня 2012 року. Згідно з умовами цього договору погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця; позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами та комісією, а також інші витрати.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитною угодою

ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 13 грудня 2007 року укладено іпотечний договір № 7022-1, відповідно до якого відповідач передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 56,7 кв.м, житловою площею

32,6 кв.м та земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,0580 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та кадастровим номером 1210700000:01:258:0009.

Також суди встановили, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2011 року стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»заборгованість за кредитною угодою від 13 грудня 2007 року № 7022 у розмірі 124 088,16 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 1 жовтня

2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого

2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом частин першої і другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати проценти й пеню, передбачені кредитним договором.

За правилом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження

№ 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати процентів за користування ним шляхом звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору, змінило строк виконання основного зобов`язання, тому кредитор міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати ухвалення рішення про стягнення заборгованості, однак з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся лише в жовтні 2014 року, тобто після спливу позовної давності.

З вказаними висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зазначено, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність

спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Переглядаючи справу, апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, тому погодившись із його висновками щодо підстав відмови у позові, фактично дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності заявлених позовних вимог та пропуску позовної давності, які самі по собі є взаємовиключними.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дійшовши висновку про сплив позовної давності, апеляційний суд, у порушення статті 367 ЦПК України, не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не навів у судовому рішенні мотивів, за яких він погодився із висновками суду першої інстанції, та фактично рішення суду першої інстанції по суті вирішення справи не переглянув.

В силу повноважень суду касаційної інстанції усунути ці недоліки апеляційного провадження на стадії касаційного розгляду неможливо.

За таких обставин оскаржувану у касаційному порядку постанову апеляційного суду вважати законною і обґрунтованою не можна.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та

направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини третьої

статті 411 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу.

Разом з тим, касаційний суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що позовна давність для пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки збільшена до 5 років з урахуванням пункту 6.8 кредитної угоди, в якому кредитор і позичальник збільшили її тривалість. Для вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сторони не домовлялися про збільшення позовної давності, тому на таку вимогу поширюється загальна позовна давність в три роки. Такий висновок викладений у постанові

від 20 березня 2019 року у справі № 648/3491/15-ц (провадження

№ 61-13135св18), підстав відступати від якого колегія суддів не вбачає.

Під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати належну оцінку доказам і запереченням, поданим сторонами, надати оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції з урахуванням статті 367 ЦПК України і у разі доведення порушення прав позивача належним способом захистити такі порушені права, якщо вимога заявлена у межах позовної давності, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтею 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 6 березня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов