Постанова

Іменем України

07 червня 2022 року

м. Київ

справа № 179/9/21

провадження № 61-21036св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 20 березня 2020 року він придбав у відповідачки житловий будинок на АДРЕСА_1 . Ціна домоволодіння була обумовлена в сумі 85 000,00 грн. З відповідачкою було домовлено щодо усіх істотних умов договору, а саме, що він спочатку сплачує 55 000,00 грн, а інші 30 000,00 грн має сплатити до кінця 2020 року, і після цього будинок буде переоформлено на його ім`я.

20 березня 2020 року позивач сплатив відповідачці першу частину суми в розмірі 55 000,00 грн, про що отримав розписку, з дозволу власника вселився з сім`єю в будинок і весь час проживає в ньому. 04 грудня 2020 року позивач сплатив відповідачці залишок суми боргу за придбання будинку в розмірі 30 000,00 грн, шляхом перерахування коштів на банківську картку, реквізити якої йому вона надала.

Незважаючи на сплату ним коштів в повному обсязі, договір купівлі-продажу не посвідчено нотаріально у зв`язку з відмовою відповідачки, яка, в свою чергу, посилається на те, що передумала продавати свій будинок, так як їй немає де жити.

На підставі наведених обставин позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу (розписку) домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 , укладений 20 березня 2020 року між сторонами у справі та визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу (розписка) домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 , укладений 20 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок із господарськими спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: А - будинок, загальною площею 54 кв. м, житловою 24,2 кв. м; а - сіни; Б, Д, Е - сарай; В - гараж; Г - літня кухня; г - прибудова; Ж - вбиральня; З - літній душ; К - колодязь; № 1-3 - огорожа. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, які склалися між сторонами, свідчать про наявність укладення між ними договору купівлі-продажу, позивачем сплачені, а відповідачкою отримані кошти за житловий будинок, тобто відбулося виконання договору. Об`єктивно сторони договору купівлі-продажу порушили вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, але домовилися щодо усіх істотних його умов, що є підставою для визнання договору дійсним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, оскільки частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони у встановленій законом письмовій формі вчинили правочин, зміст якого відповідав волі сторін, дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю або частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї його сторони.

Апеляційний суд вказав на те, що договір купівлі-продажу спірного будинку від 20 березня 2020 року, про укладення якого може свідчити лише розписка про сплату частини коштів, був укладений у простій письмовій формі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без дотримання обов`язкових вимог чинного на момент укладення договору законодавства. Укладений у такій формі договір купівлі-продажу нерухомого майна не може бути визнаний дійсним та не породжує для сторін прав і обов`язків, а тому ОСОБА_1 не може бути визнаний судом власником спірного будинку за таким договором купівлі-продажу.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

22 грудня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 220 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 та у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу на адресу Верховного Суду не надходив.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що житловий будинок на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 (а. с. 11). 20 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено розписку, згідно з якою ОСОБА_2 продає будинок ОСОБА_1 за 55 тисяч, а інші 30 тисяч має виплатити до кінця 2020 року (а. с. 15).

Згідно з довідкою старостинського округу № 5 Магдалинівської селищної ради, ОСОБА_1 дійсно фактично проживає в житловому будинку на АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За вимогами частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Форма договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна чітко визначена статтею 657 ЦК України, за якою такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Тобто законом встановлено умови щодо форми укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, будинку або іншого нерухомого майна, внаслідок якого відбудеться правомірний перехід права власності на таке майно.

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином рішення суду про визнання договору дійсним в судовому порядку можливо тільки тоді, коли договір щодо нерухомого майна укладено в належній формі, із зазначенням усіх істотних умов договору, але відсутнє його нотаріальне посвідчення, і це неможливо вчинити через те, що така можливість втрачена.

Істотними умовами договору є предмет, ціна та строк дії. Також істотними умовами вважаються такі умови, на яких наполягає хоча б одна зі сторін договору (стаття 638 ЦК України). Тобто сторони можуть самостійно визначати умови договору, які не повинні суперечити законодавству.

Закон акцентує на тому, що всі наведені обставини у сукупності, а саме: домовленість щодо усіх істотних умов договору, повне або часткове виконання договору, ухилення від його нотаріального посвідчення, мають бути доведені належними та допустимими письмовими доказами.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на те, що надана позивачем розписка від 20 березня 2020 року про отримання грошових коштів за будинок (місцезнаходження, адреса, призначення об`єкту нерухомості, площа нерухомого майна та інші параметри, що дозволяють однозначно визначити предмет договору не зазначені) не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. При цьому апеляційним судом вказано на те, що між сторонами відсутній договір купівлі-продажу навіть у простій письмовій формі, а є лише розписка, яка не породжує для сторін прав і обов`язків, про отримання грошових коштів відповідачкою.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування статті 220 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 та у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16 предметом заявлених позовних вимог є визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації.

Тобто висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначеній постанові Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається (неоднаковий предмет позову та різне матеріально-правове регулювання), аобставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справі, на судове рішення в якій посилався заявник.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 не є належним обґрунтуванням такої підстави касаційного оскарження судового рішення, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки постанови Верховного Суду України не є рішеннями Верховного Суду, які можуть бути наведені як приклад неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав стверджувати про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська