Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 182/3449/19

провадження № 61-8622 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі», акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі»;

представник відповідачів -Козак Тетяна Вікторівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року у складі судді Рунчевої О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» (далі - АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі»), акціонерного товариства «ДТЕК Донецькі електромережі» (далі - АТ «ДТЕК Донецькі електромережі») про вирішення трудового спору.

Позовна заява мотивована тим, що 29 березня 2017 року між нею та публічним акціонерним товариством «ДТЕК Донецькобленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго»), яке перейменовано у АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», було укладено договір б/н, відповідно до якого її прийнято на роботу на посаду оператора колл-центру, де вона працювала до 31 жовтня 2017 року.

01 листопада 2017 року між нею та публічним акціонерним товариством «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго»), яке перейменовано у АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», було укладено договір № 92, відповідно до якого її було прийнято на роботу на посаду оператора колл-центру, де вона працювала до 04 листопада 2018 року.

01 серпня 2018 року між нею та АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» було укладено договір № 2713-ДОЭ, відповідно до якого її було прийнято на роботу на посаду оператора колл-центру, де вона працювала до 02 лютого 2019 року.

02 листопада 2018 року між нею та АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» було укладено договір № 2962-ДОЭ, відповідно до якого її прийнято на роботу на посаду оператора колл-центру, де вона працювала до 03 листопада 2019 року.

14 січня 2019 року між нею та АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» було укладено договір № 5249-ДнОЭ, відповідно до якого її прийнято на роботу на посаду оператора колл-центру, де вона працювала до 15 листопада 2019 року.

Вказувала, що додатковою угодою від 26 березня 2019 року до договору від 14 січня 2019 року № 5249-ДнОЭ останній було розірвано за взаємною згодою сторін з 27 березня 2019 року.

Зазначала, що після розірвання договору та звільнення їй стало відомо, що у її трудовій книжці відсутні записи щодо перебування у трудових відносинах з відповідачами.

Вказувала, що договір № 2962-ДОЭ, укладений між нею та АТ «ДТЕК Донецькі електромережі», розірвано не було, вимоги, передбачені статтею 47 КЗпП України, відповідачем не виконано, тому вона не має можливості звернутися до центру зайнятості та отримувати допомогу по безробіттю.

Вважала відмову відповідачів належним чином оформити з нею трудові відносини незаконною та такою, що суперечить вимогам статті 48 КЗпП України.

На звернення до Нікопольського відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у м. Нікополі Головного управління Державної інспекції України з питань праці в Дніпропетровській області вона отримала відповідь, що між нею та відповідачами були не трудові, а цивільні правовідносини.

Вказувала, що відповідно до частини четвертої статті 24 КЗпП України, фактичний допуск її до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо така робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Вважала, що між нею та відповідачами існували саме трудові відносини, оскільки вона отримувала заробітну плату за відпрацьовані зміни, підпорядковувалася безпосередньо начальнику колл-центру, під час роботи дотримувалася графіку внутрішнього трудового розпорядку, мала перепуску та територію колл-центру, мала чітко вказане робоче місце. Відповідачами провадилась оплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у відповідні періоди.

Факт перебування у трудових відносинах з відповідачами, на її думку, підтверджується, зокрема, укладеними договорами, актами приймання наданих послуг, табелями виходів на роботу.

Вказувала, що встановлення факту перебування у трудових відносинах з відповідачами необхідне їй для правильного нарахування трудового стажу, оформлення трудових відносин, соціального страхування та пенсійного забезпечення.

Оскільки 27 березня 2019 року по закінченню дії договору їй належним чином не було оформлено трудову книжку, з відповідачів на її користь має бути стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 березня 2019 року, орієнтовно у розмірі 54 000 грн, виходячи з розміру середньої заробітної плати оператора колл-центру у розмірі 9 000 грн за 6 місяців.

Також зазначала, що у порушення частини першої статті 74 КЗпП України їй не надавалася щорічна відпустка, при звільнені не було виплачено грошової компенсації за всі невикористані нею дні щорічної відпустки, що дорівнює 18 000 грн (по 9 000 грн за 2 місяці).

Вказувала, що незаконними діями відповідачів їй також було завдано моральну шкоду, розмір якої вона оцінює у 72 000 грн.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт перебування її у трудових відносинах: з ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» на посаді оператора колл-центру у період з 29 березня 2017 року по 31 жовтня 2017 року; з ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» на посаді оператора колл-центру у період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року; з АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» на посаді оператора колл-центру у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року; з АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» на посаді оператора колл-центру у період з 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року; зобов`язати АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» внести запис до її трудової книжки про прийняття її на роботу на посаду оператора колл-центру у період з 29 березня 2017 року по 31 жовтня 2017 року; зобов`язати АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» внести запис до її трудової книжки про прийняття її на роботу на посаду оператора колл-центру у період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року; зобов`язати АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» внести запис до її трудової книжки про прийняття її на роботу на посаду оператора колл-центру у період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року; зобов`язати АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» внести запис до її трудової книжки про прийняття її на роботу на посаду оператора колл-центру у період з 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року та запис про звільнення із займаної посади відповідно пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін; зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити їй, як працівнику, заробітну плату у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідні періоди без урахування фактично виплаченої заробітної плати, згідно доданого розрахунку у наступному розмірі: за роботу у АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» за період з 29 березня 2017 року по 31 жовтня 2017 року та з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року в сумі 32 685 грн; за роботу у АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» за період з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року в сумі 28 060 грн; зобов`язати відповідачів нарахувати та сплатити їй компенсацію за невикористану відпустку в сумі 18 000 грн за періоди роботи у АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» з 29 березня 2017 року по 31 жовтня 2017 року та з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2018 року в сумі 6 750 грн, а також за періоди роботи у АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» з 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 січня 2019 року по 27 березня 2019 року в сумі 11 250 грн; зобов`язати відповідачів солідарно нарахувати та сплатити відповідно до законодавства податок на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вказані періоди роботи; стягнути солідарно з відповідачів на її користь середній заробіток, виходячи з середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у розмірі 9 000 грн на місяць, за затримку оформлення трудової книжки з 28 березня 2019 року, всього орієнтовно 54 000 грн; стягнути солідарно з відповідачів на її користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 72 000 грн; допустити до негайного виконання рішення суду в межах середньомісячного заробітку у розмірі 9 000 грн та стягнути солідарно з відповідачів на її користь судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами фактично існували цивільно-правові, а не трудові відносини, що підтверджується укладеними між сторонами договорами про надання послуг, з умовам яких позивач погодилася, підписавши їх, усвідомлюючи характер взаємовідносин з відповідачами.

Належних та допустимих доказів у розумінні статті 81 ЦПК України щодо звернення позивача до відповідачів із заявами про укладення трудового договору, оформлення наказу (розпорядження) про прийняття позивача на роботу, допущення її до роботи, ознайомлення з правилами трудового розпорядку з визначенням робочого місця, дотримання позивачем правил охорони праці, суду не надано. Також відсутні докази нарахування та виплати заробітної плати позивачу за трудовим договором протягом спірних періодів, а надані позивачем акти приймання наданих послуг, складені та підписані сторонами на виконання умов укладених договорів, свідчать про те, що сторони погодили обсяг та вартість наданих позивачем послуг саме за цивільно-правовими договорами. Судом враховано, що акти приймання наданих послуг з позивачем підписувалися не щомісячно, що свідчить про відсутність системності надання послуг позивачем. Крім того, судом встановлено, що згідно актів приймання наданих послуг, позивачем надавалися послуги протягом різної тривалості часу, що було обумовлено договорами, при цьому такі послуги оплачувалися у чіткій відповідності до умов договору. Табелі обліку робочого часу щодо позивача не велись, що підтверджується довідкою від 19 липня 2019 року № 337, складеною начальником відділу по підбору та адмініструванню персоналу, копіями табелів використаного робочого часу за січень 2017 року та листопад 2018 року.

Урахувавши вказані обставини, перевіривши належним чином надані докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність парових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що між сторонами існували цивільно-правові, а не трудові відносини, тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову. Позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні статей 12 81 ЦПК України на підтвердження знаходження у трудових відносинах з відповідачами, не надано доказів звернення позивача до відповідачів з заявами про укладення трудового договору, доказів оформлення наказу (розпорядження) про прийняття позивача на роботу, ознайомлення з правилами трудового розпорядку з визначенням робочого місця, дотримання позивачем правил охорони праці. Натомість, матеріали справи свідчать про те, що між сторонами існували цивільно-правові відносини на підставі укладених між сторонами договорів про надання послуг, з умовам яких позивач погодилася, усвідомлювала характер взаємовідносин з відповідачами, підписуючи ці договори, та згідно актів приймання наданих послуг, позивачем протягом квітня-червня 2017 року, листопада 2017 року - жовтня 2018 року та лютого-березня 2019 року надавалися відповідачам послуги, обумовлені договорами про надання послуг, які оплачувалися у чіткій відповідності до укладених договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року, й ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 182/3449/19 із Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Зауважує, що факт перебування у трудових відносинах з відповідачами підтверджується укладеними договорами, актами приймання наданих послуг, табелями виходів на роботу, перепусткою на територію колл-центру. Вважає, що між нею та відповідачами існували саме трудові відносини, оскільки вона отримувала заробітну плату за відпрацьовані зміни, підпорядковувалася безпосередньо начальнику колл-центру, під час роботи дотримувалася графіку внутрішнього трудового розпорядку, мала чітко вказане робоче місце. Відповідачами провадилась оплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у відповідні періоди. Вказує, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору, незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо така робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 822/723/17, від 08 жовтня 2018 року у справі № 553/954/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 607/12476/18 та від 04 березня 2020 року у справі № 766/6897/17.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року представник АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» - Козак Т. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 29 березня 2017 року між ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір № 656-ДОЭ про надання послуг (цивільно-правовий), дія якого продовжувалася додатковими угодами.

Пунктом 1.1. вказаного договору визначено, що позивач зобов`язалася надати послуги по інформаційно-консультаційному обслуговуванню споживачів у телефонному режимі згідно додатку № 3, згідно пункту 82.20.10 ДКПП.

Пунктом 1.4. вказаного договору сторони погодили, що цей договір є цивільно-правовим.

Оплата робіт по вказаному договору здійснювалась за фактично надані послуги (пункт 4.3. договору), а у відповідності до пункту 5.1. договору цей договір діє до 29 червня 2017 року, але у будь-якому випадку до виконання сторонами зобов`язань(а. с. 5-9).

01 листопада 2017 року між ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір про надання послуг (цивільно-правовий) № 92, дія якого продовжувалася додатковими угодами, згідно пункту 1.1. якого позивач зобов`язалася надати послуги по інформаційно-консультаційному обслуговуванню споживачів в телефонному режимі, згідно додатку № 3.

Відповідно до пункту 1.4. вказаного договору сторони погодили, що цей договір є цивільно-правовим.

Згідно пункту 4.3. оплата робіт по вказаному договору здійснювалась за фактично надані послуги, а у відповідності до пункту 5.1. договір діє до 01 лютого 2018 року, але у будь-якому випадку до виконання сторонами зобов`язань (а. с. 9-13).

01 серпня 2018 року між АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір № 2713-ДОЭ про надання послуг, дія якого продовжувалася додатковими угодами.

Згідно пункту 1.1. вказаного договору позивач зобов`язалася особисто, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на власний ризик надати послуги інформаційно-консультаційного обслуговування клієнтів.

Сторони погодили, що строк надання послуг складає 3 місяці, з 01 серпня 2018 року по 01 листопада 2018 року відповідно до обсягів, що сторони додатково узгоджують в додатку № 2 до договору (пункт 2.2. договору).

Згідно пункту 3.3. вказаного договору, оплата наданих послуг проводиться на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі наданих послуг, а у відповідності до пункту 7.1. договір діє до 01 листопада 2018 року включно, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором , що виникли під час дії договору (а. с. 14-17).

Крім того, 02 листопада 2018 року між АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір № 2962-ДОЭ про надання послуг, згідно пункту 1.1. якого позивач зобов`язалася особисто, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на власний ризик надати послуги з інформаційно-консультаційного обслуговування клієнтів.

Згідно пункту 2.2. вказаного договору строк надання послуг складає 11 місяців, з 03 листопада 2018 року по 03 жовтня 2019 року відповідно до обсягів, що сторони додатково узгоджують в додатку № 2 до договору.

Відповідно до пункту 3.2. вказаного договору оплата послуг проводиться на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі наданих послуг; у відповідності до пункту 7.1. договір діє до 03 жовтня 2019 року включно, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором , що виникли під час дії договору (а. с. 18).

14 січня 2019 року між АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір № 5249-ДнОЭ про надання послуг, згідно пункту 1.1. якого позивач зобов`язалася особисто, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на власний ризик надати послуги з інформаційно-консультаційного обслуговування клієнтів.

Згідно пункту 2.2. вказаного договору строк надання послуг складає 11 місяців, з 15 січня 2019 року по 15 листопада 2019 року відповідно до обсягів, що сторони додатково узгоджують в додатку № 2 до договору.

Згідно пункту 3.2. вказаного договору оплата послуг проводиться на підставі підписаного сторонами акту прийому-передачі наданих послуг та у відповідності до пункту 7.1. договір діє до 15 листопада 2019 року включно, а в частині виконання зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором, що виникли під час дії договору (а. с. 20-21).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання (отримання) певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Умовами цивільно-правових договорів про надання послуг від 29 березня 2017 року, від 01 листопада 2017 року, укладених між сторонами, визначено, що ОСОБА_1 зобов`язалася надати послуги по інформаційно-консультативному обслуговуванню споживачів в телефонному режимі, перелік яких визначено у додатках до цих договорів, зокрема, прийом вхідних дзвінків і надання відповідей на визначені у цих додатках питання, здійснення вихідних дзвінків споживачам стосовно визначених у додатках питаннях, формування заявок і відправлення їх відповідальним особам в підрозділи, які взаємодіють з інформаційно-консультативним центром, проведення перевірки виконання заявок.

Схожі умови містять і цивільно-правові договори про надання послуг від 01 серпня 2018 року, від 02 листопада 2018 року, від 14 січня 2019 року, укладені між сторонами, якими визначено, що ОСОБА_1 зобов`язалася особисто, в порядку та на умовах, визначених цим договором, на власний ризик надати послуги з інформаційно-консультаційного обслуговування клієнтів, до переліку яких, згідно додатків до цих договорів, входять прийом вхідних дзвінків і надання відповідей на визначені у цих додатках питання, здійснення вихідних дзвінків споживачам стосовно визначених у додатках питаннях, формування заявок і відправлення їх відповідальним особам в підрозділи, які взаємодіють з кол-центром, проведення перевірки виконання заявок, обробка електронної пошти та звернень клієнтів в соціальних мережах, обробка інших звернень в електронному та неелектронному вигляді.

Отже, відповідно до умов цих договорів позивач повинна була систематично, протягом тривалого часу виконувати певні функції на підприємстві відповідно до визначеного виду надання послуг та у встановлений строк, оплата яких відповідно до умов договорів проводилася на підставі підписаних сторонами актів прийому-передачі.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, апеляційний суд не врахував, що жодним пунктом вказаних договорів не встановлено обсяг надання послуг у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не визначено у договорах переліку завдань, кількісних і якісних характеристик послуг.

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17.

Також колегія суддів враховує висновки, наведені упостанові Верховного Суду від 07 вересня 2020 року у справі № 520/526/19, щодо ознак трудових відносин, у разі укладення договорів цивільно-правового характеру про виконання робіт (надання послуг) на користь осіб, які використовують найманих працівників.

Так, однією з ознак трудових відносин є періодичність (два і більше разів) надання особі винагороди у грошовій або натуральній формі за роботу, виконувану в інтересах іншої особи. Тобто оплата здійснюється не одноразово при отриманні кінцевого індивідуально-визначеного результату, а носить системний характер за послуги (роботи), наданні в процесі виконання конкретної трудової функції.

Апеляційним судом не встановлено, чи мала оплата праці позивача за надані послуги систематичний характер, ураховуючи встановлені судом обставини оплати винагороди за актами приймання наданих послуг відповідно до умов укладених між сторонами договорів.

Також апеляційним судом не досліджено, чи не було виконання ОСОБА_1 роботи (надання послуг) обумовлено фактичним виконанням нею роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою за дорученням та під контролем особи, в інтересах якої виконувалася робота (надавалися послуги), або уповноваженої нею особи, та чи не виконувала вона роботу (надавала послуги) подібну до роботи, що виконується штатними працівниками роботодавця, що також може свідчити про наявність між сторонами трудових відносин.

Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що надані нею послуги виконувались за конкретно визначеним робочим місцем з використанням ресурсів особи, яка замовила ці послуги.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, мотивувавши належним чином свої висновки.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович