Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 182/4223/18

провадження № 61-7936св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - виконавчий комітет Нікопольської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року у складі судді Рибакової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», яке під час розгляду справи змінило назву на Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі- АТ «Райффайзен Банк Аваль»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що 11 січня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 014/142742/3147/74.

За умовами укладеного договору ОСОБА_4 за програмою кредитування «Житло в кредит на вторинному ринку» отримала в кредит 24 000,00 дол. США строком до 11 січня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами 13,00 % річних.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 11 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 014/142742/3147/74-ж, предметом якого є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позичальник ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На дату її смерті заборгованість склала 25 303,46 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ становить 201 711,59 грн.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як спадкоємці позичальника прийняли спадщину після її смерті та 18 грудня 2012 року отримали свідоцтва про право на спадщину. Отже, до них перейшли зобов`язання за договором іпотеки в межах вартості предмета іпотеки.

Позивачем на адресу спадкоємців позичальника направлялись вимоги щодо погашення кредитної заборгованості, проте сума заборгованості не повернута.

АТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд в рахунок погашення заборгованості, що виникла за Кредитним договором від 11 січня 2008 року № 014/142742/3147/74 в сумі 25 303,46 дол., що в еквіваленті за курсом НБУ становить 201 711,59 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 59,7 кв.м, житловою 41,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною визначеною в пункті 1.3 Договору іпотеки від 11 січня 2008 року - 151 500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено розміру заборгованості за кредитним договором, що виключає можливість звернення стягнення іпотечного майна.

Не погодившись із цим рішенням, АТ «Райффайзен Банк Аваль» подало апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що розмір кредитної заборгованості, зазначений в позовній заяві, не відповідає дійсності, оскільки є меншим.

Крім того, суд зазначив, що сума заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна є неспівмірними, у зв`язку із чим звернення стягнення на предмет іпотеки буде непропорційним втручанню в право відповідачів на житло.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

29 травня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 11 січня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4 (позичальник) був укладений Кредитний договір № 014/142742/3147/74, відповідно до умов якого банк (кредитор) надав позичальнику кредит у розмірі 24 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, до 11 січня 2028 року повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов договору та тарифів кредитора, а також виконати інші обов`язки, визначені цим договором (пункт 2.1 Кредитного договору).

Відповідно до пункту 1.1.2 Кредитного договору, кошти видаються на придбання нерухомості - квартири, загальною площею 59,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором від 11 січня 2008 року № 014/142742/3147/74 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладений Договір Іпотеки № 014/142742/3147/74, відповідно до пункту 1.1 якого цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору від 11 січня 2008 року № 014/142742/3147/74, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого Іпотекодавець зобов`язується перед Іпотекодержателем повернути кредит в сумі 24 000,00 дол. США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи) в розмірі, строки та у випадках передбачених кредитним договором, а також виконати інші умови кредитного договору та відшкодувати Іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов кредитного договору. У відповідності до даного Договору Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Іпотекодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижче вказаних умовах.

Відповідно до пункту 1.1 Договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно трикімнатна квартира АДРЕСА_1. Квартира належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11 січня 2008 року, посвідченого нотаріусом м. Нікополь Романенко С. О. за реєстром № 31, внесеного в ДРП за № 2628963.

Відповідно до пункту 2.1.2 Договору іпотеки, на підставах передбачених законодавством України на предмет іпотеки може бути звернене стягнення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно матеріалів спадкової справи, заведеної приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та на їх ім`я 18 грудня 2012 року видані свідоцтва про право на спадщину.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 23 Закону україни «Про іпотеку» передбачено, що уразі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини третьої статті 39 цього Закону України «Про іпотеку» суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов`язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. Зазначене положення може враховуватися лише в разі, якщо порушенням основного зобов`язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-340 цс15 та постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 372/1760/17, від 12 серпня 2020 року у справі № 450/2216/15-ц.

З урахуванням викладеного, висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав неспівмірності вартості іпотечного майна із сумою заборгованості за кредитним договором є помилковими.

Таким чином, апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведених правил не врахував, не дослідив відповідні докази та не встановив у повному обсязі відповідних фактичних обставин справи.

Разом із тим, відповідно до статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість досліджувати докази, з`ясовувати обставини справи, необхідні для прийняття рішення, що зокрема, унеможливлює встановлення дійсного розміру заборгованості відповідачів за кредитним договором № 014/142742/3147/74 від 11 січня 2008 року та перешкоджає ухваленню нового судового рішення, а тому справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко