Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 182/6808/18

провадження № 61-16119св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада в особі Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області,

третя особа - приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Рачкова Ольга Анатоліївна,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - Прокуратура Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2019 року, ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2019 року в складі судді Кобеляцької-Шаховал І. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до територіальної громади в особі Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області (далі - територіальна громада) про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Посилалась на те, що з лютого 2009 року вона стала проживати та вести спільне господарство із сусідкою ОСОБА_2 , 1937 року народження.

ОСОБА_2 часто хворіла, потребувала сторонньої допомоги, а позивач за фахом є медичною сестрою з великим досвідом роботи. Вони проживали разом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільні гроші, робили необхідні покупки, спільно робили у будинку ремонт, сплачували за комунальні послуги.

У серпні 2013 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким заповідала

ОСОБА_1 житловий будинок

АДРЕСА_1 , в якому вони проживали, а також земельну ділянку

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за цією ж адресою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач за власні кошти організовувала поховання, поминальний обід, встановила пам`ятник

на кладовищі та продовжує утримувати й опікуватись усім спадковим майном.

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Інших спадкоємців у ОСОБА_2 немає.

Згідно з державними актами про право приватної власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2004 року серії ЯА № 189565 та серії ЯА № 189564

ОСОБА_2 належали земельні ділянки площею 5,330 та 5,280 га, розташовані на території Червоногригорівської селищної ради, передані

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ці земельні ділянки не були охоплені заповітом, про їх існування вона дізналась у березні 2018 року.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право

на спадщину, вона отримала постанову від 26 квітня 2018 року про відмову

у вчиненні нотаріальної дії з підстав відсутності права на спадкування, оскільки земельні ділянки не були охоплені заповітом, а ОСОБА_1 не є спадкоємцем після ОСОБА_2

ОСОБА_1 просила в судовому порядку встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з лютого 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 - до дня її смерті за адресою:

АДРЕСА_1 ,

та визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті

ОСОБА_2 як за спадкоємцем четвертої черги за законом право власності на земельну ділянку площею 5,330 га, кадастровий номер 1222955700-01-006-0088, та на земельну ділянку площею 5,280 га, кадастровий номер 1222955700-01-006-0087, що розташовані на території Червоногригорівської селищної ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 28 березня 2019 року, з урахуванням ухвали Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2019 року про виправлення описки, позов задоволено.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та спадкодавиці ОСОБА_2 однією сім`єю в період з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , часу відкриття спадщини.

У порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ОСОБА_1 визнано право власності на земельні ділянки площею 5,330 та 5,280 га в межах згідно з планом, кадастрові номери 1222955700:01:006:0088 і 1222955700:01:006:0087 відповідно, розташовані

на території Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У листопаді 2019 року Прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Червоногригорівської селищної ради Нікопольського району Дніпропетровської області звернулась до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2019 року, в якій, зокрема, просила поновити строк

на апеляційне оскарження цього судового рішення.

Ухвалою від 08 січня 2020 року клопотання Прокуратури Дніпропетровської області задоволено, поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції й відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2019 року про виправлення описки залишено без змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позовних вимог в частині спільного проживання позивача зі спадкодавцем не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини та дійшов висновку, що позивач є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 .

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У жовтні 2020 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала

до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2019 року, ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2019 року

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається

на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права

без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 1264 1269 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18 щодо необхідності встановлювати факт наявності сімейних відносин

для застосування статті 1264 ЦК України, а також у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006 та від 13 листопада 2019 року

у справі № 204/1972/18 щодо передчасного звернення до суду з позовом

про визнання права власності на спадкове майно без звернення до органів нотаріату, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18

і від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18 щодо підстав

для представництва прокурором інтересів держави в суді.

На думку заявника, висновки судів про доведеність позову в частині встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем протягом п`яти років з метою набуття таким чином права на спадкування в четверту чергу

не підтверджені матеріалами справи.

У касаційній сказі прокуратура також зазначає, що визнання за позивачем права власності на земельні ділянки порушує права територіальної громади, оскільки вказані земельні ділянки могли бути визнані відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади на підставі статті 1277 ЦК України.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі територіальної громади, прокуратура посилається на те, що Червоногригорівська селищна рада, знаючи про ухвалене судове рішення, не вжила заходів щодо його оскарження, тобто не виконала повноваження щодо захисту інтересів громади

та допустила у цій частині бездіяльність.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Посилається на те, що оскаржувані судові рішення є законними

та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Зазначає,

що доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: статей 1264 1269 1277 ЦК України, також безпідставні, оскільки фактичні обставини у згаданих справах є відмінними від обставин цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 182/6808/18 та витребувано справу з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року справу призначено

до судового розгляду колегією в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що у лютому 2009 року позивач на прохання ОСОБА_2 почала з нею спільно проживати у належному ОСОБА_2 будинку.

Суд вважав доведеними обставини щодо наявності у ОСОБА_2 хронічних захворювань, а також те, що через захворювання та похилий вік вона не могла самостійно вести господарство, при цьому позивач як медична сестра проживала з нею, мала з нею спільний бюджет, вела спільне господарство, надавала необхідну медичну допомогу.

12 серпня 2013 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому вони проживали,

а також земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва

та обслуговування житлового будинку за цією ж адресою, заповіла

ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Рачковою О. А.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Її поховання здійснила ОСОБА_1 за власний кошт.

27 січня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом.

Інших спадкоємців нотаріус не встановила.

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво на право на спадщину за заповітом серії НАР № 152184 на відповідне нерухоме майно, яке належало

за життя ОСОБА_2 .

Згідно з державними актами на право приватної власності на земельну ділянку від 22 жовтня 2004 року серії ЯА № 189565 та серії ЯА № 189564

ОСОБА_2 належали дві земельні ділянки площею 5,330 та 5,280 га, розташовані на території Червоногригорівської селищної ради, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Постановою приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Рачкової О. А. від 24 липня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено

в задоволенні заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом

на вказані вище земельні ділянки через відсутність у неї права на спадкування.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права

без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі шляхом визнання права.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав

та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця),

до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право

на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування

за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю

не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази

не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та спадкодавиці ОСОБА_2 однією сім`єю

в період з 2008 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування

за законом, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності обставин спільного проживання сторін: ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту та взаємних прав і обов`язків, що підтверджено показами свідків та наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме: статей 1264 1269 1277 ЦК України, викладених

у зазначених у касаційній скарзі постановах, на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Також не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про порушення

у зв`язку з прийняттям оскаржуваних судових рішень прав територіальної громади, оскільки твердження про те, що спірні земельні ділянки могли бути визнані відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади на підставі статті 1277 ЦК України, є припущенням.

Відповідно до частини першої статті 1277 ЦК України відумерлою спадщиною може бути визнано майно померлої особи у таких випадках: у спадкодавця відсутні спадкоємці як за заповітом, так і за законом; ніхто із спадкоємців

не має права на спадкування чи усунені від права на спадкування з підстав, передбачених статтею 1224 ЦК України; спадкоємці не прийняли спадщину

чи відмовились від її прийняття і ніхто з них не зазначив, що відмовляється

від спадщини на користь іншого спадкоємця, як це передбачено статтею 1274 ЦК України.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права

на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), право на спадщину

є майновим правом спадкоємця, юридичний факт виникнення якого пов`язаний з часом її прийняття. Якщо особа звернулась до нотаріуса із заявою

про прийняття спадщини, вважаючи себе спадкоємцем, то майно, що входить

до спадкової маси, не може бути визнане відумерлою спадщиною.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку,

що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували норми матеріального права, повно і всебічно дослідили матеріали справи та дали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду

є законними й обґрунтованими, а тому касаційна скарга задоволенню

не підлягає.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити

без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 28 березня 2019 року, ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун