ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

м. Київ

справа № 183/2259/22

провадження № 51-3330км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадженняза апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 відмовлено. Застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною цілодобово залишати зареєстроване місце проживання без дозволу суду, прокурора та/або слідчого з покладенням на нього відповідних обов`язків.

Не погоджуючись із указаною ухвалою, прокурор подав апеляційну скаргу.

Суддя Дніпровського апеляційного суду 01 серпня 2022 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовив прокурору ОСОБА_8 у відкритті апеляційного провадження та повернув апеляційну скаргу на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року, яка не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що відмова у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК суперечить загальним засадам кримінального провадження, закріплених у п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України та у п. 17 ст. 7, ст. 9, ст. 24 КПК, та практиці Верховного Суду, зокрема щодо забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, в даному випадку ухвали суду, яка не передбачена кримінальним процесуальним законом.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, захисник заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову в застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. Положенням частини другої зазначеної статті ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно частини 4 статті 331 КПК ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 2 ст. 392 КПК щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Тобто вказаним рішенням визнано неконституційними виключно положення щодо неможливості апеляційного оскарження ухвал про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення рішення по суті, та не стосується ухвали про відмову в продовженні строку тримання під вартою та застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, про оскарження якої вказано в касаційній скарзі.

Як убачається з матеріалів провадження ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року прокурору відмовлено в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання.

Отже, ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арештупостановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті не відноситься до передбачених ст. 392 КПК судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Щодо доводів касаційної скарги прокурора про те, що, відмовивши у перегляді ухвали районного суду, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, то колегія суддів вважає наступне.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення дотримання прав та законних інтересів учасників і можуть бути застосовані лише у випадках розв`язання правових питань у кримінальному процесі, які прямо не врегульовані цим законом. На відміну від вказаних випадків у цьому кримінальному провадженні статями 331 392 399 КПК чітко встановлено правові обмеження щодо можливості оскарження таких судових рішень у апеляційному порядку.

При цьому наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Таке обмеження узгоджується із положеннями ст. 331 КПК, відповідно до якої під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого і в той же час таке право у кількості використання сторонами кримінального провадження процесуальним законом не обмежено.

Отже, суддя апеляційного суду, дотримуючись вимог ст. 331, ст. 392, ч. 4 ст. 399 КПК, правильно встановив, що оспорювана ухвала суду не підлягає оскарженню в порядку апеляційної процедури, та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, належним чином умотивувавши своє рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 липня 2022 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргупрокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3