ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 183/32/22

провадження № 61-8148св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів Комачевської Т. В., Максюти Ж. І., Халаджи О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Виконавчий комітет Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування управління служби у справах дітей адміністрації Самарського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що з 30 серпня 2013 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду. Під час шлюбу у сторін народилися діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На час звернення до суду з позовом вона проживала за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок належить на праві власності її матері. Під час розірвання шлюбу вони з відповідачем домовилися, що діти проживатимуть з позивачем, а відповідач забиратиме дітей із закладу дошкільної освіти та школи, буде спілкуватися з ними. Однак після розірвання шлюбу відповідач порушив домовленість і став на свій розсуд, без її згоди на це, забирати дітей із ясел-садка та школи, ігноруючи записи до лікарів або інші заплановані події.

Позивач вважала, що діти повинні проживати разом з матір`ю, оскільки брати не повинні бути розлучені між собою. Крім того, позивач має власне житло, отримує стабільний дохід, організувала матеріальне забезпечення дітей, протиправної діяльності не веде, на обліку у психоневрологічному або у наркологічному диспансері не перебуває. За таких обставин просила суд визначити місце проживання дітей за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Мотивуючи позовну вимогу, ОСОБА_2 посилався на те, що після розірвання шлюбу сторони погодили, що діти проживатимуть з матір`ю у АДРЕСА_1 . Батько фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується із позитивного боку, із сусідами не конфліктує, веде здоровий спосіб життя, піклується про своїх дітей, діти проживають з батьком. Батько створив всі умови для проживання та розвитку дітей. Будинок, у якому вони проживають, належить сестрі позивача ОСОБА_6 . Діти, проживаючи з батьком, отримують медичне обслуговування, відвідують заняття у вчителя-логопеда. Батько піклується про здоров`я та фізичний розвиток дітей. Діти відвідували КЗДО № 22 ДМР протягом 2016 - 2021 років , але у лютому 2021 року мати дітей написала заяву на вибуття дітей у зв`язку зі зміною місця проживання. Проте до іншого навчального закладу дітей не було зараховано, що, на думку відповідача, свідчить про неналежне виконання матір`ю своїх обов`язків. ОСОБА_2 є здоровою людиною, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, до кримінальної відповідальності не притягався. Має стабільний заробіток, проте офіційно не працевлаштований. Має у власності об`єкти нерухомості та отримує прибуток від здачі їх в оренду. Стосовно позивача складалися протоколи про адміністративні правопорушення, виносилися термінові заборонні приписи, що свідчить про її агресивну поведінку. В зв`язку з цим ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання дітей разом з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 27 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково. Визначив місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 - кожен непарний тиждень року. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визначив місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 - кожен парний тиждень року. В решті зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовив. Поклав зобов`язання на ОСОБА_1 передавати дітей батькові ОСОБА_2 із місця проживання матері за адресою: АДРЕСА_1 , о 18 год 00 хв кожної непарної неділі року. Поклав зобов`язання на ОСОБА_2 передавати дітей матері ОСОБА_1 за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_2 , о 18 год 00 хв кожної парної неділі року.

Задовольняючи частково первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції керувався тим, що батьки схильні використовувати дітей як засіб з`ясування стосунків між собою, батьки ворогують між собою, а дітей зробили заручниками ворожнечі, внаслідок чого діти страждають найбільше. Заходи виховання, які використовує мати, на переконання суду, не відповідали нормам суспільної моралі. Водночас батько під час розгляду спірних правовідносин зосереджений був не на ставленні до дітей, а на висвітлюванні негативних рис матері. За таких істотних рис поведінки батьків суд дійшов висновку, що у найкращих інтересах дітей, враховуючи незначну віддаленість місць проживання батьків один від одного, буде їх проживання з кожним із батьків однакові періоди часу.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 01 травня 2024 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області скасував, ухвалив нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Визначив місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/2 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05 січня 2022 року і до досягнення дітьми повноліття. Відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , колегія суддів керувалася тим, що на підставі думки дитини ОСОБА_3 , опитаної в судовому засіданні у присутності психолога, було з`ясовано прив`язаність дитини до обох батьків, однак наявність бажання проживати саме з матір`ю ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, визначивши місце проживання дітей кожен тиждень по черзі з батьком та матір`ю, не врахував висновку органу опіки та піклування щодо доцільності проживання дітей з матір`ю, проживання сторін в різних містах, наявність блокпостів на шляху між містами, в яких проживають батьки, які можуть стати за певних обставин небезпекою для дітей. На підставі наведеного, суд вважав за доцільне визначити місце проживання дітей з матір`ю. З цих же підстав суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог. За таких обставин колегія суддів визнала обґрунтованою позовну вимогу про стягнення аліментів на малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батька ОСОБА_2 , починаючи з 05 січня 2022 року.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

31 травня 2024 року представник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18, від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20, від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування якнайкращих інтересів дітей, допустив порушення норм процесуального права, взявши до уваги пояснення лише найстаршої дитини, отримані у присутності психолога, який, однак, не є дитячим психологом. Заявник переконаний, що суд апеляційної інстанції не врахував однакового ставлення дітей до обох батьків, підтвердженого наявними у справі доказами, внаслідок чого неправомірно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Крім того, ОСОБА_2 не погоджується з нарахуванням аліментів на дітей, оскільки суд охопив період перебування дітей на утриманні у батька, однак, його думку, понесені витрати на утримання дітей у період з 05 січня 2022 року до 06 серпня 2023 року нівелюють обов`язок зі сплати аліментів на користь матері на дітей за зазначений період.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 скористалася правом на подання відзиву на касаційну скаргу, однак ухвалою від 20 вересня 2024 року Верховний Суд повернув ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 липня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

09 серпня 2024 року цивільну справу № 183/32/22 передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Суд апеляційної інстанції встановив, що малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Сторони спору перебували в зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2013 року. Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 11 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвав.

Відповідно до договору дарування від 05 жовтня 2022 року ОСОБА_1 на праві власності володіє житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у якому проживає відповідач ОСОБА_2 , є ОСОБА_6 , яка склала нотаріально посвідчену заяву про те, що не заперечує проти проживання у будинку ОСОБА_2 та його дітей, а також не заперечує проти відвідування дітей за цією адресою їх матір`ю ОСОБА_1 . Також відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належать житловий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Діти після розлучення батьків залишилися проживати з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за місцем реєстрації матері ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу місце проживання дітей неодноразово змінювалося, діти проживали з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , та з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, 11 липня 2022 року обстежено місце проживання позивачки ОСОБА_1 за вищевказаною адресою, та встановлено, що діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , тобто матері, але за місцем реєстрації не проживають, проживають у батька на АДРЕСА_4 . Разом з тим для виховання та розвитку дітей створені всі умови, є окремі ліжка, місця для навчання, місця для ігор, комісія встановила, що створені належні умови для проживання дітей з матір`ю.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 11 березня 2022 року обстежено житло відповідача ОСОБА_2 , розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; встановлено, що для виховання та розвитку створені всі умови, є окремі ліжка, місця для навчання, ігор, у наявності одяг, взуття за сезоном, іграшки, книги; діти відвідують логопеда. На момент обстеження діти проживали з батьком, а ОСОБА_8 - з матір`ю. Аналогічні відомості про умови проживання дітей зазначені в акті обстеження від 08 липня 2022 року за місцем проживання батька; на момент виходу всі діти були за цією адресою.

За змістом характеристики від 04 липня 2022 року учня 2-го класу Гімназії № 14 міста ОСОБА_9 навчальний заклад надав оцінку вмінням та навичкам дитини, знанням, рисам характеру; зазначив, що мати бере більшу участь у навчанні дитини, оскільки він проживає з нею та ходить до місцевої школи; батько проявляв інтерес до навчання декілька разів, однак проживає в іншому місті, тому приділяє навчанню дитини недостатньо часу. Часто ОСОБА_8 говорить, що не зробив уроки, бо був у батька.

Відповідно до повідомлення Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 5 «Веселка» Новомосковської міської ради від 04 липня 2022 року ОСОБА_10 є вихованцем цього закладу, проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та братами за адресою: АДРЕСА_1 , надано оцінку психологічним якостям дитини, здатності до навчання; до закладу хлопчика приводили та забирали як мама, так і тато; дитина завжди була доглянута, охайна; ОСОБА_11 любить обох батьків, прихильності до одного з них не спостерігалося. Мама і тато брали активну участь у житті та вихованні, співпрацювали з вихователем, цікавилися емоційним станом дитини.

Згідно з повідомленням Комунального закладу «Середня загальноосвітня школа № 63» Дніпровської міської ради від 01 грудня 2022 року ОСОБА_10 та ОСОБА_12 навчаються в цьому закладі з 06 вересня 2022 року; надано оцінку вмінням і навичкам дітей, ставленню до навчального процесу. Батьки цікавляться організацією виховної роботи, навчанням та успіхами дітей.

Згідно з висновком від 06 жовтня 2022 року Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради вважав доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання, за адресою: АДРЕСА_1 ., як таке, що відповідає інтересам малолітніх дітей.

Відповідно до висновку від 24 листопада 2022 року Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Новомосковської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

З 06 серпня 2023 року діти проживають з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , і цього не заперечують сторони.

З наданих сторонами звернень до правоохоронних органів, відповідей, копій протоколів, постанов про притягнення до адміністративної відповідальності, висновків судово-медичних експертів суд апеляційної інстанції встановив наявність тривалого конфлікту між сторонами спору, протиправні дії стосовно один до одного вчиняли як позивач, так і відповідач.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, спірні правовідносини переглядаються як в частині первісних позовних вимог про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, так і в частині зустрічного позову про визначення місця проживання дітей.

Перевіряючи судові рішення в частині вирішення вимог про визначення місця проживання дітей на предмет законності та обґрунтованості, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення змісту статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, якщо батьки проживають окремо, то місце проживання визначається нею самою.

Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України (згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України). Також регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини сьома та восьма статті 7 СК України).

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).

Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов`язок виховувати дитину в атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім`ї, свого народу та Батьківщини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення змісту частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; стосунки, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час оцінки та визначення найкращих інтересів дитини враховуються такі базові елементи:

1) погляди дитини;

2) індивідуальність дитини;

3) збереження сімейного оточення і підтримання стосунків;

4) піклування; захист і безпека дитини;

5) вразливе положення;

6) право дитини на здоров`я;

7) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Також враховуються:

1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто;

2) стосунки між дитиною і батьками в минулому;

3) бажання батьків бути опікунами;

4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів;

5) бажання дитини.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на концепцію застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дітей у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком, запропоновану Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19.

Так, за змістом зазначеного правового висновку Верховний Суд витлумачив, що за умови, коли як батько, так і мати дітей належним чином ставилися до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризувалися в побуті та професійній спільноті, не зловживали спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, однак між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей у позасудовому порядку, то для правильного вирішення спору є доцільним застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).

Такий висновок Верховний Суд сформулював на підставі доказів у матеріалах справи, зокрема надання як матір`ю, так і батьком проєктів мирової угоди про почергове проживання дітей з кожним із батьків, а також висновків органу опіки та піклування про доцільність застосування саме концепції спільної фізичної опіки батьків щодо дітей, яка сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дітей. Отже, зазначений правовий висновок формулювався за збігу фактичних обставин щодо волевиявлення батьків та змісту висновків органу опіки та піклування.

У касаційній скарзі як на підставу для скасування постанови суду заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявній у матеріалах справи угоді між сторонами спору щодо почергового проживання дітей з кожним із батьків за графіком. Проте, у цій справі відсутні докази наявності згоди батьків щодо почергового проживання дітей з одним з них, чинної станом на час розгляду справи, у зв`язку з чим такі доводи спростовуються матеріалами справи та не доводять порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції в частині повноти дослідження доказів, тому не заслуговують на увагу.

Аналізуючи критерії визначення подібності правовідносин для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин, колегія суддів акцентує увагу на тому, що слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності, вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Так, спірні правовідносини та справа, на правовий висновок в якій посилається заявник, не є подібними з огляду на розбіжність у фактичних даних, оскільки за суб`єктивним складом та предметом спору сторони подібні, натомість відрізняються правами та обов`язками сторін спору, на обсяг яких впливає доведеність наявності укладеної між сторонами спору та чинної на час розгляду спору угоди щодо визначення місця та способу проживання дітей. За таких обставин прагнення заявника добитися такого ж результату розгляду справи, який зазначив Верховний Суд у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19, не є вмотивованим належним чином з огляду на відмінність фактичних обставин, які суттєво впливають на результат розгляду спору.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку також висновкам органу опіки та піклування, в яких було рекомендовано визначити місце проживання дітей з матір`ю, а також географічному положенню місць проживання батька та матері, особливостям майбутньої організації життєдіяльності дітей, пов`язаним з влаштуванням повсякденного життя, відвідуванням навчальних закладів, які належать до сфери відання Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, тощо.

Крім того, під час судового розгляду апеляційний суд опитав у присутності психолога ОСОБА_13 дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановив, що зазначена особа виявляє прихильність до обох батьків, однак виявляє бажання проживати з матір`ю.

Відповідно до частин першої та другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Враховуючи зазначені імперативні норми, суд апеляційної інстанції правильно застосував норму матеріального права, внаслідок чого обґрунтовано під час визначення місця проживання дитини керувався поясненнями лише ОСОБА_3 , вік якого станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції досяг повних 11 років, а отже, його місце проживання визначалося за спільною згодою його та батьків, а місце проживання інших дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - лише за згодою батьків, оскільки не досягли віку 10 років.

Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 роз`яснив, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється такими правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року). Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана під час вирішення між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Проте згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідатиме та сприятиме захисту прав та інтересів дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Отже, думка дитини є істотною обставиною під час визначення її місця проживання, однак не є виключною. Аналізуючи всі наявні у справі докази, суди мають брати до уваги, зокрема, і висновки органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне (частина шоста статті 56 ЦПК України).

Під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Верховний Суд в окремій ухвалі від 08 березня 2023 року у справі № 1309/9120/12 звернув увагу Кабінету Міністрів України на необхідність удосконалення нормативно-правових актів з метою усунення недоліків на стадії примусового виконання судових рішень про контакт одного з батьків з дитиною, залучення батьків, органів у справах дітей, адвокатів, виконавців до співпраці з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, забезпечення реального виконання рішень судів у справах щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з неповнолітніми дітьми, усунення перешкод у цьому, у тому числі розроблення цільової підтримки дітей, які проявляють ознаки відчуження одного з батьків.

Під час вирішення спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд наділений повноваженнями розглянути можливість і доцільність застосування таких моделей фізичної опіки:

- спільна опіка з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21);

- визначення місця проживання дитини у помешканні, в якому дитина проживала, а батьки при цьому почергово мають приїжджати і виїжджати до цього помешкання згідно з узгодженим графіком;

- визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків за відповідним графіком.

Врахувавши інтереси малолітніх дітей, їх психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між їх інтересами, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в інтересах дітей, взявши до уваги висновки органів опіки та піклування, житлово-побутові умови проживання кожного з батьків, проживання батьків у різних містах, особливості, пов`язані з запровадженням воєнного стану на території України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_1 , визначивши місце проживання всіх дітей з матір`ю та з цих же підстав відповідно відмовив у задоволенні зустрічної позовної вимоги.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я, стан розвитку синів, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.

Однак батьки не змогли налагодити конструктивну комунікацію щодо здійснення батьківських прав. Питання встановлення спільної опіки над дітьми сторони справи не ініціювали, Верховний Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази згоди сторін спору, чинної саме станом на час розгляду справи, на спільну опіку з почерговим проживанням дітей у помешканні кожного із батьків за відповідним графіком, у зв`язку з чим відповідний довід касаційної скарги не може бути взятий до уваги та слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно керувався загальним порядком визначення місця проживання дітей, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Суд апеляційної інстанції першочергово керувався обставинами справи та відносинами між учасниками спору, тобто істотними обставинами, які вплинули на формулювання саме такого рішення по суті спору, зокрема акцентував увагу на тому, що прагнення батька щодо результату вирішення спору зводяться до приниження репутації матері, однак не відображають його прагнення щодо утримання та виховання дітей, ставлення до них, водночас спосіб застосування норм права судом апеляційної інстанції не суперечить чинним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а зазначена заявником підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на правові висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16, від 14 лютого 2019 року у справі № 574/886/18, від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, оскільки висновок суду апеляційної інстанції щодо способу застосування норм права у спірних правовідносинах їм не суперечить, водночас зазначені правові висновки не є релевантними з огляду на різницю в обставинах справ.

Не довів заявник і факт порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині дослідження доказів та встановлення обставин справи, зокрема заслуховування пояснень дитини в судовому засіданні за участі психолога, яка не є дитячим психологом, відібрання пояснень лише від одного з дітей тощо.

Так, колегія суддів вже зазначала, що в контексті приписів статті 160 СК України істотними під час визначення місця проживання дитини є пояснення виключно дитини, яка досягла десяти років, а отже, дії суду апеляційної інстанції в цій частині у повному обсязі відповідають вимогам сімейного законодавства.

Не визнає колегія суддів підставою для скасування оскаржуваної постанови заслуховування думки дитини у присутності психолога, яка не є дитячим психологом, з огляду на те, що підставою для визначення місця проживання дитини законодавство визначає сукупність ознак, головною якістю яких є якомога точніша відповідність інтересам дітей. Підставою для задоволення первісних позовних вимог про визначення місця проживання дітей слугували, крім іншого, також висновки органу опіки та піклування, в яких також було відображено думку дітей, однак неналежність зазначених доказів заявник не довів під час судового розгляду, а отже, не спростував зафіксовану у висновках думку дітей щодо місця проживання з одним із батьків.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи касаційної скарги в частині вирішення як первісних, так і зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дітей, які є взаємовиключними, не знайшли свого підтвердження.

Щодо посилання в касаційній скарзі на помилковість визначення початку перебігу для нарахування аліментів колегія суддів керується такими міркуваннями.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У частинах першій та другій статті 27 Конвенції про права дитини встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Так, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції проігнорував встановлений як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції в межах цієї справи факт проживання дітей з матір`ю з 06 серпня 2023 року, в зв`язку з чим вважає нарахування аліментів з 05 січня 2022 року, коли діти проживали разом з батьком, незаконним. Крім того, ОСОБА_2 посилається на пояснення ОСОБА_1 в суді першої інстанції стосовно того, що мати визнавала в судовому засіданні факт надання ним матеріальної допомоги дітям навіть після 06 серпня 2023 року.

Отже, заявник оспорює встановлення періоду нарахування аліментів у діапазоні від 05 січня 2022 року до 06 серпня 2023 року, наполягаючи на тому, що діти проживали разом із ним, а суд апеляційної інстанції всупереч нормам процесуального права не надав оцінки відповідним доказам на підтвердження зазначеного факту.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 766/22653/17 (провадження № 61-10св22) викладено висновок про те, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (частина перша статті 191 СК України).

Тлумачення статті 191 СК України дає підстави для висновку, що юридичне значення для визначення часу, з якого присуджуються аліменти на дитину, має час звернення до суду іншого з батьків з позовом або заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів.

Виключення із цього правила стосуються стягнення аліментів за минулий час (до пред`явлення позову).

Оскільки приписами частини першої статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів починаючи з дня звернення ОСОБА_1 з позовом, а тому аргументи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, а отже, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції за результатами касаційного перегляду не змінив оскаржувані судові рішення та не ухвалив нові, то підстави для зміни розподілу судових витрати відсутні.

Керуючись статтями 141 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров