Постанова
Іменем України
14 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 183/4367/21
провадження № 61-12986св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 про витребування грошових коштів, взятих на зберігання.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який, будучи керівником, а фактично власником заснованого ним Сільського фермерського господарств «Урожайне» (далі - СФГ «Урожайне») у селі Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області, накопичив значну кількість матеріальних цінностей, грошових коштів, нерухомого майна та техніки. Усі грошові кошти в іноземній та національній валютах зберігалися в належному ОСОБА_3 житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Про даний факт було відомо позивачці, її матері, батькові та його знайомій ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 , на день смерті, перебував у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова, а тому за його будинком доглядала його знайома ОСОБА_2 , яка працювала головним бухгалтером
у СФГ «Урожайне».
ОСОБА_2 , перебуваючи на час смерті ОСОБА_3 в належному йому будинку й дізнавшись про смерть останнього, самовільно забрала усі його цінності і грошові кошти у гривні та доларах США, оскільки вважала, що вона має право на частку цих грошей, як його цивільна дружина в порядку спадкування.
Також позивачка вказувала, що зі слів ОСОБА_2 , 26 грудня 2017 року остання, дізнавшись про смерть ОСОБА_3 , маючи вільний доступ до будинку померлого, забрала на зберігання 100 000 доларів США.
30 грудня 2017 року ОСОБА_2 , на вимогу позивачки, із взятих
100 000 доларів США повернула їй 60 000 доларів США, про що написала відповідну розписку. Стосовно решти належних ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 40 000 доларів США, ОСОБА_2 30 грудня 2017 року написала розписку, що вона бере ці грошові кошти на зберігання і зобов`язується повернути їх позивачці після отримання від неї договору дарування на квартиру АДРЕСА_2 .
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 листопада 2018 року у справі № 183/731/18, який залишений без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року,
у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,
третя особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності, відмовив.
19 червня 2019 року ОСОБА_1 , як єдина спадкоємиця за законом, отримала свідоцтво про право власності на спадкове майно. Таким чином, позивачка вважала себе спадкоємицею взятих на зберігання грошових коштів ОСОБА_2 й наполягала на тому, що вони належали ОСОБА_3 .
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд витребувати у ОСОБА_2 взяті на зберігання грошові кошти у сумі 40 000 доларів США, зобов`язавши їх передати позивачці у вказаному розмірі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 21 червня 2022 року (у складі судді Сороки О. В.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розписка, яку позивачка вважає договором зберігання, містить умову щодо укладення договору дарування квартири АДРЕСА_2 , за виконання якої ОСОБА_2 зобов`язалася повернути кошти ОСОБА_1 . Проте, виконання вказаної умови договору сторонами не доведено, умови розписки
від 30 грудня 2017 року не містять необхідних даних, за якими можливо визначити ОСОБА_1 поклажодавцем або спадкоємицею майна (грошових коштів) поклажодавця, у зв`язку з чим підстав для задоволення позову немає.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 листопада 2022 року рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.
Витребував у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, взяті на зберігання, у розмірі 40 000 доларів США.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розпискою від 30 грудня 2017 року підтверджується факт взяття ОСОБА_2 на зберігання грошових коштів ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США, а, отже, згідно з договором зберігання зберігач не має права здійснювати права власника стосовно речі та не може розпоряджатися нею, а має просто зберігати їх. ОСОБА_2 взяла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США, при цьому, незважаючи на пред`явлену
ОСОБА_1 09 липня 2019 року вимогу про повернення коштів, взяті на зберігання кошти не повернула, а, отже, останні підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як єдиної спадкоємиці
ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій грудні 2022 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не мала ніякого відношення до спірних грошей, не була власницею цих грошових коштів, крім того, існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 правовідносин дають можливість застосування до них положень статті 936 ЦК України. ОСОБА_2 не мала наміру укладати договір зберігання, написанням розписки бажала настання інших наслідків, ніж ті, про які зазначала позивачка. Отже, відсутній висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною
і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що фактом підтвердження укладення договору зберігання є розписка від 30 грудня 2017 року, відповідно до умов якої ОСОБА_2 прийняла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США та взяла на себе зобов`язання повернути ці кошти ОСОБА_1 після отримання від неї договору дарування на квартиру АДРЕСА_2 . Вказана розписка підписана обома сторонами (а. с. 19).
Факт підписання розписки від 30 грудня 2017 року про прийняття на зберігання грошових коштів ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США,
ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні не заперечували.
Також суди встановили, що Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 листопада 2018 року у справі
№ 183/731/18, який залишений без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні позову
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності, відмовив (а. с. 5-15, 17).
09 липня 2019 року ОСОБА_1 направила письмову вимогу
ОСОБА_2 про повернення їй грошових коштів ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США як єдиній спадкоємиці, проте взяті на зберігання кошти відповідачка не повернула (а. с. 18).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послалася на те, що ОСОБА_2 взяла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США, при цьому, незважаючи на пред`явлену ОСОБА_1 09 липня 2019 року вимогу про повернення коштів, взяті на зберігання кошти не повернула, а отже останні підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 як єдиної спадкоємиці ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтями 526 530 610 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з частинами першою, третьою статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу. Розписка, квитанція або інший документ є документом, який видається зберігачем поклажодавцю за договором зберігання, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання зберігачем від поклажодавця певної речі (речей).
Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (стаття 949 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що розписка від 30 грудня 2017 року, згідно з якою ОСОБА_2 прийняла на зберігання грошові кошти ОСОБА_3 у сумі 40 000 доларів США та взяла на себе зобов`язання повернути ці кошти ОСОБА_1 після отримання від неї договору дарування на квартиру АДРЕСА_2 ,
є письмовим договором зберігання, який відповідає вимогам
статті 937 ЦК України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому суд зазначив, що відповідачем не заперечувався факт підписання розписки від 30 грудня 2017 року.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 431/1499/20 (провадження № 61-553св21).
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця визначила пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах
З огляду на зміст вказаної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявниця зазначила, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що позивачка не довела наявності між нею та ОСОБА_2 правовідносин, що регулюються статтею 936 ЦК України, вказавши, що спірні кошти не належали позивачці, крім того, заявниця не мала наміру укладати договір зберігання, написанням розписки бажала настання інших наслідків, ніж ті, про які зазначала позивачка.
Разом з тим, стаття 936 ЦК України містить загальні положення про договір зберігання, висновки щодо норми права якої неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постановах, тому відсутні підстави вважати, що відсутній висновок у подібних правовідносинах.
Ураховуючи викладене, касаційна скарга, подана з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, а тому не може бути задоволена, оскільки Верховний Суд сформулював висновок у спірних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, вказані доводи заявниці відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи, зокрема, що позивачка є спадкоємицею ОСОБА_3 , а відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Правовідносини, що витікають з договору зберігання передбачають передачу однією стороною іншій майно (кошти) на строк, після закінчення якого вони підлягають поверненню.
Згідно з договором зберігання зберігач не має права здійснювати права власника стосовно речі, не може розпоряджатися нею, а має її просто зберігати.
Імперативне правило частини першої статті 953 ЦК України зобов`язує зберігача на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_2 взяла на зберігання кошти,
які належали ОСОБА_3 . Отже, після того, як власником усього майна ОСОБА_3 , зокрема грошових коштів, стала ОСОБА_1 , вказані кошти повинні бути повернені саме їй.
Схожі правовідносини, які стосувалися умов повернення грошових коштів, про що зазначено у розписці, були предметом дослідження судів у справі
№ 183/731/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя
особа - приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В., в якому вона, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила: встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_3 в період з листопада 2010 року по день відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати спільною сумісною власністю майно, набуте нею та ОСОБА_3 за час спільного проживання, а саме: земельні ділянки, площами 0,5 га, 0,35 га та 0,25 га, які розташовані на АДРЕСА_1 ; житловий будинок з будівлями та спорудами, розташованими на АДРЕСА_1 ; гараж, загальною площею 22,3 кв. м, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, гаражний кооператив «Автомобіліст», гараж № НОМЕР_1 ; легковий автомобіль марки Hyunday, державний номерний знак НОМЕР_2 ; визнати за нею право власності на частину зазначеного майна.
Однак, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 19 листопада 2018 року у справі № 183/731/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовив (рішення набрало законної сили
20 грудня 2018 року).
Також, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 09 березня 2021 року у справі № 183/4385/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння грошових коштів спадкодавця (на підставі
статті 1212 ЦК України) відмовив (рішення набрало законної сили 09 квітня 2021 року). У цій справі, суд встановив, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним. Відповідачка ОСОБА_2 утримувала майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, зокрема, відповідно до положень Глави 66 ЦК України, з метою його зберігання, що підтверджується належними доказами. Крім того, грошові кошти не передавались
у власність чи користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як предмет договору. За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки не доведено, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачкою безпідставно в розумінні
Доводи касаційної скарги про те, ОСОБА_2 не мала наміру укладати договір зберігання, написанням розписки бажала настання інших наслідків, ніж ті, про які зазначала позивачка, колегія відхиляє, оскільки розпискою від 30 грудня 2017 року підтверджується та не спростовний факт взяття ОСОБА_2 на зберігання грошових коштів ОСОБА_3 у сумі
40 000 доларів США, а отже, згідно з договором зберігання, зберігач не має права здійснювати права власника стосовно речі та не може розпоряджатися нею, а має її просто зберігати.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк