№ 184/1401/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 березня 2020 року

м. Київ

справа № 184/1401/16-ц

провадження № 61-6167св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Шестакова Зульфія Сабітівна , Кобеляцька-Шаховал Інна Олександрівна , Борисова Наталія Анатоліївна , Рунчева Олена Вікторівна , Рибакова Валерія Віталіївна , Тихомиров Ігор Володимирович , Поліщук Ростислав Анатолійович , Чуприна Андрій Петрович , Стовба Сергій Миколайович , Зуєва Валентина Іванівна , Бабаніна Валентина Ананіївна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року у складі судді Томаш В. І. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів:

Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Шестакової З. С., Кобеляцької-Шаховал І. О., Борисової Н. А., Рунчевої О. В., Рибакової В. В., Тихомирова І. В., Поліщука Р. А., Чуприни А. П., Стовби С. М., Зуєвої В. І.,

Бабаніної В. А. про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 22 червня 2015 року суддями Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

Шестаковою З. С., Кобеляцькою-Шаховал І. О., Борисовою Н. А., Рунчевою О. В., Рибаковою В. В., Тихомировим І. В., Поліщуком Р. А., Чуприною А. П.,

Стовбою С. М., Зуєвою В. І. та Бабаніною В. А. підписано і надіслано Президенту України, голові Вищої кваліфікаційної комісії суддів України(далі - ВККС України) та голові Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) звернення, в якому викладена недостовірна інформація, зокрема, що « ОСОБА_1 за своїми моральними якостями не може займати посаду судді та працюючи адвокатом з метою заволодіння нерухомістю звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків, використовуючи підроблені документи». Також у цьому зверненні зазначені наступні неправдиві факти: «Брав участь в усіх вказаних цивільних справах в якості адвоката»; «Намагався заволодіти нерухомістю»; «Звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків»; «Використовував підроблені документи».

Вважав, що посилання у зверненні на цивільні справи не дають підстав стверджувати про вчинення ним будь-яких незаконних дії під час здійснення ним юридичної практики чи адвокатської діяльності, та використання підроблених документів, оскільки, всі документи, якими він керується при провадженні цивільних, адміністративних, господарських чи кримінальних справ, він отримує або офіційно за своїми адвокатськими запитами або від клієнтів, які до нього звертаються. Крім того, усі рішення на користь його клієнтів є чинними, що свідчить про їх законність.

04 квітня 2016 року він звернувся до голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з вимогою скликати та провести збори суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, та поставити питання про спростування неправдивої, безпідставної, необгрунтованої та невмотивованої інформації, яка порочить його честь та гідність, викладену в зазначеному зверненні суддів від 22 червня 2015 року, однак 06 квітня 2016 року йому було відмовлено в задоволенні його вимоги, у зв`язку з чим він змушений звертатися до суду за захистом порушеного права.

Посилаючись на те, що викладена відповідачами в зверненні інформація є фактичними твердженнями, які потребують доведення, мають базуватися на відповідних фактах та доказах, а також, є негативною та такою, що порушує його особисті немайнові права, суперечить встановленим правилам поведінки та моралі, а її розповсюдження призводить до засуджуючого ставлення до нього громадян, позивач просив:

- визнати недостовірною інформацію, яка була викладена у звернені суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 22 червня 2015 року, зокрема, що « ОСОБА_1 за своїми моральними якостями не може займати посаду судді та працюючи адвокатом з метою заволодіння нерухомістю звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків, використовуючи підроблені документи»;

- зобов`язати суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Шестакову З. С., Кобеляцьку-Шаховал І. О., Борисову Н. А., Рунчеву О. В., Рибакову В. В., Тихомирова І. В.,

Поліщука Р. А., Чуприну А. П., Стовбу С. М., Зуєву В. І., Бабаніну В. А. спростувати недостовірну інформацію, яка була викладена стосовно нього у зазначеному зверненні, у той же спосіб у п`ятиденний строк та направити зазначене спростування до Президента України, голові ВККС України та голові ВРЮ;

Поліщука Р. А., Чуприну А. П. , Стовбу С. М., Зуєву В. І. , Бабаніну В. А . відкликати звернення суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року стосовно нього від Президента України, голови ВККС України та голови ВРЮ.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області

від 21 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 претендував на зайняття посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Розглянувши питання про рекомендування

ОСОБА_1. для призначення на посаду судді, ВККС прийняла рішення про його рекомендування та направила матеріли до ВРЮ для проведення перевірки щодо дотримання, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції № 2453-VI, порядку призначення на посаду судді вперше. У ході проведення перевірки членом ВРЮ зроблено запити щодо позивача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області, ВККС, Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, у зв`язку з чим, 26 червня 2015 року надійшло колективне звернення суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в якому зазначено:

«ОСОБА_1, працюючи адвокатом, з метою заволодіння нерухомістю звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків, використовуючи підроблені документи. Ці обставини підтверджуються матеріалами цивільних справ, а тому суддями висловлено негативне ставлення до кандидата на посаду судді, оскільки, на їхню думку, він за своїми моральними якостями не може займати таку посаду».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд виходив із того, що інформація, викладена відповідачами у зверненні не містить фактів у розумінні Закону України «Про інформацію», а по своєму змістовному навантаженню є критикою, оцінкою дій та особистою думкою особи, що її висловлює, тобто, є оціночними судженнями. Дані висловлювання, зокрема, «ми висловлюємо негативне ставлення», «на нашу думку», стосуються безпосередньо оцінки діяльності ОСОБА_1 , як представника (адвоката) у цивільних справах, при цьому, відомості, зазначені у зверненні відповідачів, знайшли своє підтвердження у матеріалах цивільних справ та судових рішеннях, а відтак, відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет відповідності їх дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів). З огляду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог та не доведено факт поширення відповідачами щодо нього недостовірної інформації, позовні вимоги є необгрунтованими.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Реалізація відповідачами конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, на звернення із заявою, не є поширенням недостовірної інформації.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявникпросив скасувати рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що поширена відповідачами інформація про нього є недостовірною, порушує його особисті немайнові права та як наслідок стала перешкодою реалізації його права на зайняття посади судді. Висновки судів про відмову в задоволенні його позову з підстав недоведеності є помилковими та спростовуються матеріалами справи. Суди не звернули увагу, що саме на відповідачів покладається обов`язок доведення достовірності поширеної ними інформації, а позивач має право надати докази недостовірності поширеної інформації. Він, скориставшись своїм правом, надав докази недостовірності поширеної відповідачами щодо нього інформації, тоді як відповідачі доказів на підтвердження правдивості поширеної ними інформації не надали. Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, гіпербол, алегорій, сатири; оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Посилання судів на те, що викладена у зверненні інформація є оціночним судженням чи критичним коментарем, є необгрунтованими, оскільки вона містить фактичні дані та твердження про вчинення ним, на думку відповідачів, незаконних дій та порушення закону, з посиланням на конкретні справи.

Апеляційний суд, посилаючись на пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого

2009 року № 1, виклав його не у повному обсязі, зокрема, не вказав, що наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України. Посилання апеляційного суду на те, що ВРЮ здійснила перевірку відомостей, викладених у зверненні суддів та відобразила це у своєму рішенні, є безпідставними, оскільки предметом розгляду на комісії ВРЮ було не встановлення достовірності/недостовірності цих фактів, а лише його відповідність морально-етичним якостям, як кандидата на посаду судді. Твердження суду про те, що в адміністративній справі № 800/259/16 за його позовом судами встановлено правдивість висновків звернення суддів, є помилковими, з огляду на те, що суди, в межах своєї компетенції, тільки досліджували законність дій комісії ВРЮ та її рішення.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції та розглянув справу за його відсутності, чим порушив його право на доступ до правосуддя.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до 01 грудня 2017 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

05 лютого 2018 року касаційне провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині третій статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції та передана 24 вересня

2018 року для розгляду колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 червня 2015 року суддями Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області

Стовбою С. М., Зуєвою В. І. та Бабаніною В. А. підписано, та направлено Президенту України, голові ВККС України та голові ВРЮ звернення, в якому викладена інформація, зокрема, що « ОСОБА_1 за своїми моральними якостями не може займати посаду судді та працюючи адвокатом з метою заволодіння нерухомістю звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків, використовуючи підроблені документи». Також у цьому зверненні були зазначені наступні факти: «Брав участь в усіх вказаних цивільних справах в якості адвоката»; «Намагався заволодіти нерухомістю»; «Звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків»; «Використовував підроблені документи».

05 грудня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до ВККС України із заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді вперше та подав документи, передбачені статтею 67 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції № 2453-VI.

Рішенням ВККС України від 13 грудня 2012 року № 1858/пп-12 ОСОБА_1 допущений до участі у доборі кандидатів на посаду судді вперше та складення анонімного тестування (іспиту) на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права, який 20 грудня 2012 року він успішно пройшов, а тому рішенням ВККС України від 25 грудня 2012 року № 1867/пп-12 направлений до Національної школи суддів України для проходження спеціальної підготовки.

У зв`язку з успішним проходженням спеціальної підготовки на посаду судді рішенням ВККС України від 29 серпня 2013 року № 381/пп-13 ОСОБА_1 допущений до складення кваліфікаційного іспиту, за результатом якого позивач набрав 70,5 балів, а тому рішенням Комісії від 23 грудня 2013 року № 1127/пп-13 визнаний таким, що успішно його склав та зарахований до резерву на заміщення вакантних посад суддів.

Рішенням ВККС України від 14 травня 2015 року № 33/зп-15 оголошено конкурс на зайняття 145 вакантних посад суддів у 94 місцевих судах загальної юрисдикції, у тому числі, на зайняття однієї вакантної посади судді в Нікопольському міськрайонному суді Дніпропетровської області, серед кандидатів на посаду судді вперше, які перебувають у резерві на заміщення вакантних посад суддів.

28 травня 2015 року ОСОБА_1 подав до ВККС України заяву про участь у конкурсі на зайняття вакантної посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до критеріїв конкурсного добору рішенням ВККС України від 16 червня

2015 року № 13/пп-15 ОСОБА_1 визначено попереднім переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області та рішенням ВККС України від 20 жовтня 2015 року

№ 255/пп-15 рекомендовано для призначення на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

01 грудня 2015 року матеріали разом з особовою справою кандидата надійшли до ВРЮ та передані для проведення перевірки щодо дотримання, передбаченого Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції № 2453-VI, порядку призначення на посаду судді вперше.

У ході проведення перевірки членом ВРЮ зроблено ряд запитів стосовно позивача до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області, ВККС, Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області та голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Під час перевірки матеріалів, до ВРЮ надійшло колективне звернення суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, в якому зазначено, що «працюючи адвокатом, ОСОБА_1 з метою заволодіння нерухомістю звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків, використовуючи підроблені документи. Ці обставини підтверджуються матеріалами цивільних справ, а тому суддями висловлено негативне ставлення до кандидата на посаду судді ОСОБА_1 , оскільки, на їхню думку, він за своїми моральними якостями не може займати таку посаду».

04 січня 2016 року головою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області направлено матеріали цивільних справ № 2-1578/11, № 0426/1906/2012 (провадження № 2/0182/1849/2013) на підтвердження відомостей, зазначених у колективному зверненні суддів, з яких убачається, що спори у зазначених справах стосуються прав на нерухоме майно (житлові приміщення), у яких кандидат на посаду судді ОСОБА_1 брав участь як представник сторони.

15 лютого 2016 року Нікопольська місцева прокуратура Дніпропетровської області повідомила, що 30 квітня 2010 року постановою в. о. Нікопольського міжрайонного прокурора на підставі перевірки з питань додержання законодавства при відчуженні квартири порушено кримінальну справу

№ 32109041 за фактом підроблення офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками частини другої статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

На засіданні ВРЮ ОСОБА_1 пояснив, що відомості викладені у зверненні суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області не відповідають дійсності, оскільки були результатом тиску на суддів з боку колишнього голови цього суду, стверджував, що в нього нормальні особисті стосунки з суддями. Відповідаючи на запитання членів ВРЮ, повідомив, що він, здійснюючи адвокатську діяльність, іноді звертався до суддів цього суду за юридичними порадами чи консультаціями з питань практики застосування законодавства.

Рішенням ВРЮ від 31 березня 2016 року відмовлено у внесенні подання Президенту України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2016 року (справа № 800/259/16) відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРЮ, третя особа - ВККС України, про визнання незаконним та скасування рішення.

Постановою Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2016 року відмовлено.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами частини першої статті 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункти 1, 5 постанови Пленуму постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 4, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обгрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та дійшли обгрунтованого висновку, що, інформація, викладена у зверненні суддів Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області щодо позивача, як кандидата на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області, зокрема, що « ОСОБА_1 за своїми моральними якостями не може займати посаду судді та працюючи адвокатом з метою заволодіння нерухомістю звертався до суду з позовами про відчуження квартир, будинків, використовуючи підроблені документи», є безпосередньо критикою та оцінкою його дій, як особи, яка надавала юридичну допомогу (адвокат) у цивільних справах, тобто за своїм змістом є оціночними судженнями.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Відповідно до статей 10 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (стаття 179 ЦПК України 2004 року).

Установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, зокрема, що інформація, викладена у зверненні відповідачів порушує його особисті немайнові права та є недостовірною, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову

ОСОБА_1 з підстав його недоведеності.

Доводи касаційної скарги про покладення на відповідачів обов`язку доведення достовірності поширеної ними інформації є неспроможними, оскільки відповідну норму, що була закріплена у частині третій статті 277 ЦК України, виключено на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому, на час виникнення спірних правовідносин такий обов`язок на відповідачів не покладався.

Твердження заявника про неправомірне відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, є безпідставними, оскільки згідно телефонограми, складеної секретарем судового засідання Кислицею І. В., 17 серпня 2017 року ОСОБА_1 був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. З огляду на те, що позивач, у порушення вимог частини третьої статті 158-1 ЦПК України 2004 року подав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції менше ніж за п`ять днів до судового засідання, що унеможливило вирішення цього питання, суд апеляційної інстанцій обгрунтовано відмовив у задоволенні зазначеного клопотання

ОСОБА_1 .

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені заявником у його позовній заяві та апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 401 409 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області

від 21 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак