Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 185/10551/15-ц

провадження № 61-18035св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Укртелеком»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Макарова М. О.,

Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю., від 17 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі -

ПАТ «Укртелеком») про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 29 грудня 2002 року вона працювала у ПАТ «Укртелеком» юрисконсультом 2 категорії, її останнє робоче місце було у м. Павлограді у відділі правового забезпечення Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком». Наказом від 09 січня 2015 року її було звільнено

12 січня 2015 року за скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Не погоджуючись із звільненням вона звернулася до суду із відповідним позовом, якийрішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 16 червня 2015 року було частково задоволено та, зокрема, визнано незаконним наказ відповідача від 09 січня 2015 року, поновлено її на роботі та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 14 268,96 грн. 30 липня 2015 року відповідач виконав рішення суду в частині, що підлягало негайному виконанню, видавши наказ від 30 липня 2015 року про поновлення її на роботі.

Вказувала, що 02 вересня 2015 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні її позову.

03 вересня 2015 року відповідачем видано наказ про скасування свого наказу від 30 липня 2015 року про поновлення її на роботі та яким вирішено визнати таким, що є чинним наказ ПАТ «Укртелеком» від 09 січня 2015 року про її звільнення. Після цього, відповідач вніс у трудову книжку запис

№ 23 без дати «Запис № 22 вважати недійсним. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року про поновлення на роботі скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року. Дію запису № 19 поновлено». Вважає наказ про від 03 вересня 2015 року незаконним, оскільки з часу її поновлення на роботі вона перебувала із відповідачем у трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору та її праця регламентується нормами чинного КЗпП України, яким не передбачено звільнення працівника з роботи у зв`язку із скасуванням судового рішення про поновлення його на роботі.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просила:визнати незаконним наказ ПАТ «Укртелеком» від 03 вересня 2015 року в частині скасування пунктів наказу № № 1, 2 від 30 липня 2015 року «Про поновлення на роботі» та визнання таким, що є чинним наказ від 09 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на роботі; визнати недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 за № 23 без дати; зобов`язати відповідача видати дублікат трудової книжки без внесення запису за № 23 без дати; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодувати за рахунок відповідача моральну шкоду, яку оцінює у 5 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Бабія С. О. від 03 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ПАТ «Укртелеком» від 03 вересня 2015 року в частині скасування пунктів наказу № № 1, 2 від 30 липня 2015 року «Про поновлення на роботі» та визнання таким, що є чинним наказ від 09 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнано недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_1 за № 23 без дати «Запис № 22 вважати недійсним. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року про поновлення на роботі скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року. Дію запису № 19 поновлено» та зобов`язано ПАТ «Укртелеком» видати дублікат трудової книжки без внесення запису за № 23 без дати.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта 2 категорії відділу правового забезпечення Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком»

з 04 вересня 2015 року.

Стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 вересня 2015 року по 03 липня 2017 року у сумі 77 464 грн без утримання обов`язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Укртелеком» на користь ОСОБА_1 1000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення

ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 3 704,80 грн без утримання обов`язкових платежів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку із тим, що позивача 30 липня 2015 року на підставі рішення суду було поновлено на роботі, то скасування цього рішення не могло бути підставою для скасування наказу про поновлення, оскільки розірвання трудового договору з ініціативи власника з працівником повинно було відбуватися у встановленому законом порядку, який існував до поновлення позивача на роботі. Однак відповідач не зазначив жодної правової підстави звільнення позивача, визначені, зокрема статтями 36 40 КЗпП України. Крім того, рішення суду апеляційної інстанції, яким було скасовано рішення місцевого суду про поновлення позивача на роботі, скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді апеляційний суд ухвалив рішення від 26 липня 2016 року, яким рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року в частині поновлення позивача на роботі залишив без змін. Тобто, рішення суду апеляційної інстанції, яке стало підставою для видачі оспорюваного наказу, скасовано, а рішення місцевого суду про поновлення позивача на роботі набрало законної сили, а тому звільнення позивача є незаконним. За вказаних обставин суд вважав за можливе визнати недійсним запис у трудовій книжці за № 23 недійсним як такий, що не містить посилання на відповідний пункт, статтю закону, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану позивачу порушенням трудових прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня

2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 лютого 2018 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ПАТ «Укртелеком» задоволено. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач обґрунтовано звільнив позивача з роботи, оскільки підстава, на якій її було поновлено, а саме рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року, було скасовано рішенням суду апеляційної інстанції від 02 вересня 2015 року. Крім того, підставою для ухвалення місцевим судом рішення від 16 червня 2015 року про поновлення позивача на роботі стало те, що відповідач звільнив останню під час її тимчасової непрацездатності, у зв`язку із чим відповідач наказом від 16 червня 2016 року вніс зміни у наказ від 09 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 » та змінив дату звільнення з 12 на 21 січня 2015 року, а тому порушень вимог трудового законодавства з боку відповідача допущено не було. Оскільки інші вимоги є похідними вимогам про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на роботі, то у їх задоволенні слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що з часу її поновлення на роботі вона перебувала із відповідачем у трудових відносинах на умовах безстрокового трудового договору та її праця регламентується нормами чинного КЗпП України, яким не передбачено звільнення працівника з роботи у зв`язку із скасуванням судового рішення про поновлення його на роботі. При цьому питання про поворот виконання рішення суду, котрим працівника було поновлено на попередній посаді, судом апеляційної інстанції не вирішувалося, однак незважаючи на це відповідач

03 вересня 2015 року видав наказ про скасування свого наказу від 30 липня 2015 року про поновлення на роботі, що є незаконним. Крім того, при новому апеляційному розгляді рішення місцевого суду про поновлення її на роботі залишено без змін та набрало законної сили, на що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, уваги не звернув.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2018 року від ПАТ «Укртелеком» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухваленого судом апеляційної інстанції рішення.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 грудня 2002 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до

ПАТ «Укртелеком».

01 січня 2010 року позивача переведено до відділу правового забезпечення Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» з робочим місцем у

м. Павлограді.

Наказом відповідача від 09 січня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади з 12 січня 2015 року за скороченням чисельності та штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_1 та визнано незаконним наказ ПАТ «Укртелеком» від 09 січня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи, поновлено її на попередній посаді

з 12 січня 2015 року.

Наказом відповідача від 30 липня 2015 року у порядку виконання рішення суду позивача було поновлено на роботі.

02 вересня 2015 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області скасовано рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16червня 2015 року та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

03 вересня 2015 року наказом ПАТ «Укртелеком» скасовано наказ

від 30 липня 2015 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі та визнано таким, що є чинним наказ ПАТ «Укртелеком» від 09 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_1 »

17 лютого 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

26 липня 2016 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 16 червня 2015 року в частині, зокрема, поновлення ОСОБА_1 на роботі залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Щодо визнання незаконним наказу від 03 вересня 2015 року та поновлення на роботі

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Ноrnsbу V. Gгеесе) від 19 березня 1997 року, зазначено, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як вбачається із оспорюваного наказу від 03 вересня 2015 року підставою для скасування наказу від 30 липня 2015 року про поновлення позивача на роботі стало скасування 02 вересня 2015 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року, яким її поновлено на роботі.

Однак рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2015 року було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справ Апеляційний суд Дніпропетровської області

26 липня 2016 року ухвалив рішення, яким рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року в частині, зокрема, поновлення ОСОБА_1 на роботі залишено без змін.

Отже, є таким, що набрало законної сили рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року в частині поновлення позивача на роботі, яке є обов`язковим, зокрема, для посадових осіб, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. Однак усупереч принципу обов`язковості судового рішення, відповідач 03 вересня 2015 року видав наказ про скасування наказу про поновлення позивача на роботі.

Отже наказ відповідача про поновлення позивача на роботі від 30 липня

2015 року, який виданий на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, скасовано без законної підстави, а тому доводи касаційної скарги, викладені за вказаних обставин, є обґрунтованими.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння узбереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх системному зв`язку з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд першої інстанції, установивши, що наказ відповідача

від 03 вересня 2015 року видано без законних на те підстав, дійшов обґрунтованого висновку про його скасування та поновлення позивача на попередній роботі на посаді юрисконсульта 2 категорії відділу правового забезпечення Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» з 04 вересня

2015 року. Ухвалюючи рішення про поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі, який визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд апеляційної інстанції, пославшись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою скасовано рішення апеляційного суду, яке стало підставою для видачі оспорюваного наказу, жодним чином не мотивував правомірність дій підприємства з приводу звільнення працівника з роботи та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Отже, висновок суду про необґрунтованість позовних вимог у вказаній частині є помилковим та таким, що не ґрунтується на матеріалах справи, а тому рішення суду апеляційної інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, встановлених статтею 413 ЦПК України.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судам необхідно врахувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд першої інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя), дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити

1 000 грн, що буде відповідати принципам розумності та справедливості і є достатнім для відновлення попереднього стану.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 03 вересня 2015 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди апеляційний суд допустив помилку в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Згідно зі статтею 413 ЦК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо вимог про визнання недійсним запису у трудовій книжці та видачу її дубліката

Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним запису у трудовій книжці та видачу її дубліката з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України

від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.

У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за N таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.

У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним» звільнений і зазначається нове формулювання.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Із аналізу пункту 2.10 Інструкція вбачається, що наслідком визнання у судовому порядку наказу стосовно звільнення працівника з роботи є внесення відповідних змін у трудову книжку щодо недійсності попереднього запису, а тому такі вимоги є передчасними.

Вказане стосується й видачі дубліката трудової книжки, який видається у разі визнання недійсним запису щодо звільнення працівника на прохання працівника у добровільному порядку.

При цьому, у разі невнесення роботодавцем змін до трудової книжки та відмови у видачі її дублікату, позивач не позбавлена права оскаржувати такі дії підприємства у судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо позовних вимог про визнання недійсним запису у трудовій книжці та видачу її дубліката не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня

2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання незаконним наказу від 03 вересня 2015 року № 2842/вк, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати і залишити у цій частині в силі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2017 року.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 17 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович