Постанова

Іменем України

03 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 185/1057/16-ц

провадження № 61-1815св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року у складі судді Зінченко А. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнион-Нефтепродукт» (далі - ТОВ «Юнион-Нефтепродукт»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» укладений договір кредитної лінії

№ 6 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) у розмірі 3 200 000,00 грн зі сплатою 19,0 процентів річних, на термін не пізніше 27 січня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 січня

2014 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , укладені договори поруки № 6 та № 7, за умовами яких кожен із поручителів зобов`язався відповідати солідарно з позичальником перед кредитором за своєчасне та повне виконання зобов'язань за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Згідно з умовами кредитного договору, ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримав окремими траншами кредит на загальну суму 3 200 000,00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, станом на грудень 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 4 243 307,46 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 125 000,00 грн, заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 35 790,27 грн, несплачені комісійні послуги - 960,00 грн, пеня - 870 995,24 грн, інфляційне збільшення заборгованості - 160 180,00 грн, три проценти річних від суми заборгованості - 50 381,95 грн.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як солідарних боржників, заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 243 307,46 грн.

Ухвалами Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 15 серпня 2016 року відмовлено у відкриті провадження у частині позовних вимог до ТОВ «Юнион-Нефтепродукт», відкрито провадження у справі у частині позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зважаючи на часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором, АТ «Ощадбанк», з урахування заяви про зменшення позовних вимог від 28 липня 2017 року, просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 14 липня 2017 року у розмірі 4 081 446,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 958 345,35 грн, прострочена заборгованість зі сплати процентів - 140 899,71 грн, заборгованість зі сплати процентів - 20 019,49 грн, заборгованість за нарахованими комісійними винагородами - 887,50 грн, прострочена заборгованість за комісійними винагородами - 7 201,44 грн, три проценти річних від простроченого основного боргу - 192 874,04 грн, три проценти річних по простроченим процентам - 1 202,88 грн, три проценти річних по простроченим комісійним винагородам - 65,89 грн, інфляційне збільшення боргу за основним боргом - 751 534,26 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим процентам - 8 044,98 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим комісійним винагородам -

370,72 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 22 липня 2019 року у задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у договорах поруки, згідно з якими поручителями є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не встановлений строк їх дії, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред`явить вимоги до поручителя. Посилаючись на те, що АТ «Ощадбанк» не зверталося до поручителів з вимогою про виконання основного зобов'язання протягом шести місяців з дня настання строку його виконання, а саме: не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання останнього чергового траншу від 04 липня 2014 року, тобто з 05 липня 2014 року по 04 січня 2015 року, а позовом до відповідачів звернулося лише 25 січня 2016 року, суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_2 та ОСОБА_1 припинилася у зв'язку зі спливом визначеного законом строку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» залишено без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Наявні у матеріалах справи докази не підтверджують отримання позичальником траншу від 24 липня

2014 року, оскільки отримавши черговий транш 04 липня 2014 року, ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» вичерпав ліміт кредитування, що становить 3 200 000,00 грн, а тому за умовами кредитного договору більше не міг отримувати кредитні кошти. Крім того, внесені позичальником на погашення заборгованості за кредитним договором платежі від 02 грудня 2015 року та від 20 січня 2016 року не впливають на перебіг строку дії поруки та визначення дати початку відрахування шестимісячного строку дії поруки. Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України є преклюзивним, а тому його закінчення є підставою для припинення поруки, та відповідно відмови у задоволенні позову кредитора.

Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ «Ощадбанк», у якій заявник просив скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2019 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов АТ «Ощадбанк» задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «Ощадбанк», суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо припинення поруки відповідачів, оскільки не урахували, що останні платежі на погашення основного зобов`язання, у межах строку дії договору, позичальник здійснив 02 грудня 2015 року та 20 січня

2016 року. Суди залишили поза увагою також той факт, що відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , 08 липня 2014 року ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» здійснило погашення основного боргу у розмірі 200 000,00 грн, а останній транш у межах дозволеного ліміту кредитування отримало 24 липня 2014 року, призначення платежу - «оплата за товар технического назначения согласно договора № 03/02-2014 от 03.02.2014 г., в т. ч. НДС - 33 333,33 грн». З урахуванням зазначеного, настання строку виконання основного зобов'язання з його повернення у межах 365 календарних днів, у позичальника виникло

25 липня 2015 року, банк із зазначеним позовом до суду звернувся 25 січня

2016 року, тобто у межах шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Крім того, суди не звернули увагу, що у 2017 році ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 , кожен окремо, звернулися до Краматорського міського суду Донецької області з позовом до АТ «Ощадбанк» в особі філії - Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк» про зміну договору поруки, шляхом призупинення (відстрочення) виконання зобов`язання за договором поруки з підстав проведення антитерористичної операції та військових дій, що унеможливлює здійснення господарської діяльність у місті Донецьк, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та призводить до відсутності можливості виконання умов кредитного договору. Такі дії поручителів свідчать про те, що відповідачі фактично визнавали існування заборгованості за кредитним договором під час розгляду цієї справи, та намагалися лише відстрочити виконання зобов`язання.

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ОСОБА_2 , у якому він просив залишити касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» без задоволення, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права, доводи касаційної скарги зводяться до спонукання суду касаційної інстанції без належної на те правової підстави здійснити переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза повноваженнями Верховного Суду.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 січня 2014 року між АТ «Ощадбанк» та ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» укладений договір кредитної лінії

№ 6, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) у розмірі 3 200 000,00 грн зі сплатою 19,0 процентів річних, з остаточним терміном повернення не пізніше 27 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору, сторони погодили збільшення/ зменшення діючого ліміту кредитування у строки згідно з таким графіком: з дати надання кредиту по 31 серпня 2016 року - 3 200 000,00 грн; з 01 вересня

2016 року по 30 вересня 2016 року - 2 700 000,00 грн; 01 жовтня 2016 року

по 31 жовтня 2016 року- 2 200 000,00 грн; 01 листопада 2016 року по

30 листопада 2016 року - 1 700 000,00 грн; 01 грудня 2016 року по 30 грудня

2016 року - 1 200 000,00 грн; з 01 січня 2017 року по дату остаточного погашення - 700 000,00 грн.

Позичальник зобов'язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування (пункт 2.3.3. кредитного договору).

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 29 січня

2014 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки

№ 6, та договір поруки між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 № 7.

За умовами укладених договорів поруки, поручителі ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , кожен окремо, зобов`язалися перед АТ «Ощадбанк» відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Відповідно до пунктів 4.1. договорів поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого зобов'язання за кредитним договором.

25 січня 2016 року АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовними вимогами до ТОВ «Юнион-Нефтепродукт», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, тим самим змінивши строк виконання основного зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14 лютого 2017 року у справі № 905/3385/16, що набрало законної сили, стягнуто з ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за договором кредитної лінії від 29 січня 2014 року № 6 станом на 31 січня 2017 у розмірі 3 356 288,2 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 947 235,93 грн, інфляційне збільшення боргу - 282 135,00 грн, три проценти річних -

126 917,27 грн. Встановлено відсутність заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 06 квітня 2017 року розстрочено виконання рішення Господарського суду Донецької області

від 14 лютого 2017 року.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 21 грудня

2017 року у справі № 234/12041/17, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 25 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Ощадбанк» про зміну договору поруки відмовлено.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 24 листопада 2017 року у справі № 234/12036/17, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «Ощадбанк», третя особа - ТОВ «Юнион-Нефтепродукт», про зміну договору поруки, відмовлено.

З наданого АТ «Ощадбанк» розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 14 липня 2017 року, убачається, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 4 081 446,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 2 958 345,35 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 140 899,71 грн, заборгованість за нарахованими процентами - 20 019,49 грн, заборгованість за нарахованими комісійними винагородами - 887,50 грн, прострочена заборгованість за комісійними винагородами -

7 201,44 грн, три проценти річних від простроченого основного боргу - 192 874,04 грн, три проценти річних по простроченим процентами - 1 202,88 грн, три проценти річних по простроченим комісійним винагородам - 65,89 грн, інфляційне збільшення боргу за основним боргом - 751 534,26 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим процентам - 8 044,98 грн, інфляційне збільшення боргу по простроченим комісійним винагородам - 370,72 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Ощадбанк» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав наведеного у касаційній скарзі неправильного застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 559 ЦК України, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, зобов`язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов`язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Строк дії поруки, передбачений частиною четвертої статті 559 ЦК України є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

Зважаючи на наведене, строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора і суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

У справі, яка переглядається, судами правильно встановлено, що умови договорів поруки від 29 січня 2014 року № 6 та № 7 про їх дію до припинення забезпеченого зобов`язання за кредитним договором не свідчать про те, що договорами установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У свою чергу, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожного окремого платежу від дня, коли відбулося таке порушення.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього, у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12.

Умовами кредитного договору передбачено надання позичальнику кредитних коштів окремими частинами (траншами), погашення кожного з яких він повинен здійснити не пізніше ніж на 365 календарний день з моменту отримання траншу незалежно від діючого ліміту кредитування, а тому обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителів щодо окремих зобов`язань за кредитним договором, має відбуватися з часу прострочення повернення кожного з окремих траншів.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив дату отримання ТОВ «Юнион-Нефтепродукт»останнього траншу за кредитним договором - 04 липня

2014 року, наслідком чого стало вичерпання позичальником ліміту кредитування (3 200 000,00 грн), що у свою чергу, унеможливлювало отримання ним будь-яких інших траншів, у тому числі і траншу від 24 липня 2014 року, доводи щодо отримання якого позичальником навів у апеляційній скарзі.

Зазначеного висновку апеляційний суду дійшов без урахування того факту, що 08 липня 2014 року ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» здійснило погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 200 000,00 грн, а отже станом на 24 липня 2014 року розмір отриманого позичальником кредиту становив 3 000 000,00 грн, та не перевірив доводів АТ «Ощадбанк» про те, що відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 , останній транш у рахунок дозволеного ліміту кредитування у розмірі 200 000,00 грн (тобто в межах кредитного ліміту 3 200 000,00 грн) ТОВ «Юнион-Нефтепродукт» отримало

24 липня 2014 року, призначення платежу - «оплата за товар технического назначения согласно договора № 03/02-2014 от 03.02.2014 г., в т. ч. НДС - 33 333,33 грн», а тому зобов'язання з погашення останнього траншу у розмірі 200 000,00 грн у позичальника виникло 25 липня 2015 року.

Ураховуючи, що АТ «Ощадбанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів

25 січня 2016 року, висновок апеляційного суду про припинення солідарного обов`язку поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з погашення кредитної заборгованості, є передчасним.

Дійшовши помилкових висновків щодо припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України, суди попередніх інстанцій не перевірили та не надали оцінки щодо правильності нарахованої позивачем суми заборгованості за кредитним договором.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не усунув неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги АТ «Ощадбанк» щодо дати отримання позичальником останнього траншу у рахунок дозволеного ліміту кредитування, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо усіх зобов`язань за кредитним договором, а тому оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не можна вважати таким, що відповідає завданням цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко