ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2025 року
м. Київ
справа № 185/14111/23
провадження № 61-5615 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Кучерук Антон Володимирович,
відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучерука Антона Володимировича, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня
2025 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі
та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді стрільця
3 розряду стрілецької команди швидкого реагування (далі - стрілець 3 розряду) виробничого підрозділу «Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Укрзалізниця» (далі - філія «ВВО» АТ «Укрзалізниця»).
Повідомленням роботодавця від 04 серпня 2023 року його було проінформовано
про те, що посада, яку він займав, скорочується і його буде звільнено
на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не раніше ніж через два місяці після ознайомлення з даним повідомленням.
Підставою вищевказаного повідомлення став наказ філії філія «ВВО»
АТ «Укрзалізниця» від 28 серпня 2023 року № 253 «Про структурні зміни» та Перелік № 137 змін до штатного розпису.
Наказом (розпорядженням) філії «ВВО» АТ «Укрзалізниця» від 04 жовтня 2023 року № 289/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» (далі - наказ
від 04 жовтня 2023 року № 289/ос) його було звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Позивач уважав своє звільнення незаконним, так як він мав переважне право
на залишення на роботі, оскільки згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 він має вислугу 25 років та закінчив службу у званні підполковника Служби безпеки України.
Крім того, він не був ознайомлений зі списком вакансій для переведення на іншу роботу на підприємстві.
Оскільки його звільнення було незаконним, вважав, що його слід поновити
на раніше займаній посаді, а з роботодавця на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати протиправним та скасувати вищевказаний наказ від 04 жовтня 2023 року № 289/ос;
- зобов`язати АТ «Укрзалізниця» поновити його на роботі на посаді стрільця
3 розряду;
- стягнути з АТ «Укрзалізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- вирішити питання понесених ним судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 20 грудня 2024 року у складі судді Перекопського М. М., з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 20 грудня 2024 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ від 04 жовтня 2023 року № 289/ос.
Зобов`язано АТ «Укрзалізниця» поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді стрільця 3 розряду.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період зі 05 жовтня 2023 року по 20 грудня 2024 року
у розмірі 145 189,17 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах виплати заробітної плати за один місяць в сумі 12 137,27 грн, із утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 судові витрати
в сумі 25 174,72 грн, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу
у розмірі 7 000,00 грн і витрат на проведення експертизи у розмірі 18 174,72 грн.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» у дохід держави судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавець незаконно звільнив працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України,
так як належним чином не виконав обов`язок щодо надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які існували на день звільнення.
Оскільки вимога позивача про визнання протиправним наказу про звільнення підлягає задоволенню, його слід поновити на раніше займаній посаді,
а з роботодавця на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (затримки розрахунку при звільненні), розмір якого обчислено з урахуванням довідки відповідача про доходи працівника, статей 117,
235 КЗпП України (145 189,17 грн).
Районний суд застосував відповідні норми КЗпП України, урахував судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду,
а також роз`яснення, надані судам у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 20 грудня 2024 року змінено, зменшено стягнуту з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період
із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року з 145 189,17 грн до 59 999,31 грн,
з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті спору, оскільки позивачу не пропонувалися вакантні посади,
які були у відповідача на день звільнення.
Разом із цим, районним судом невірно визначено розмір середнього заробітку
за час затримки розрахунку при звільненні.
Середній заробіток позивача складає 59 999,31 грн за період із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року, він повинен обчислюватися, виходячи з розрахунку не більш як за шість місяців (стаття 117 КЗпП України). Суд першої інстанції зробив помилкові висновки про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку
за 317 робочих днів затримки.
Суд апеляційної інстанції застосував норми КЗпП України, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року заяву АТ «Укрзалізниця» про ухвалення додаткової постанови задоволено частково.
Зменшено стягнутий з АТ «Укрзалізниця» в дохід держави судовий збір
із 2 422,40 грн до 887,14 грн.
Компенсовано АТ «Укрзалізниця» судові витрати зі сплати судового збору
за подання апеляційної скарги у розмірі 2 132,45 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки судом було зменшено стягнутий з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 145 189,17 грн до 59 999,31 грн, тому необхідно зменшити стягнутий з відповідача на користь позивача судовий збір
з 2 422,40 грн до 887,14 грн (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Крім того, відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 633,60 грн за подання апеляційної скарги на рішення районного суду й апеляційну скаргу було частково задоволено. Позивач звільнений від сплати судового збору у справі в силу вимог закону. Тому наявні підстави для компенсації відповідачу судових витрат, понесених у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги,
у розмірі 2 132,45 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кучерук А. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати у частині вирішення питання
про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року відкрито касаційне провадження
у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У травні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
АТ «Укрзалізниця» судові рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржило, а тому судові рішення не переглядаються в частині визнання протиправним та скасувати наказу про звільнення, поновлення на роботі
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кучерука А. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково зменшив розмір середнього заробітку, стягнуто з роботодавця на користь працівника, не врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Апеляційний суд указав, що середній заробіток позивача складає 59 999,31 грн
за період із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року, так як він повинен обчислюватися, виходячи з розрахунку не більш як за шість місяців. У цій частині суд помилково застосував статтю 117 КЗпП України, яка регулює питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
Відповідно до наведеної норми права у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116
цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Спірні правовідносини не стосуються невчасного розрахунку при звільненні,
що регламентовано статтею 117 КЗпП України, а стосуються виплати незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
що визначено статтею 235 КЗпП України.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється
від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку
при звільненні.
Відповідно до частин другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення
про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш
як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У позовній заяві було заявлено вимогу, разом із іншим, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме на підставі статті 235 КЗпП України.
При цьому середній нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути обмежено одним роком лише у разі: якщо справа розглядалася більше одного року; затягування розгляду справи відбулося з вини працівника. У даній справі тривалий розгляд справи (листопада 2023 року - грудень 2024 року) відбувся не з вини працівника, відповідні обставини судами не встановлені. Розгляд справи тривав більше року через дії (безвідповідальність) відповідача.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працював на посаді стрільця 3 розряду філія «ВВО»
АТ «Укрзалізниця».
Наказом філії ВВО» АТ «Укрзалізниця» від 28 липня 2023 року № 253 «Про структурні зміни» вилучено зі штатного розпису стрілецьку команду з профілактичної роботи та стрілецьку команду швидкого реагування.
04 серпня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено про скорочення посади,
яку він займав, із наступним звільненням на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України не раніше ніж через два місяці після ознайомлення з даним повідомленням.
Згідно з наказом від 04 жовтня 2023 року № 289/ос ОСОБА_1 звільнено
на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.
ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 06 вересня 2024 року № 710-24, яку проведено
на підставі ухвали суду першої інстанції від 18 квітня 2024 року за клопотанням ОСОБА_1 , підпис та рукописні цифрові записи від імені ОСОБА_1
у графі «зі списком вакансій ознайомлений» списку вакансій філії «ВВО»
АТ «Укрзалізниця» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 12 137,27 грн, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 458,01 грн,
що підтверджується відповідною довідкою роботодавця.
Період вимушеного прогулу (який суди помилково зазначають затримкою розрахунку при звільненні) склав 317 робочих дні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду
про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини першої статті 389
ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кучерука А. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі, яка переглядається Верховним Судом,ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій установлено, що роботодавець незаконно звільнив позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників),
так як належним чином не виконав обов`язок щодо надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які існували на день звільнення.
Роботодавець не оскаржив судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, тобто погодився з незаконністю звільнення позивача.
Позивач оскаржує в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції
в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених
цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,
на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),
що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,
які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції стягнув
з роботодавця на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу
за період зі 05 жовтня 2023 року по 20 грудня 2024 року у розмірі 145 189,17 грн.
Апеляційний суд змінив рішення районного суду у цій частині й зменшив стягнутий з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 145 189,17 грн до 59 999,31 грн (період із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року).
Верховний Суд переглядає постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи спір у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції застосував, у тому числі, статтю 235 КЗпП України
і стягнув з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу за період зі 05 жовтня 2023 року (наступний день після звільнення) по 20 грудня 2024 року (рішення суду про поновлення працівника)
у розмірі 145 189,17 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становила 12 137,27 грн, а середньоденна заробітна плата -
458,01 грн, що підтверджується відповідною довідкою роботодавця.
Крім того, встановлено, що період вимушеного прогулу, хоча суди помилково називають його затримкою розрахунку при звільненні, склав 317 робочих днів.
Районний суд, крім статті 235 КЗпП України, додатково послався на статтю 117
КЗпП України, вказуючи про необхідність врахування при відповідних розрахунках саме робочих днів, за які працівник не здійснював роботу та не отримував заробітну плату.
Апеляційний суд, застосувавши статті 117 235 КЗпП України, зменшив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 59 999,31 грн, виходячи
з періоду із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року, тобто з розрахунку не більш як за шість місяців, що передбачено статтею 117 КЗпП України.
Такі висновки суду апеляційної інстанції помилкові.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору
і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні регламентовано статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до вказаної норми права у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу,
при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору
про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня
2022 року у справі № 363/3659/20, провадження № 61-6476св22.
Верховний Суд ураховує, що спірні правовідносини не стосуються питання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У справі, яка переглядається, позивач, посилаючись на статтю 235 КЗпП України, просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Вказане питання регламентовано статтею 235 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення
про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш
як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин
та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи,
час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим
в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється
від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку
при звільненні.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата
не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах
з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивача поновлено на роботі, тобто він не має статусу звільненого працівника, а тому підстави покладення
на роботодавця відповідальності за статтею 117 КЗпП України не виникли.
При цьому позивач відповідних вимог не заявляв.
Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув увагу і зробив помилкові висновки про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, безпідставно пославшись на положення статті 117 КЗпП України, яка не регулює спірне правовідносини.
Суд першої інстанції, встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, зробив вірні висновки про те, що позивача слід поновити на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, що передбачено статтею 235 КЗпП України.
Хоча суд першої інстанції помилково послався у мотивувальній частині судового рішення, крім статті 235 КЗпП України, на статтю 117 КЗпП України й ототожнив середній заробіток за час вимушеного прогулу з середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, проте судом вірно обчислено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції правильно встановив період відсторонення позивача
від посади без збереження заробітної плати, визначив середньоденний заробіток позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), хоча й не послався на відповідний підзаконний нормативно-правовий акт. Районний суд надав правову оцінку наданим сторонами доказам, що підтверджують розмір доходів позивача.
Враховуючи наведе, виходячи з положень статті 235 КЗпП України та Порядку, районний суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період зі 05 жовтня 2023 року
по 20 грудня 2024 року у розмірі 145 189,17 грн, тобто з дня звільнення по дату ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі.
При цьому у спірних правовідносинах виплата середнього заробітку проводиться
за весь час вимушеного прогулу. Підстави для зменшення його розміру відсутні,
що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду: від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18 (провадження № 61-452св20),
від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц (провадження № 61-9843св18),
від 04 липня 2023 року у справі № 754/13157/19 (провадження № 61-16107св21).
Як зазначалося вище, оплата середнього заробітку за весь час провадиться
за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника (частина друга статті 235
КЗпП України). При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 26 листопада
2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження 61-4998св20), від 27 травня
2022 року у справі № 344/17593/19 (провадження № 61-563св22), від 25 жовтня
2023 року у справі № 209/2875/21 (провадження № 61-1798св23), від 20 березня 2024 року у справі № 132/3064/21 (провадження № 61-4881св23).
У спірних правовідносинах не встановлено вини позивача у розгляді справи більше одного року. При цьому провадження у справі відкрито ухвалою суду першої інстанції від 20 листопада 2023 року, а рішення суду першої інстанції ухвалено
20 грудня 2024 року.
Тому відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який правильно стягнуто районним судом з роботодавця
на користь працівника.
Колегія суддів погоджується із такими висновками районного суду, доводи касаційної скарги є обґрунтованими.
Висновки районного суту у цій частині узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання
є сталою та сформованою.
Частиною першою, четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених
статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Суд першої інстанції допустив помилки в мотивах ухвалення рішення, проте
по суті вірно вирішив питання щодо стягнення з роботодавця на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині слід скасувати, рішення районного суду
у відповідній частині слід залишити без змін, змінивши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки
про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги,
не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див.: пункти 133-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, провадження № 12-39гс22).
Отже, додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року є невід`ємною частиною постанови цього самого суду від 15 квітня 2025 року
та не може існувати окремо від нього.
Оскільки зазначена постанова апеляційного суду підлягає скасуванню,
то додаткова постанова цього самого суду, якою змінено розподіл судових витрат, також підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 400 401 402 409 413 416 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кучерука Антона Володимировича, задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2024 року у цій частині залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець