Постанова
Іменем України
01 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 185/3086/18
провадження № 61-6060св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частини квартири.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що під час шлюбу з відповідачем його матір ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя уклала з відповідачем договір довічного утримання від 15 вересня 2005 року, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримала у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Вказував на те, що зазначений договір був укладений в інтересах їх сім`ї, зобов`язання щодо утримання ОСОБА_4 за її життя несли як він, так і відповідач, а тому спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просиввизнати за ним право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно, яке перейшло до відповідача у власність відповідно до договору довічного утримання, належить їй на праві особистої власності та не може бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, з подальшим визначенням часток у праві спільної сумісної власності подружжя.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , апеляційний суд, установивши, що спірна квартир придбана подружжям за час шлюбу, договір довічного утримання укладений в інтересах сім`ї, дійшов висновку, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, частки дружини та чоловіка в ній є рівними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2019 року ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що договір довічного утримання укладений в інтересах сім`ї. Договір довічного утримання укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і саме ОСОБА_2 виконувала умови цього договору щодо утримання ОСОБА_4 , а тому спірне майно є особистою власністю ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Журавель В. І. відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з заявою, у якій просив зупинити касаційне провадження у цій справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з заявою, у якій просив замінити ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , її правонаступником.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М., зупинено касаційне провадження у цій справі до залучення до участі у справі правонаступника та витребувано із відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр`ївському районах та місту Павлограду Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області засвідчену копію актового запису про смерть ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.
Для встановлення правонаступників ОСОБА_2 , Верховний Суд зробив запит до Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.
На запит суду відомості про спадкоємців нотаріальною конторою не надано.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року витребувано із Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області інформацію про те, чи заводилась спадкова справа щодо спадкового майна померлої ОСОБА_2 і у разі, якщо заводилась, зобов`язано надіслати на адресу суду засвідчену копію спадкової справи.
31 березня 2021 року до Верховного Суду надійшов лист Першої павлоградської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області з копією спадкової справи № 62/2020, яка заведена після смерті ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року поновлено касаційне провадження у цій справі та залучено до участі у справі ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 березня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
15 вересня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, укладений нотаріально посвідчений договір довічного утримання, згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язалась довічно утримувати та доглядати ОСОБА_4
28 вересня 2005 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 договір довічного утримання відповідно до частини другої статті 755 ЦК України припинив свою дію.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім`ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов`язки за таким договором солідарно з набувачем.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям підлягають застосуванню передусім норми СК України.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, що укладений під час перебування набувача у шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за частиною третьою статті 61 СК України довести, що хоча майно придбавалося у період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору довічного утримання були не інтереси сім`ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов`язані із сімейними. Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Установивши, що договір довічного утримання від 15 вересня 2005 року укладено ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, оскільки доказів того, що метою укладення договору були її власні, особисті інтереси, так само як і доказів того, що вона самостійно несла матеріальні витрати на виконання договору довічного утримання матеріали справи не містять, суд апеляційної інстанції, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, обґрунтовано вважав, що майно, набуте відповідачем за договором довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник