Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 185/5164/17

провадження № 61-44758св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державне підприємство «Павлоградське лісове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Бондаренко В. М. від 22 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 21 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державне підприємство «Павлоградське лісове господарство» (далі -

ДП «Павлоградське лісове господарство»), про витребування земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 липня 2013 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В. на підставі державного акту серії ІУ-ДП № 004714, виданого 26 березня

1997 року Привовчанською сільською ради Павлоградського району, зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Привовчанської сільської ради

Павлоградського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223587200:01:003:0172.

Вказував, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 27, частинами першою, четвертою статті 358, частиною другою статті 190, частиною статті 209 КК України встановлено, що до державного акту на право приватної власності на землю серії ІУ-ДП № 004714 внесено недостовірні відомості набуття в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,22 га на підставі договору купівлі-продажу від 07 червня 1995 року, а також про підписання головою Привовчанської сільської ради народних депутатів Попковою М. Г. вказаного державного акту.

Зокрема, зазначений договір купівлі-продажу нотаріальною конторою не посвідчувався, а рішення про передачу вказаної земельної ділянки не приймалось.

На переконання прокурора, державний акт серії IV-ДП № 004714

від 26 березня 1997 року ніким не видавався та є нікчемним.

Зазначав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, які є обмеженими в обороті і можуть надаватися у власність у виключних випадках. Однак відповідного рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель державної власності та надання її у приватну власність компетентним органом не приймалось.

Крім того, на час реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку вона перебувала у користуванні ДП «Павлоградське лісове господарство».

Прокурор вказував, що після реєстрації 30 липня 2013 року за

ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, остання на підставі договору міни від 31 липня 2013 року відчужила її на користь ОСОБА_3 . У подальшому, 14 травня 2014 року ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Посилаючись на вищевикладене, а також на те, що при реалізації спірної земельної ділянки не було дотримано процедуру її відчуження, остання вибула від власника поза його волею, прокурор просив суд її витребувати від останнього добросовісного набувача на підставі положень статті 388 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року у задоволенні позову прокурора Дніпропетровської області відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що державний акт на право власності на землю серії ІУ-ДП № 004714, виданий Привовчанською сільською радою від 26 березня 1997 року, є підробним документом, а тому відсутні правові підстави вважати, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати спірну земельну ділянку, у зв`язку із чим підстав для витребування цього майна з чужого володіння немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня

2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щовисновки суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування спірної ділянки від добросовісного набувача на підставі положення статті 388 ЦК України, оскільки позивач не надав доказів того, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати земельну ділянку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не надали належну оцінку тому, що договір купівлі-продажу від 07 червня 1995 року, на підставі якого ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, не укладався, відповідного рішення про надання земельної ділянки сільська рада не ухвалювала, а тому остання не мала права її відчужувати на користь інших осіб. Зважаючи на такі обставини у судів попередніх інстанцій були відсутні підстави для відмови у задоволенні позову про витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 .

Крім того, прокурор вказував, що суди не звернули уваги на те, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, що підтверджується інформацією, наданою ДП «Павлоградське лісове господарство» та матеріалами лісовпорядкування. Чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалася можливість набуття права приватної власності на земельні ділянки лісового фонду, громадяни мали право набувати лише право тимчасового користування такими землями виключно для ведення лісового господарства.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судами попередніх інстанцій рішень.

Вказує, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 , у судовому порядку недійсним не визнавався, доказів, що він є підробленим, матеріали справи не містять.

Крім того, пунктом 5 статті 31 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до компетенції обласних державних адміністрацій належала передача у власність, надання у постійне користування для несільськогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території. Доказів того, що Дніпропетровською обласною адміністрацією не приймалось рішення про надання спірної земельної ділянки у власність, зокрема, іншій особі до укладення договору купівлі-продажу від 07 червня 1995 року, на підставі якого ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю, суду не надано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 01 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 березня 1997 року на ім`я ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,22 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Привовчанської сільської ради по АДРЕСА_1 . Цей державний акт був виданий на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 07 червня 1995 року № 1132 (а. с. 13).

Згідно з довідками Першої та Другої павлоградських державних нотаріальних контор зазначений договір купівлі-продажу від 07 червня

1995 року нотаріусами не посвідчувався (а. с. 27, 28).

Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами четвертою, п`ятою статті 27, частинами першою, четвертою статті 358, частиною другою статті 190, частиною

статті 209 КК України, ОСОБА_2 обвинувачувалась у тому, що відшукала невстановлену під час досудового розслідування особу, яку за невстановлених обставин невстановленим способом схилила до підроблення державного акту, та придбала шляхом обману право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства площею 0,22 га, яка розташована на території Привовчанської сільської ради по АДРЕСА_1, шляхом реєстрації 30 липня 2013 року у державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., з присвоєнням кадастрового номеру 1223587200:01:003:0172.

Вищезазначений обвинувальний акт було направлено до Васильківського районного суду Дніпропетровської області та на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій кримінальну справу не розглянуто.

31 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір обміну земельними ділянками, за яким останній набув право власності на спірну ділянку.

14 квітня 2014 року ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги першого заступника прокурора Дніпропетровської області здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга підлягає частковомузадоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 6 ЗК Української РСР у редакції 1992 року (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), у межах граничного розміру, визначеного

статтею 67 цього Кодексу.

Статтею 17 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Таким чином, законодавчо визначений порядок набуття права власності громадянами на земельну ділянку із земель державної та комунальної власності потребує наявності, з одного боку, волевиявлення осіб до отримання земельної ділянки у формі подання заяви, з іншого - прийняття рішення про її передачу органом державної влади або місцевого самоврядування. Тож відсутність волевиявлення територіальної громади на передачу земельної ділянки є порушенням чинного законодавства.

Частиною третьою, четвертою статті 18 ЗК України передбачено, що придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог 263-265 367 382 ЦПК України, не спростував доводи позивача про відсутність волевиявлення органу місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою та про те, що Привовчанська сільська рада Павлоградського району Дніпропетровської області, на території якої знаходиться спірна земельна ділянку, питання про її передачу у власність ОСОБА_2 чи будь-якій особі не розглядала, рішень з приводу вилучення ділянки з лісового фонду та передачу її у приватну власність не приймала.

При цьому вказуючи на державний акт як на правову підставу набуття ОСОБА_5 права власності на спірну земельну ділянку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку лише посвідчує право власності на землю, однак не є підставою для виникнення такого права у розумінні положення статті 17 ЗК України.

Відповідно до державного акту серії ДП № 0044714 від 26 березня

1997 року, підставою виникнення права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,22 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства є договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 07 червня 1995 року.

Однак суд апеляційної інстанції не врахував, що доказів укладення договору купівлі-продажу спірної ділянки від 07 червня 1995 року, який й би підтверджував правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, матеріали справи не містять.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не навів відповідних мотивів щодо доводів прокурора про те, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку у нотаріальному порядку, як того вимагає положення статті 18 ЗК України, не посвідчувався, не спростував наявні в матеріалах справи докази, зокрема, інформацію державних нотаріальних контор від 05 квітня та від 28 липня 2016 року, а також управління Держземагентства у Павлоградському районі від 11 березня 2015 року. Так, за вказаною інформацією, реєстр реєстрації нотаріальних дій за 1995 рік не містить відомостей про посвідчення договору відчуження земельної ділянки

від 07 червня 1995 року за реєстровим № 1132 за участю ОСОБА_2 .

Отже, за відсутності встановлення судом фактичних обставин щодо волевиявлення органу місцевого самоврядування на передачу спірної земельної ділянки у приватну власність, правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на землю, є неможливим вирішити питання щодо законності відчуження останньою цієї земельної ділянки на користь ОСОБА_3 , право власності від якого перейшло до

ОСОБА_1 , для застосування положення статті 388 ЦК України

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та норма матеріального права, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, судом апеляційної інстанції належним чином не встановлені, не досліджено наявність обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані в даній постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, врахувати обставини, встановлені у кримінальному провадженні щодо обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень щодо підроблення державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня

2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович