ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 185/6204/19
провадження № 51-5210км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_11.,
суддів ОСОБА_12., ОСОБА_13.,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_14.,
прокурора ОСОБА_15.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_16. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090250000481, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_2 та цивільного позивача ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 7 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 роківз позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь у рахунок відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн кожній.
Прийнято рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 квітня 2019 року близько 11:20, керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz Е 420», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_4 , рухався по лівій смузі проїзної частини вул. Дніпровської у м. Павлограді Дніпропетровської області, яка має по дві смуги руху в кожному напрямку, від вул. Кравченка у напрямку вул. Преображенської, наближаючись до нерегульованого перехрестя з другорядною вулицею Карбишева.
У зазначений час у зустрічному напрямку, по лівій смузі вул. Дніпровської від вул. Преображенської в напрямку вул. Кравченка, із перевищенням дозволеної в населеному пункті швидкості рухався технічно справний мотоцикл «Triumph Daytona 675», без реєстраційного номера, під керуванням водія ОСОБА_5 .
Наблизившись до перехрестя з другорядною вулицею Карбишева, водій ОСОБА_1 не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не маючи будь-яких, перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, за наявності об`єктивної та реальної можливості спостерігати за рухом транспортних засобів у зустрічному напрямку, не надав дороги мотоциклу і почав виконувати поворот ліворуч, рухаючись у напрямку заїзду до вул. Карбишева, виїхавши при цьому на зустрічні смуги руху вул. Дніпровської.
У ході подальшого зближення транспортних засобів 23 квітня 2019 року приблизно об 11 годині 20 хвилин на вул. Дніпровській перед перехрестям з вул. Карбишева водій ОСОБА_1 на правій смузі зустрічного напрямку допустив зіткнення правою передньою частиною керованого ним автомобіля з передньої частиною мотоцикла на смузі руху останнього.
Своїми діями водій ОСОБА_1 грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, п. п. «б» п. 2.3, п. 10.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Порушення водієм ОСОБА_1 п. 10.4 ПДР, з технічної точки зору, перебуває в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та з її наслідками.
Невиконання вищевказаного пункту ПДР призвело до ДТП, внаслідок чого водію мотоцикла ОСОБА_5 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що стали безпосередньою причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 о 20:00 у ВAIT КЗ «Павлоградська міська лікарня № 4» ДОР».
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року апеляційну скаргу прокурора та об`єднану апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 та цивільного позивача ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі потерпіла та цивільний позивач, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого через м`якість, просять скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх доводів вони посилаються на судову практику і вказують, що суд апеляційної інстанції:
- залучив до справи та дослідив нові докази, надані ОСОБА_1 під час розгляду апеляційної скарги, а саме копії розрахункових документів, які підтверджували факт здійснення грошових переказів на їх ім`я вже після ухвалення вироку суду. Між тим, ці докази виникли після ухвалення вироку та відповідно суд першої інстанції не досліджував їх і не брав до уваги під час ухвалення вироку;
- не взяв до уваги заперечень ОСОБА_6 щодо залучення вказаних доказів, яка в судовому засіданні зазначила про те, що розрахункові документи лише свідчать про виконання засудженим вироку суду від 7 травня 2021 року в частині цивільного позову, в той час як здійснення останнім грошових переказів на виконання вироку суду, з огляду на судову практику (постанови Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 565/1535/18 та від 06 квітня 2021 року у справі № 388/1142/17), не можна вважати добровільним відшкодуванням шкоди, завданої злочином;
- вийшов за межі апеляційного перегляду, залучивши, дослідивши та взявши до уваги нові докази, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки на їх підставі дійшов висновку про можливість застосування ст. 75 КК під час призначення покарання ОСОБА_1 та залишення вироку суду в силі;
- не надав оцінки доводам в апеляційній скарзі про те, що висновки суду першої інстанції щодо наявності на утриманні обвинуваченого двох неповнолітніх дітей не відповідають фактичним обставинам справи та доказам на їх підтвердження, оскільки в матеріалах кримінального провадження містяться свідоцтва про народження дітей. Зі свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виходить, що на день ухвалення вироку вона досягла повноліття. У свою чергу у свідоцтві про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком зазначений ОСОБА_9 . Доказів того, що ОСОБА_8 є дитиною засудженого, стороною захисту під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не було надано;
- не надав оцінки доводам в апеляційній скарзі про те, що після ДТП та під час розгляду справи судом першої інстанції засуджений не вживав заходів щодо відшкодування шкоди, належних доказів цього матеріали справи не містять, аргументи ОСОБА_1 про передання грошей потерпілим через знайомого не знайшли свого підтвердження, а також не мотивував відхилення вказаних доводів чи їх спростування;
- погоджуючись із вироком суду першої інстанції, в повному обсязі не врахував тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК належить до тяжких злочинів, непоправні тяжкі наслідки для потерпілих у вигляді смерті рідної людини, позицію потерпілих, які просили суд застосувати до ОСОБА_1 реальне покарання у виді позбавлення волі, безпідставно врахував наявність на утриманні ОСОБА_1 двох неповнолітніх дітей та добровільне відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином, не навів переконливих мотивів, на підставі яких призначив йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, чим на думку потерпілої та цивільного позивача, порушив вимоги статей 370 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК);
- не звернув уваги та не надав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що характер та численність грубих порушень ПДР ОСОБА_1 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із настанням ДТП, а також те, що саме ОСОБА_1 в першу чергу повинен був дати дорогу мотоциклу під керуванням ОСОБА_5 та мав таку можливість;
- залишив поза увагою вищезазначені доводи апеляційної скарги і, оцінюючи правильність та справедливість призначеної засудженому міри примусу й обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК, без належного урахування змісту і обсягу допущених ОСОБА_1 грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання останнього без ізоляції від суспільства, допустивши неправильне застосування положень ст. 75 КК, що призвело до призначення м`якого покарання.
Потерпіла і цивільний позивач вважають, що призначене ОСОБА_1 покарання у зазначеному виді й розмірі є несправедливим і таким, що не відповідає вимогам ст. 65 КК, оскільки не сприятиме його виправленню і перевихованню, не є необхідним і достатнім щодо нього й не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності та справедливості.
Також вважають, що викладене свідчить про незабезпечення позитивного обов`язку держави з охорони права на життя, неефективне, з огляду на можливість призначення надто м`якого покарання, запобігання порушенням ПДР та попередження вчинення нових подібних злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні:
- прокурор підтримав вимоги потерпілої, викладені в касаційній скарзі, та зазначив, що цивільний позивач, з огляду на положення, передбачені ст. 425 КПК, може оскаржувати судові рішення лише в частині, що стосується вирішення цивільного позову, проте скарга таких вимог не містить, тому підтримує касаційну скаргу частково;
- засуджений і його захисник вважали ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, просили залишити її без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду стосовно доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинних дій за обставин, установлених судом та викладених в ухвалі, а також кримінально-правова оцінка його діянь за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з цією скаргою як потерпілі.
Після витребування матеріалів кримінального провадження встановлено, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_2 має статус потерпілої, а ОСОБА_3 - цивільного позивача.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 425 КПК цивільний позивач, його представник або законний представник мають право подати касаційну скаргу у частині, що стосується вирішення цивільного позову.
Проте зі змісту касаційної скарги не вбачається, що оспорюються судові рішення попередніх інстанцій у частині, яка стосується вирішення цивільного позову.
З урахуванням зазначеного касаційне провадження за касаційною скаргою цивільного позивача ОСОБА_3 підлягає закриттю.
Щодо доводів касаційної скарги потерпілої в частині призначення покарання та обґрунтованості звільнення від відбування призначеного покарання Суд зазначає таке.
За статтею 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Так, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено основне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Як убачається з вироку, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вперше вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК належить до тяжкого злочину, який вчинений з необережності, позитивно характеризується за місцем проживання, має сім`ю, постійне місце проживання та роботи, на обліку в лікаря нарколога не перебуває.
Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК пом`якшують покарання, місцевий суд визнав повне визнання вини, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, вжиття заходів до часткового відшкодування шкоди потерпілій, та не встановив таких, що в силу вимог ст. 67 КК його обтяжують.
При цьому, ухвалюючи вирок, місцевий суд також визнав слушними та підтвердженими, зокрема й експертним висновком, твердження сторони захисту про те, що настання ДТП було також зумовлено й порушеннями вимог пунктів 12.3, 12.4 та пп. «б» п. 12.9 ПДР потерпілим ОСОБА_5 під час керуванням ним мотоциклом, оскільки він в умовах місця події рухався зі значним, майже вдвічі, перевищенням швидкості руху, а саме - не менше ніж 91,9 км/год, в той час, як допустима швидкість руху в населеному пункті повинна була бути не більш ніж 50 км/год.
Суд першої інстанції визнав указані обставини, з урахуванням допущеного водієм ОСОБА_1 порушення п. 10.4 ПДР, яке, з технічної точки зору, перебувало в причинному зв`язку з настанням ДТП, такими, що не виключають наявності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Разом з тим наведені вище обставини суд першої інстанції врахував під час прийняття рішення у справі з огляду на роз`яснення, що містяться в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту», а також з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, які викладено у Постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року у справі відносно ОСОБА_10 , та у справі № 5-218 кс від 05 листопада 2015 року, як такі, що орієнтують суди під час розгляду справ, де ДТП сталася за участю двох водіїв-учасників дорожнього руху, для правильного вирішення справи, враховувати, що особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен з водіїв, а також детальне з`ясування питання про те, чи міг передбачити один з водіїв порушення ПДР іншим водієм, прорахувати дії потерпілого тощо.
Призначаючи зазначене покарання та вважаючи за можливе призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_1 із застосуванням умовного терміну, суд першої інстанції врахував і вимоги положень п. 1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники руху виконують ці Правила.
З урахуванням наведених у своїй сукупності пом`якшувальних обставин, відсутності у справі обтяжуючих обставин, того, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив злочин з необережності та перебував за кермом у тверезому стані, а також встановлену судовим розглядом обопільну форму вини як обвинуваченого, так і потерпілого, наслідки скоєного кримінального правопорушення у вигляді смерті людини, але поруч із зазначеним фактом і законослухняну та добропорядну поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_1 має бути засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами в межах санкції, передбаченої вказаною статтею, але умовно, із застосуванням до основного покарання, що призначається, положень, передбачених статтями 75 76 КК.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_1 , визнав необґрунтованими доводи апелянтів про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, дійшов висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, і погодився з висновками суду першої інстанції про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства.
До таких висновків апеляційний суд дійшов з урахуванням того, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягувався вперше, не заперечував обставин провадження під час судового розгляду, вжив заходів для відшкодування потерпілій ОСОБА_2 шкоди, що, як зазначив суд, підтверджувалося наданими під час апеляційного розгляду копіями розрахункових документів. При цьому з огляду на те, що потерпіла під час апеляційного розгляду заперечувала факт отримання грошових коштів, апеляційний суд з`ясував, що кошти було направлено за адресою реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак не було їх отримано останніми не з вини ОСОБА_1 , оскільки, як зазначила потерпіла, вони не проживають за цією адресою, а тому й не отримують повідомлення про поштові перекази.
Крім цього, своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував з урахуванням даних про наявність у ОСОБА_1 на утриманні двох неповнолітніх дітей, які потребують батьківського піклування та матеріального забезпечення, а також дійшов висновку, що суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання, обґрунтовано врахував установлені ним обставини, а саме те, що ОСОБА_5 перевищив швидкість руху майже вдвічі.
Твердження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про те, що місцевий суд безпідставно констатував факт порушення ОСОБА_5 вимог ПДР, суд апеляційної інстанції визнав несуттєвим з огляду на те, що ці дані місцевий суд установив на підставі висновку від 15 липня 2020 року № 11972/12463, а вимог про виключення цього висновку з вироку апелянти не заявляли. При цьому зазначив, що наведені обставини суд першої інстанції врахував лише під час призначення покарання, що законом про кримінальну відповідальність не заборонено.
Що стосується доводів потерпілої в касаційній скарзі щодо м`якості покарання, призначеного ОСОБА_1 , то Суд зазначає таке.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Отже, за змістом положень зазначеної норми КПК, критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість є вид та розмір покарання.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Проте в поданій касаційній скарзі потерпіла не навела доводів, які б підтверджували зазначену підставу щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та не зазначила, чому саме покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки за видом і розміром є явно несправедливим через м`якість, при тому, в апеляційній скарзі вона заявляла вимоги про призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
З урахуванням зазначеного доводи в касаційній скарзі щодо м`якості призначеного засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки є необґрунтованими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Водночас є слушними доводи касаційної скарги потерпілої про те, що, переглядаючи вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі, допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і дійшов передчасного висновку про правильне застосування судом першої інстанції до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання.
Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За приписами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту ст. 75 КК випливає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Проте, як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції, врахувавши обставини кримінального правопорушення, а саме те, що в діях потерпілого також мало місце порушення потерпілим ОСОБА_5 під час керування мотоциклом вимог пунктів 12.3, 12.4, пп. «б» п. 12.9 ПДР, та пославшись на п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту» і правові позиції Верховного Суду України, не навів обґрунтувань щодо характеру й черговості порушень у цьому конкретному випадку та неналежним чином врахував:
- тяжкість вчиненого злочину;
- непоправні наслідки, а саме смерть потерпілого;
- відсутність даних на час розгляду кримінального правопорушення в суді першої інстанції про вжиття заходів щодо добровільного відшкодування шкоди;
- дані, які би могли підтверджувати, що на утриманні обвинуваченого на час постановлення вироку перебувають неповнолітні діти.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції серед іншого зазначаються:
- встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними;
- мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
У частині 2 цієї статті передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Проте, всупереч зазначеним положенням суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вищезазначені недоліки, допущені судом першої інстанції, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги потерпілої про те, що:
- відсутні дані про відшкодування їм шкоди на час постановлення вироку;
- відсутні дані про наявність на утриманні в ОСОБА_1 на час постановлення вироку двох неповнолітніх дітей;
- характер та численність грубих порушень ПДР ОСОБА_1 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП, а також те, що саме ОСОБА_1 , перебуваючи на другорядній дорозі, в першу чергу повинен був дати дорогу мотоциклу під керуванням ОСОБА_5 та мав таку можливість.
- достатньо не враховано тяжкості вчиненого злочину та наслідків у вигляді смерті.
Крім того, суд апеляційної інстанції, встановивши в суді наявність квитанцій на підтвердження відшкодування шкоди в розмірі близько 25 % від суми, присудженої судом першої інстанції, які фактично потерпіла і цивільний позивач не отримали, у тому числі й на час розгляду в суді апеляційної інстанції, належним чином не мотивував свого рішення в частині вжиття ОСОБА_1 заходів для відшкодування шкоди.
Таким чином суд апеляційної інстанції допустив порушення п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК, що з огляду на ч. 1 ст. 412 цього Кодексу є істотним, оскільки вплинуло на обґрунтованість та законність судового рішення в частині правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, у зв`язку з чим з урахуванням положень статей 436 438 КПК ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Під час нового розгляду суду необхідно врахувати наведене, постановитизаконне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавшисвої висновки.
Зважаючи на зазначене, Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги в іншій частині.
Водночас слід мати на увазі, що за тих самих даних щодо тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та конкретних обставин кримінального провадження застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями 412 413 419 433 436 438 441 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційне провадження за касаційною скаргою цивільного позивача ОСОБА_3 закрити.
Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13