Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 185/6280/18

провадження № 61-5828св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року у складі судді Попової С. А. у справі за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у липні 2018 року звернувся до суду з позовом в якому просив суд визнати його батьком дітей.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Селидівський міський суд Донецької області заочним рішенням від 24 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 20 січня 2021 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху, надав строк для усунення недоліків - для подачі заяви з наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження; доплати судового збору з наданням оригіналу відповідного документа.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 05 березня 2021 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року.

Ухвала мотивована тим, що в клопотанні представника ОСОБА_1 не наведено тих обставин об`єктивного і непереборного характеру, які завадили своєчасній подачі апеляційної скарги, у зв`язку з чим строк на подачу апеляційної скарги на заочне рішення від 24 вересня 2020 року пропущений.

Апеляційний суд зазначив, що позивач має цікавитись ходом справи та результатами окремих судових засідань, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Беззаперечною обставиною наявності відомостей у позивача про ухвалене рішення є документально підтверджене отримання представником позивача - Омелай Н. М. копії судового рішення 02 жовтня 2020 року, що в розумінні частини сьомої статті 252 ЦПК України вважається врученням цього рішення ОСОБА_1 .

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначав, що наведені у змісті заяви Сидоренко І. О. від 02 березня 2021 року обставини щодо залучення позивачем декількох представників, дистанційного перебування позивача в іншій країні не є тими перешкодами, що непереборно завадили своєчасній подачі апеляційної скарги впродовж 30 днів з 02 жовтня 2020 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_1 - адвокат Сидоренко І. О. у квітні 2021 року подала касаційну скаргу на ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права та неправильно витлумачив практику Європейського суду з прав людини, внаслідок чого безпідставно позбавив позивача права на апеляційне оскарження судового рішення. Ухвала апеляційної інстанції обґрунтована тим, що представником було отримано копію судового рішення, однак не було надано належної оцінки фактичним обставинам справи та ситуації, що склалася в цілому та, зокрема, можливості позивача оцінити і вплинути на неї. Вищевказані обставини, свідчать про виключно формальний підхід щодо встановлення підстав для відкриття апеляційного провадження.

Апеляційний суд не надав належної оцінки тій обставині, що позивач, який не має юридичної освіти, позбавлений можливості оцінити ефективність дій свого представника. Крім того, позивач зі свого боку вживав всіх можливих від нього дій з метою контролю руху справи та вжиття необхідних процесуальних дій.

Аргументом касаційної скарги також є те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 260/1888/20 де зазначено, що при вирішенні питання поновлення строків на апеляційне оскарження необхідно виходити із дати отримання судового рішення, надісланого у порядку та у спосіб, встановлений законодавством.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Селидівського міського суду Донецької області.

12 травня 2021 року справа № 185/6280/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 у липні 2018 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив суд визнати його батьком дітей.

Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 20 січня 2021 року засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків: подання заяви з наведенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження; доплати судового збору з наданням оригіналу відповідного документа.

02 березня 2021 року на адресу Донецького апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - Сидоренко І. О. , в якій на обґрунтування поважності причин пропуску строку зазначено, що ОСОБА_1 з березня 2020 року перебуває на території Російської Федерації, впродовж розгляду справи ним вживались дії щодо отримання інформації про стан розгляду справи. Наприкінці вересня 2020 року його представник Омелай Н. М. повідомила позивача про прийняття рішення за його позовом, і у зв`язку з висловленням незгоди щодо результату розгляду справи, запевнила, що буде вчиняти дії щодо його оскарження. В подальшому жодної інформації щодо руху справи від представника не надходило.

Позивач 03 грудня 2020 року звернувся до іншого представника з метою отримання правової допомоги.

З веб-порталу Судової влади було встановлено, що апеляційна скарга не подавалась.

Позивачем 05 грудня 2020 року було направлено відповідну заяву про отримання копії оскаржуваного заочного рішення, яке він отримав поштою 15 січня 2021 року.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно частини першої статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У справі, що переглядається, ухвалою Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Седилівського міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року з посиланням на положення пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У статтях 127 357 358 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд апеляційної інстанції, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою, яка подає апеляційну скаргу, обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для застосування положень частини четвертої статті 358 ЦПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суду необхідно надати належну оцінку причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, з`ясувати, чи є ці причини такими, що об`єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у визначений законом строк, коли особа отримала відповідне оскаржуване рішення суду, тобто ознайомилася з його змістом.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача у суді першої інстанції представляла адвокат Омелай Н. М., що підтверджується витягом з договору про надання правової допомоги від 23 липня 2017 року № 70 та ордером від 23 липня 2017 року серії ПТ № 061970. Ордер виданий на надання правової допомоги у Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області (а. с. 12-13, том 1).

14 лютого 2018 року позивач у справі ОСОБА_1 та адвокат Омелай Н. М. підписали договір про надання правової допомоги № 14 в якому передбачили повноваження адвоката на представництво інтересів позивача у Дніпровському апеляційному суді. На виконання цього договору 14 лютого 2019 року було видано ордер серії ПТ № 112626 (а. с. 101-102, том 1).

05 серпня 2019 року ОСОБА_2 на адресу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надіслала клопотання про передачу справи за підсудністю до Селидівського міського суду Донецької області.

24 жовтня 2019 року від представника позивача - адвоката Омелай Н. М. на адресу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла заява про передачу справи за підсудністю.

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалою від 24 жовтня 2019 року передав цивільну справу № 185/6280/18 до Селидівського міського суду Донецької області.

Матеріали справи також містять також ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом Омелай Н. М. у Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області від 12 листопада 2019 року серії ПТ № 159319 (а. с. 158, том 1).

Ордер на представництво інтересів ОСОБА_1 в Селидівському міському суді Донецької області у матеріалах справи відсутній.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордером є письмовий документ, що у випадках, установлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням і повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону №5076-VI).

Рада адвокатів України рішенням від 17 грудня 2012 року № 36 затвердила Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів (далі - Положення).

Відповідно до пункту 4 Положення, що чинне в частині визначення форми ордера до 01 січня 2022 року, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Так, відповідно до підпункту 15.4. пункту Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону №5076-VI.

Згідно з пунктом 14 Положення ордер, установленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта. Про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній або керівник адвокатського об`єднання (бюро) зобов`язані вказати на звороті ордера.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що національний законодавець чітко вказав на обов`язок адвоката вказувати в ордері судові органи, в яких він надає правову допомогу, зокрема в графі «Назва органу, у якому надається правова допомога».

Звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази подаються в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, делегованих йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 9901/847/18.

У іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/939/18 зроблено висновок про те, що якщо в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Отже, у разі надання адвокатом правової допомоги в суді ордер має містити назву суду, в якому адвокат надає правову допомогу.

Оскільки ордеру, в якому було б зазначено, що адвокат надає правову допомогу в Селидівському міському суді Донецької області не надано, а тому ордери на представництво позивача у Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області не можна визнати документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги ОСОБА_1 у Селидівському міському суді Донецької області.

Отже, з урахуванням того, що повноважень у адвоката Омелай Н. М. на представництво ОСОБА_1 в Селидівському міському суді Донецької області не було, суд апеляційної інстанції помилково не перевірив доводи апеляційної скарги про те, що копію оскаржуваного заочного рішення ОСОБА_1 отримав лише після того, як у грудні 2020 року звернувся до суду із заявою про видачу копії судового рішення, з урахуванням того, що матеріали справи не містять відомостей про отримання ОСОБА_1 заочного рішення Селидівському міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року. Тобто відсутні докази отримання заявником оскаржуваного судового рішення у інший строк.

З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначених ОСОБА_1 , є передчасним.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що 22 жовтня 2020 року адвокат Омелай Н. М., як представник позивача ОСОБА_1 подала заяву про перегляд заочного рішення Селидівському міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року до якої було долучено лише квитанцію про сплату судового збору та роздруківку про направлення клопотання від 23 вересня 2020 року.

Відповідно до частини першої статті 284, частини другої статті 288 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача; позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення передбачені статтею 285 ЦПК України.

Частиною шостою вказаної статті передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Можливості подачі позивачем заяви про перегляд заочного рішення чинним процесуальним законом не передбачено, адже частиною другою статті 288 ЦПК України встановлено, що позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

В порушення приписів частини другої статті 288 ЦПК України місцевий суд 19 листопада 2020 року розглянув заяву представника позивача про перегляд заочного рішення чим допустив порушення норм процесуального права та відмовив у задоволенні заяви представника позивача про перегляд заочного рішення від 24 вересня 2020 року.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.

За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зроблено висновок про те, що регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції.

Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження.

Натомість ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів у світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).

Таким чином, постановлення апеляційним судом ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження одноособово не відповідає нормам процесуального права, що призвело до порушення правил щодо складу суду, а тому вказана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою.

З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначених ОСОБА_1 , з урахуванням відсутності доказів отримання заявником оскаржуваного судового рішення та помилково постановив ухвалу від 05 березня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Селидівському міського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року.

Вказане призвело до порушення норм процесуального права, а тому оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, що є обов`язковою підставою для її скасування та направлення справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України).

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

У зв`язку із наведеним, з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме: щодо забезпечення справедливого розгляду справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 05 березня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук