Постанова

Іменем України

02 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 185/8191/16-ц

провадження № 61-15124св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Сбербанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватне підприємство «Фірма «Фармацея»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

у справі за позовом акціонерного товариства «Сбербанк» до ОСОБА_1 , третя особа - приватне підприємство «Фірма «Фармацея», про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 рокупублічне акціонерне товариство «Сбербанк» (далі -ПАТ «Сбербанк»), правонаступником якого є акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватне підприємство «Фірма «Фармацея» (далі - ПП «Фірма «Фармацея»), про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2013 року між позивачем та ПП «Фірма «Фармацея» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ, за яким позивач відкрив третій особі відновлювальну кредитну лінію та надав кошти в сумі 4 700 000,00 грн, з кінцевим строком повернення до 23 жовтня 2015 року. Позивач належним чином виконав свої обов`язки за кредитним договором, перерахувавши кредитні кошти ПП «Фірма «Фармацея», проте позичальник належним чином не виконував покладені на нього зобов`язання за кредитним договором та не здійснював повернення кредиту, процентів у розмірах та строках, що передбачені договором. Станом на 08 серпня 2016 року заборгованість за кредитним договором становить 6 209 633,09 грн, з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 4 700 000,00 грн, а заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 1 509 633,09 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ПП «Фірма «Фармацея» за кредитним договором 05 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та позивачем було укладено договір іпотеки, відповідно до якого: предмет іпотеки 1 - будівля аптеки літ. А-1 загальною площею 392,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; предмет іпотеки 2 - нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 з прибудовою літ. А1-1 загальною площею 78,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3520, з наступними змінами та доповненнями, внесеними згідно з договором від 11 вересня 2014 року № 1, зареєстрованим за № 4536, договором від 25 грудня 2014 року № 2, зареєстрованим за № 7120, договором від 23 червня 2015 року № 3, зареєстрованим за № 3324. Тому позивач має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити всі свої вимоги до третьої особи.

Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 05 грудня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3520, що належить ОСОБА_1 , зокрема: предмет іпотеки 1 - будівля аптеки літ. А-1 загальною площею 392,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; предмет іпотеки 2 - нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 з прибудовою літ. А1-1 загальною площею 78,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для задоволення вимог ПАТ «Сбербанк» до ПП «Фірма Фармацея» за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2013 року № 27-Н/13/66/КЛ-КБ в розмірі 6 209 633,09 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року у складі судді Бабій С. О. позов задоволено.

Звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 05 грудня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3520, що належить ОСОБА_1 , а саме:

- предмет іпотеки 1 - будівля аптеки літ. А-1 загальною площею 392,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- предмет іпотеки 2 - нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 з прибудовою літ. А1-1 загальною площею 78,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не меншою ніж заставна вартість предмета іпотеки 1 - 2 015 374,00 грн та заставна вартість предмета іпотеки 2 - 577 862,00 грн, для задоволення вимог ПАТ «Сбербанк» до ПП «Фірма «Фармацея» за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2013 року № 27-Н/13/66/КЛ-КБ в розмірі 6 209 633,09 грн, з яких заборгованість за основною сумою кредиту - 4 700 000,00 грн, а заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 1 509 633,09 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що кредитні зобов`язання за договором не виконано, тому заборгованість підлягає погашенню за рахунок предмета іпотеки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 листопада 2016 року скасовано.

Цивільну справу за позовом ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ПП «Фірма «Фармацея», про звернення стягнення на предмет іпотеки направлено на розгляд за встановленою законом підсудністю до Дзержинського міського суду Донецької області.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції порушив правила територіальної юрисдикції (підсудності) при розгляді позову ПАТ «Сбербанк», а також розгляд справи відбувся за відсутності відомостей про повідомлення відповідача, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду і направлення справи для розгляду за визначеною законом підсудністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, АТ «Сбербанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з суду першої інстанції.

08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 січня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 27 січня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18), у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 761/18520/18 (провадження № 61-43772св18).

В касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідач не заявляв в суді першої інстанції клопотання щодо непідсудності справи Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Для визначення підсудності слід виходити з ринкової вартості майна, проте в матеріалах справи відсутні докази щодо актуальної ринкової вартості предмета іпотеки.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 24 жовтня 2013 року між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (правонаступником якого є АТ «Сбербанк») та ПП «Фірма «Фармацея» було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 27-Н/13/66/КЛ-КБ, згідно з умовами якого позивач надав третій особі кошти в сумі 4 700 000,00 грн на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання до 23 жовтня 2015 року.

За договором іпотеки від 05 грудня 2013 року, укладеного між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (правонаступником якого є АТ «Сбербанк») та ОСОБА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Бородіною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 3520, з наступними змінами та доповненнями, внесеними згідно з договором від 11 вересня 2014 року № 1, зареєстрованим за № 4536, договором від 25 грудня 2014 року № 2, зареєстрованим за № 7120, договором від 23 червня 2015 року № 3, зареєстрованим за № 3324, з метою забезпечення виконання зобов`язань ПП «Фірма «Фармацея» за кредитним договором, ОСОБА_1 надала у заставу будівлю аптеки літ. А-1 загальною площею 392, 5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 2 015 374,00 грн і нежитлове та прибудоване приміщення під аптеку на першому поверсі житлового будинку літ. А-3 з прибудовою літ. А1-1 загальною площею 78,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , заставною вартістю 577 862, 00 грн.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до статті 114 ЦПК України (в редакції на час подання позову) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Якщо пред`явлено позов про право власності на кілька приміщень, розташованих у різних районах міста чи в різних містах, або позов про поділ спадкового майна, яке складається з кількох об`єктів нерухомості у різних місцевостях, тобто вимоги, для кожної з яких встановлено виключну підсудність, то позов пред`являється до одного із судів за вибором позивача, але за місцезнаходженням основної частини нерухомого майна, яка за своєю вартістю перевищує ті, що знаходяться в інших районах чи місцевостях.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Спір у цій справі безпосередньо стосується двох об`єктів нерухомого майна.

Встановлено, що предмет іпотеки, вартість якого є вищою - це будівля аптеки літ. А-1 загальною площею 392,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заставною вартістю 2 015 374,00 грн.

Відповідно до адміністративно-територіального поділу м. Донецька предмет іпотеки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до Пролетарського району м. Донецька, що відноситься до юрисдикції Пролетарського районного суду м. Донецька.

Відповідно до розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ» справи, розгляд яких відноситься до юрисдикції Пролетарського районного суду м. Донецька, підлягають розгляду Дзержинським міським судом Донецької області.

Також колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не був повідомлений про розгляд цієї справи, тобто суд першої інстанції допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідача висунути свої заперечення і доводи проти позову, в тому числі щодо підсудності справи.

Розгляд справи проводився у заочному порядку без участі відповідача та за відсутності відомостей про її повідомлення. Отже, ОСОБА_1 в силу об`єктивних причин була позбавлена можливості заявити суду про порушення правил підсудності.

У підпункті 9 пункту 1 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) закріплено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до приписів частини першої статті 378 ЦПК України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Згідно із частиною другою статті 378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, установивши, що цей спір не підлягає розгляду Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, дійшов правильного висновку про скасування заочного рішення суду першої інстанції від 10 листопада 2016 року та направлення цивільної справи за позовом ПАТ «Сбербанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ПП «Фірма «Фармацея», про звернення стягнення на предмет іпотеки на розгляд за встановленою законом підсудністю до Дзержинського міського суду Донецької області.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18), у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 761/18520/18 (провадження № 61-43772св18), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності врахування виключно ринкової вартості майна Верховний Суд відхиляє з тих підстав, що визначальним для вирішення питання підсудності у цій справі є не конкретна, виражена у грошовій сумі, ринкова вартість кожного з предметів іпотеки, а визначення який із двох об`єктів нерухомого майна має вищу ринкову вартість.

Визначивши, який з двох об`єктів дорожчий, апеляційний суд врахував вказану у договорі іпотеки їх заставну вартість. Позивач, в свою чергу, не спростував тієї обставини, що саме будівля аптеки літ. А-1 загальною площею 392,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , має вищу вартість.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук