№ 185/9601/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 185/9601/18

провадження № 61-4404св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Павлоградська міська рада, ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Гущина Олена Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2020 року у складі судді Болдирєвої У. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Гущина Олена Іванівна, про визнання рішення органу приватизації неправомірним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Павлоградської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Гущина О. І., про визнання рішення органу приватизації неправомірним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що при здійсненні приватизації квартири АДРЕСА_1 її малолітня онука ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала у цій квартирі, однак дитина безпідставно не була включена до осіб, які приймали участь у приватизації квартири. Це житло є єдиним місцем проживання дитини, мати дитини

ОСОБА_5 , як законний представник, не надавала згоду на виключення дитини з числа осіб, які мають право на приватизацію квартири, не відмовлялась від імені дитини від приватизації житла.

Вказувала, що ОСОБА_4 на даний час не досягла повноліття, тому строк позовної давності не пропущений. Договір купівлі-продажу квартири, укладений з ОСОБА_2 , не відповідав її внутрішній волі, не був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, а також суперечив правам та інтересам її малолітньої онуки. Договір був укладений на вимогу ОСОБА_2 як гарантія повернення нею грошових коштів за договором позики. Однак після повернення боргу ОСОБА_2 відмовився повернути їй квартиру.

ОСОБА_1 просила визнати частково недійсним розпорядження органу приватизації відділу по обліку комунального майна та житлової площі Павлоградської міської ради Дніпропетровської області № 28195 в частині не включення ОСОБА_4 до списку осіб, які прийняли участь у приватизації квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане на ім`я ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 07 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Павлоградської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , орган опіки та піклування Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, комунальне підприємство «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Гущина О. І., про визнання рішення органу приватизації неправомірним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності заявлених позовних вимог.

Свій висновок суд мотивував тим, що ОСОБА_1 звернулась з позовом не в своїх власних інтересах, а в інтересах онуки.

Саме на особу, яка звертається з заявою про приватизацію квартири покладено обов`язок надати довідку про склад сім`ї із зазначенням прописаних та проживаючих у квартирі осіб, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», діючими на час здійснення приватизації, не було передбачено обов`язку органу приватизації будь-яким чином перевіряти достовірність даних про склад сім`ї, які зазначаються у довідці про склад сім`ї.

Відповідно до положень частини четвертої статті 29 ЦК України, які були чинними і на час здійснення приватизації, місце проживання трирічної дитини могло бути зареєстроване лише за місцем проживання матері.

На час приватизації квартири ОСОБА_4 досягла трирічного віку та проживала разом з матір?ю за адресою: АДРЕСА_2 , а згідно частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків.

Підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу квартири судами не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказує, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати вказані рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

20 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених редакцій, мотивована тим, що малолітня ОСОБА_4 на момент приватизації квартири була членом сім?ї заявника і постійно проживала разом з нею у квартирі, яка була приватизована. Заявниця вказує, що судом не було розглянуто вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Судом першої інстанції безпідставно було враховано рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2012 року за позовом ОСОБА_5 в інтересах дитини ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , виданого розпорядженням органу приватизації № 28195 від 09 листопада

2009 року.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право власності, виданого розпорядженням органу приватизації № 28195 від 09 листопада 2009 року, була власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно заяви про приватизацію квартири, ОСОБА_1 особисто подавала документи на приватизацію квартири

АДРЕСА_1 . При цьому у заяві на приватизацію вона не зазначила жодних відомостей про право малолітньої дитини на житлове приміщення.

Заява ОСОБА_1 про передачу їй у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 09 листопада 2009 року містить підписи повнолітніх членів сім`ї наймача, у тому числі ОСОБА_5 , засвідчені керівником підприємства по обслуговуванню житла.

Відповідно до довідки про склад сім`ї, ОСОБА_1 прописана у квартирі одна, інші члени сім`ї, у тому числі дочка ОСОБА_5 та онука ОСОБА_4 виписані 11 серпня 2009 року.

15 червня 2009 року ОСОБА_3 написала власноручно заяву, за змістом якої надала свою згоду своїй матері - ОСОБА_1 на приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_3 без її участі, оскільки проживає за адресою АДРЕСА_2 .

На день здійснення приватизації - 09 листопада 2009 року ОСОБА_4 досягла трирічного віку.

07 грудня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно умов якого ОСОБА_1 продала, а

ОСОБА_2 купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 100 000,00 грн, які ОСОБА_1 одержала від ОСОБА_2 у повному розмірі готівкою на момент укладання, підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору.

За умовами пункту 11 договору сторони підтверджують, що вільно володіють українською мовою, не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними, не перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, ціна продажу, зазначена в пункті 3 цього договору, відповідає їх дійсним намірам, а також підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди та не є наслідком зловмисної домовленості продавця і покупця.

Договір посвідчено Гущеною О. І., нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 963.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

17 січня 2012 року за наслідками розгляду цивільної справи № 2-4967/2011, яке набрало законної сили 10 травня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 в інтересах дитини ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , виданого розпорядженням органу приватизації № 28195 від

09 листопада 2009 року.

АДРЕСА_1 . При цьому суд прийняв до уваги пояснення ОСОБА_5 , надані у судовому засіданні, згідно яких з червня 2009 року вона знялась з реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 та разом з дочкою проживала по

АДРЕСА_2 і тільки через півтора року знов зареєструвалася за адресою спірної квартири.

ОСОБА_1 брала участь у справі № 2-4967/2011 як відповідач. З тексту рішення суду видно, що ОСОБА_1 у судовому засіданні позов визнала у повному обсязі, зазначених позивачем обставин не оспорювала.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

05 грудня 2014 року за наслідками розгляду цивільної справи № 185/7389/14-ц, яке набрало законної сили 22 січня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову про розірвання договору купівлі-продажу, оскільки з договору купівлі-продажу від

07 грудня 2009 року видно, що можливість його розірвання сторонами передбачена не була, законні підстави для розірвання договору у судовому порядку також відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 звернулась з позовом в інтересах онуки.

Позивачка на обґрунтування своїх позовних вимог вказувала на те, що при здійсненні приватизації квартири були порушені права дитини, яка на даний час не досягла повноліття.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб захищають в суді їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Статтею 258 СК України передбачено право баби, діда на звернення до суду за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх онуків без спеціальних на те повноважень.

Згідно з частиною четвертою статті 261 ЦК України, у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Порядок передачі квартир у власність громадян, склад документів та порядок їх оформлення при передачі державного житла у власність громадян станом на дату приватизації квартири був визначений Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56, складеним відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Пунктами 20, 21 зазначеного Положення передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Тобто, саме на особу, яка звертається з заявою про приватизацію квартири покладено обов`язок надати довідку про склад сім`ї із зазначенням прописаних та проживаючих у квартирі осіб, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», діючими на час здійснення приватизації, не було передбачено обов`язку органу приватизації будь-яким чином перевіряти достовірність даних про склад сім`ї, які зазначаються у довідці про склад сім`ї.

Відповідно до статті 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх дітей. Це означає, що батьки вчиняють правочини, здійснюють усі юридичні дії від імені своїх дітей на підставі факту свого споріднення.

Згідно частини першої статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Частиною четвертою статті 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Таким чином до досягнення дитиною 10 років її місце проживання може бути зареєстроване лише за місцем проживання батьків (або одного з них).

Відповідно до положень частин четвертої та п?ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

від 09 листопада 2009 року.

У цьому позові ОСОБА_5 посилалася на те, що влітку 2009 року між мешканцями квартири АДРЕСА_1 була досягнута домовленість про здійснення приватизації цієї квартири на користь ОСОБА_1 . 11 серпня 2009 року ОСОБА_5 знялась з реєстрації у зазначеній квартирі, а після здійснення приватизації знову там зареєструвалася. При цьому, ОСОБА_1 надала органу приватизації неправдиві відомості про відсутність прав на квартиру малолітньої дитини, тоді як ОСОБА_4 фактично проживала з бабусею як член сім`ї.

Рішенням суду у цивільній справі № 2-4967/2011 встановлено, що органом приватизації Павлоградської міської ради були дотримані всі вимоги закону при проведенні приватизації квартири АДРЕСА_1 . При цьому суд прийняв до уваги пояснення ОСОБА_5 , надані у судовому засіданні, згідно яких з червня 2009 року вона знялась з реєстрації за адресою

АДРЕСА_3 та разом з дочкою проживала по

АДРЕСА_2 і тільки через півтора року знов зареєструвалася за адресою спірної квартири.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановив що ОСОБА_1 особисто подавала документи на приватизацію квартири, при цьому у заяві на приватизацію вона не зазначила жодних відомостей про право малолітньої дитини на житлове приміщення; малолітній ОСОБА_4 на час проведення приватизації виповнилося три роки, а відтак місце її проживання згідно чинного на той час законодавства визначалося разом із матір?ю (відомості про батька дитини записані відповідно до частини першої статті 135 СК України) за адресою: АДРЕСА_2 ; згідно довідки про склад сім`ї, наданої позивачкою, ОСОБА_1 прописана у квартирі одна, інші члени сім`ї, у тому числі дочка ОСОБА_5 та онука ОСОБА_4 виписані 11 серпня 2009 року. Таким чином суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний та обґрунтований висновок про безпідставність позовних вимог про визнання рішення органу приватизації неправомірним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.

У зв?язку із наведеним, Верховний Суд визнає неприйнятними аргументи касаційної скарги про те, що малолітня ОСОБА_4 на момент приватизації квартири була членом сім?ї заявника і постійно проживала разом з нею у квартирі, яка була приватизована, оскільки такі спростовуються матеріалами справи.

Щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Загальні вимоги визнання недійсними правочинів визначені статтею 203 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявлених вимог в цій частині, так як порушень вимог чинного законодавства при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу встановлено не було.

Аргументи заявника проте, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували та взяли до уваги рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2012 року за наслідками розгляду цивільної справи № 2-4967/2011 є безпідставними, оскільки за правилами частин четвертої та п?ятої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Твердження заявника про те, що при укладені договору купівлі-продажу не отримувався попередній дозвіл органу опіки та піклування, що призвело до порушення законних прав та інтересів дитини, - колегія суддів вважає необґрунтованими, так як вони переважно зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,

від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

08 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук