Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 187/1493/19
провадження № 61-5199св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Головне управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, треті особи: Петриківська районна рада, Іванівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, третя особа - Петриківська районна рада, Іванівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року у складі судді Говорухи В. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 права засновника Фермерського господарства «Зоря», у визначеному статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 21 грудня 1992 року, номер запису 1 212 120 0000 000023, ідентифікаційний код юридичної особи 19302867, юридична адреса фермерського господарства: вул. Рясна, 1, с. Іванівка, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51218; визнати за нею право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 20,5 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради, яке підтверджується державним актом на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за № 22, та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 10,0 га, яка розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, яке підтверджується Державним актом на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею б/н, та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що на підставі рішення VIсесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 15 жовтня 1992 року № 42 ОСОБА_2 надано в довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 10 га, розташовану на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства, про що 17 грудня 1992 року видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 22.
На підставі рішення VIІІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 04 березня 1993 року № 60 ОСОБА_2 надано в довічне успадковуване володіння земельну ділянку площею 20,5 га, розташовану на території Іванівської сільської ради в межах колгоспу ім. Шевченка.
Враховуючи, що земельні ділянки були надані для ведення селянського (фермерського) господарства, 21 грудня 1992 року ОСОБА_2 зареєстрував Фермерське господарство «Зоря», код ЄДРПОУ 19302867 (далі - ФГ «Зоря»).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
ОСОБА_2 як спадкоємиця за законом після смерті чоловіка успадкувала все його майно, тимчасово виконує обов`язки голови ФГ «Зоря», має намір використовувати земельну ділянку для господарської діяльності, у зв`язку з чим виникла необхідність в оформленні права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.
При зверненні до державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки загальною площею 30,5 га, які розташовані на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, цільове призначення - ведення селянського (фермерського) господарства, їй 27 травня 2019 року відмовлено у видачі такого свідоцтва через те, що у спадкоємця немає правовстановлюючих документів на майно фермерського господарства, як цілісного майнового комплексу; відсутні документи про право власності на земельну ділянку; подані документи, а саме державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею для фермерського господарства, виданий на ім`я ОСОБА_2 17 грудня 1992 року Петриківською районною радою народних депутатів Дніпропетровської області, не відповідає вимогам закону, зокрема, на ньому немає гербової печатки органу, який видавав акт, та відомостей про реєстрацію акта в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею.
Вважаючи, що право довічного успадковуваного володіння вказаними земельними ділянками є об`єктом спадкування, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Петриківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 28 вересня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 права засновника ФГ «Зоря», у визначеному статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 21 грудня 1992 року, номер запису 1 212 120 0000 000023, ідентифікаційний код юридичної особи 19302867, юридична адреса фермерського господарства: вул. Рясна 1, с. Іванівка, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51218. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 21 грудня 1992 року зареєстровано ФГ «Зоря», засновником якого був ОСОБА_2 , то з урахуванням статті 191 ЦК України, статей 19, 23 Закону України «Про фермерське господарство» є підстави для визнання за позивачем в порядку спадкування за законом прав засновника ФГ «Зоря», які належали її чоловікові до смерті.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на довічне успадковуване володіння та користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив із того, що чинним законодавством не передбачено успадкування такого права володіння земельною ділянкою.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 лютого 2021 року рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки чинним законодавством України не передбачено такого права на земельну ділянку, як довічне успадковане володіння, і таке право не може входити до складу спадщини і не може бути успадковано.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалося, тому не було предметом апеляційного перегляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 25 березня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в частині відмови у визнанні за нею права довічного успадкованого володіння земельними ділянками площею 20,5 га та площею 10,0 га, які розташована на території Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці вимоги.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
Право постійного користування земельною ділянкою та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою - це різні види речового права на земельну ділянку, вони мають різний правовий режим.
Відмінність висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постановах у справах № 179/1043/16-ц і № 368/54/17, щодо можливості успадкувати права на земельні ділянки, надані спадкодавцеві для ведення селянського (фермерського) господарства, зумовлена тим, що право довічного успадковуваного володіння такою ділянкою, на відміну від права постійного користування нею, за змістом статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суди неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи по суті заявлених вимог щодо успадкування права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками.
Судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються, тому не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 квітня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника Іванівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області - Петриківську селищну раду Дніпровського району Дніпропетровської області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням VІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 15 жовтня 1992 року ОСОБА_2 надано в довічне успадковуване володіння 10 га землі для фермерського господарства, на підставі якого ОСОБА_2 отримав державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, виданий 17 грудня 1992 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 22.
Рішенням VІІІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 04 березня 1993 року № 60 ОСОБА_2 надано у довічне успадковуване володіння для створення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку за рахунок земель запасу району по Іванівській сільській раді, в межах колгоспу ім. Шевченка в розмірі 20,5 га землі.
21 грудня 1992 року зареєстровано ФГ «Зоря» (код ЄДРПОУ - 19302867), головою якого визначено ОСОБА_2 .
Згідно з пунктом 4.1 статуту ФГ «Зоря» власністю ферми є, зокрема, земля. Акт на землю від 17 грудня 1992 року № 22.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
Постановою державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори від 27 травня 2019 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності в порядку спадкування, оскільки у спадкоємця немає правовстановлюючих документів на майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу, відсутні документи про право власності на земельну ділянку, подані документи, а саме державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею для фермерського господарства, виданий на ім`я ОСОБА_2 17 грудня 1992 року Петриківською районною Радою народних депутатів Дніпропетровської області, не відповідає вимогам закону, оскільки на ньому немає гербової печатки органу, який видавав акт, відомостей про реєстрацію акта в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
За змістом статей 6 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2201-XII, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права, як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
При цьому відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.
Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК
Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6 Постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року № 563-ХII «Про земельну реформу» з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
На правовідносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид мирного володіння майном в розумінні Конвенції та як речове право, захищене статтею 41 Конституції України), а й обмежують у можливості припинити відповідне право.
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка дозволяла б припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут) (стаття 1225 ЦK України).
Враховуючи, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.
Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від якого Велика Палата Верховного Суду не відійшла і в постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
Однак, встановивши, що ОСОБА_2 на підставі рішення VІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 15 жовтня 1992 року та рішення VІІІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 04 березня 1993 року № 60 надані в довічне успадковуване володіння 10 га землі для ферменського господарства, та 20,5 га землі для створення селянського (фермерського) господарства, які є чинними і в установленому законом порядку недійсними не визнавалися, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, які є обов`язковими до застосування, та дійшов помилкових висновків про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. При цьому, зазначаючи про відповідність рішення суду першої інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 апеляційний суд залишив поза увагою, що від цих висновків Велика Палата Верховного Суду відійшла, конкретизувавши поняття «право постійного користування» та «право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою», які є різними інститутами.
Право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, на відміну від права постійного користування нею, за змістом статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.
Ураховуючи наведене, є правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права довічного успадковуваного володіння спірними земельними ділянками в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 . Не є перешкодою у визнанні права відсутність у спадкодавця державного акта на земельну ділянку площею 20,5 га, оскільки ця земельна ділянка ОСОБА_2 була надана в довічне успадковане володіння на підставі рішення VІІІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 04 березня 1993 року № 60.
За вказаних обставин Верховний Суд приймає аргументи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.
Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вирішуючи спір, суди неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалення незаконних рішень, що в силу вимог статті 412 ЦПК України є підставою для їх скасування в оскаржуваній частині та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права довічного успадкованого володіння земельними ділянками в порядку спадкування підлягають задоволенню, сума сплаченого позивачем судового збору при зверненні з цим позовом у розмірі 8 385,75 грн (9 226,55 грн - 840,80 грн), за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в розмірі 13 839 грн та подання касаційної скарги в розмірі 18 454 грн підлягає стягненню з відповідача на її користь.
Керуючись статтями 141 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_1 права довічного успадкованого володіння земельними ділянками площею 10 га та 20,5 га скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 10 га, яка розташована на території Іванівської (Петриківської) сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 22 від 17 грудня 1992 року, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 20,5 га, яка розташована на території Іванівської (Петриківської) сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області в межах к-пу Шевченка, згідно з рішенням VІІІ сесії XXI скликання Петриківської районної ради народних депутатів Петриківського району Дніпропетровської області від 04 березня 1993 року № 60, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 40 678,75 грн (сорок тисяч шістсот сімдесят вісім гривень 75 коп.) судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун