Постанова
Іменем України
31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 188/1095/15
провадження № 61-13230св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
позивач - фермерське господарство «Агрорух»,
відповідачі: ОСОБА_1 , державний виконавець Петропавлівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Дмитренко Вікторія Василівна, Петропавлівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,
треті особи: ОСОБА_2 , Просянська філія Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд»,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Коростельовим Станіславом Володимировичем, на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року в складі судді Місюри К. В. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Демченко Е. Л., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ФГ «Агрорух» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування вартості збитків, завданих в результаті незаконного збору врожаю, та понесених витрат на агротехнічні заходи при вирощуванні соняшника.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 08 листопада 2012 року між Петропавлівською районною державною адміністрацією і ОСОБА_2 укладено сім договорів оренди земельних ділянок:
площею 17,4835 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0001,
площею 77,9259 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0002,
площею 136,9075 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0003,
площею 205,2189 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0004,
площею 213,111 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0005,
площею 98,4107 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0006,
площею 128,7949 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0007,
які знаходяться на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району за межами населеного пункту (далі - земельні ділянки).
21 листопада 2012 року ОСОБА_2 зареєстрував та очолив ФГ «Агрорух», яке на зазначених земельних ділянках здійснювало польові роботи, в тому числі й роботи з посіву та вирощування на них сільськогосподарських культур (соняшнику), за власний рахунок.
ФГ «Агрорух» у період здійснення агротехнічних заходів сплачувало орендну плату за користування зазначеними земельними ділянками та виплачувало заробітну плату своїм працівникам.
Вказує, що в провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходилась справа № 200/14793/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. В рамках цієї справи ОСОБА_3 подав заяву про забезпечення позову. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2014 року заяву ОСОБА_4 задоволено та з метою забезпечення позову накладено арешт на посіви соняшника на п`яти земельних ділянках:
площею 77,9259 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0002;
площею 136,9075 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0003;
площею 205,2189 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0004,
площею 213,111 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0005;
площею 128,7949 га, кадастровий номер 1223881200:01:003:0007;
заборонено будь-яким особам з дорученням або без нього, без участі державного виконавця здійснювати сільськогосподарські роботи зі збирання врожаю соняшника.
29 серпня 2014 року постановою державною виконавця ВДВС Петропавлівського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження № 44555584 з примусового виконання вказаної ухвали та накладено арешт на посіви соняшника на вказаних земельних ділянках. Стягувачем зазначено ОСОБА_4 , боржником - ОСОБА_1 .
Позивач зазначив, що відповідно до актів державного виконавця від 05 вересня 2014 року ОСОБА_1 у період з 06 вересня по 01 жовтня 2014 року зібрав урожай за участю державного виконавця на двох земельних ділянках (кадастрові номери 1223881200:01:003:0002, 1223881200:01:003:0007), а на інших трьох (кадастрові номери 1223881200:01:003:0003, 1223881200:01:003:0004, 1223881200:01:003:0005) в порушення ухвали про забезпечення позову ОСОБА_1 здійснив збирання врожаю соняшника без повідомлення та залучення державного виконавця.
Зібраний урожай ОСОБА_1 відвантажив на дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд», яке передало його на зберігання ФГ «Наше життя», директором якого є ОСОБА_1 , що підтверджується товарно-транспортними накладними.
Після збору врожаю ухвалою суду від 14 жовтня 2014 року арешт посівів соняшника скасовано та постановою державного виконавця від 28 жовтня 2014 року закінчено виконавче провадження у зв`язку з його виконанням.
Місце знаходження врожаю невідоме. Добровільно відшкодувати заподіяні збитки відповідач відмовився.
У період з 25 серпня по 13 жовтня 2014 року до Петропавлівського відділу поліції позивач подав понад 17 заяв про незаконний збір врожаю.
Позивач просить стягнути з ОСОБА_1 15 347 715 грн шкоди, завданої незаконним збиранням у 2014 році врожаю соняшника.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року в задоволенні позову ФГ «Агрорух» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , державний виконавець відділу державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції, Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» про відшкодування вартості збитків, завданих в результаті незаконного збору врожаю, та понесених витрат на агротехнічні заходи при вирощуванні соняшника відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року скасовано; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Агрорух» 14 376 624 грн.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2016 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що апеляційний суд, стягуючи збитки на користь позивача в порядку статей 22 1166 ЦК України, не врахував, що розмір збитків власникам землі та землекористувачам визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Оскільки суди не перевірили, чи передбачено визначення вартості збитків, завданих внаслідок незаконного збору врожаю, на підставі висновку провідного експерта-оцінювача, а не комісією, як передбачено Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, та не з`ясували, хто повинен відшкодовувати збитки, суд касаційної інстанції вважав за необхідне скасувати оскаржені судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У листопаді 2018 року ФГ «Агрорух» подало нову редакцію позовної заяви, у якій просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , державного виконавця Петропавлівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Дмитренко В. В., Петропавлівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області збитки в розмірі 15 347 715 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що ОСОБА_1 здійснив самостійне збирання врожаю соняшника, а державний виконавець Дмитренко В. В. будучи обізнаною, що врожай соняшника не належить сторонам виконавчого провадження, сприяла незаконному збору врожаю. Під час проведення виконавчих дій зібрано 227,800 т насіння соняшника та передано на зберігання ОСОБА_1 як директору ФГ «Наше життя». Враховуючи наведене, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів збитки в розмірі 15 347 715 грн, які складаються з:
219 488,93 грн витрат дизельного палива у період вирощування соняшника;
500 668,29 грн витрат, пов`язаних із нарахуванням орендної плати за землю;
117 600 грн витрат, пов`язаних з придбанням насіння соняшника;
89 435,96 грн витрат, пов`язаних з виплатою заробітної плати працівникам, зайнятим на вирощуванні соняшника;
14 276 624 грн вартості вирощеного ФГ «Агрорух» та втраченого майна (врожай соняшника) як неодержаного прибутку від продажу насіння.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанції
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Агрорух» 14 376 624 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суди виходили з того, що:
земельні ділянки, на яких ОСОБА_1 проводився незаконний збір урожаю соняшника, перебували в користуванні позивача з 08 листопада 2012 року до 16 червня 2014 року та з 25 липня до 24 вересня 2014 року. Оскільки ОСОБА_1 з 06 вересня 2014 року по 01 жовтня 2014 року здійснив збирання врожаю соняшника на цих земельних ділянках без участі державного виконавця та не повернув зібраний урожай, суди зробили висновок, що такими діями ОСОБА_1 завдав збитків позивачу, які підлягають відшкодуванню на його користь;
визначаючи період належного користування ФГ «Агрорух» земельними ділянками, суди виходили з обставин, установлених під час розгляду справи № 175/271/14 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ГУ Держземагенства у Дніпропетровській області до Петропавлівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про скасування розпорядження голови про надання дозволу на розробку проєкту із землеустрою, визнання недійсними договорів оренди та скасування державної реєстрації оренди за ОСОБА_2 ;
визначаючи розмір заподіяних позивачу майнових збитків, суди взяли до уваги виготовлений на замовлення позивача 25 лютого 2015 року висновок ПП «Експерт-Борисфен», адже Петропавлівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області позивачу відмовлено у створенні комісії з визначення розміру заподіяних ФК «Агрорух» збитків, на підставі якого стягнули на користь позивача 14 376 624 грн вартості вирощеного ФГ «Агрорух» та втраченого майна (врожай соняшника) як неодержаного прибутку від продажу насіння. Понесені під час вирощування соняшника витрати позивачем не доведені, а тому суди відмовили в задоволені цих вимог;
оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження незаконності дій державного виконавця при виконанні виконавчого провадження № 44555584, суди відмовили в позові до державного виконавця Дмитренко В. В. та до інших відповідачів у справі.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга з урахуванням уточнень мотивована тим, що:
ФГ «Агрорух» не може вважатися особою, якій завдано збитків збиранням врожаю на зазначених земельних ділянках, оскільки рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2013 року в справі № 175/271/14 скасовано право оренди позивача відносно земельних ділянок, на яких здійснювалося збирання врожаю соняшника. Оскільки недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, позивач не може вважатися належним користувачем земельних ділянок та відповідно власником зібраного на цих землях урожаю. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що на земельних ділянках саме ФГ «Агрорух» здійснювало посіви соняшника у 2014 році. Тобто, суди не встановили порушене право позивача саме ОСОБА_1 під час збирання спірного врожаю;
суди неправильно визначили розмір збитків, не виконавши вказівки суду касаційної інстанції, взяли за основу висновок суб`єкта оціночної діяльності, який відповідно до спірних правовідносин не може бути врахований як доказ. Крім того, суди не звернули увагу, що під час виконавчого провадження було зібрано 277,8 т соняшника, проте у наданому позивачем експертному висновку оцінка врожаю проведена виходячи із середньої врожайності соняшника та загальної площі земельних ділянок;
матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що усі земельні ділянки були засіяні соняшником безпосередньо позивачем;
суди не встановили вину ОСОБА_1 в заподіянні позивачу збитків, оскільки збирання врожаю соняшника відбулося в рамках виконавчого провадження за участю державного виконавця, матеріали справи не містять доказів незафіксованого збирання урожаю ОСОБА_1 без участі державного виконавця. Посилання апеляційного суду на товарно-транспортні накладні, відповідно до яких ОСОБА_1 в особі ФГ «Наше життя» здавав ДП «Сантрейд» врожай соняху в інші дати без участі державного виконавця не заслуговують на увагу, адже ОСОБА_1 як голова ФГ «Наше життя» проводить сільськогосподарську діяльність з вирощування сільськогосподарських культур на орендованих ним земельних ділянках і в цей період також здійснював збирання власного урожаю соняшника. Надані товарно-транспортні накладні не підтверджують збирання врожаю соняшника, належного позивачу.
У липні 2021 року ФГ «Агрорух» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення першої та апеляційної інстанції - без змін. Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів. Суди правильно встановили, що в порушення виконання ухвали про арешт майна ОСОБА_1 починаючи з 31 серпня 2014 року здійснював самостійне збирання насіння соняшника, вирощеного за рахунок ФГ «Агрорух». Лише 05 вересня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця із заявою про його залучення до збирання врожаю на земельних ділянках, визначених в ухвалі про накладення арешту від 27 серпня 2014 року, для документування та спостереження за збиранням. Зібраний врожай передано на зберігання ФГ «Наше життя» в особі Хрипка В. А. та державним виконавцем попереджено відповідача про кримінальну відповідальність за розтрату або відчуження майна. Після скасування ухвали про накладення арешту на врожай соняшника ОСОБА_1 зібране насіння не повернув та зазначає, що йому невідомо місце знаходження зібраного ним урожаю. Разом з тим, у матеріалах справи містяться докази про те, що ОСОБА_1 відчужив належний позивачу врожай третій особі, чим спричинив позивачу збитки.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Аналіз вимог касаційної скарги свідчить, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_1 на користь ФГ «Агрорух», в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 08 листопада 2012 року між Петропавлівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладено сім договорів оренди стосовно семи земельних ділянок:
площею 17,4835 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0001,
площею 77,9259 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0002,
площею 136,9075 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0003,
площею 205,2189 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0004,
площею 213,111 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0005,
площею 98,4107 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0006,
площею 128,7949 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0007,
які знаходяться на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району за межами населеного пункту.
21 листопада 2012 року ОСОБА_2 зареєстрував та очолив ФГ «Агрорух».
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2014 року в справі № 175/271/14, розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проєкту із землеустрою, його затвердження щодо земельних ділянок визнано недійсними, укладені з ОСОБА_2 договори оренди земельних ділянок визнано недійсними та скасовано їх державну реєстрацію.
Відповідно до довідки Васильківської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області від 08 жовтня 2015 року № 414 сім земельних ділянок, які передано в оренду позивачу, в 2014 році засіяні ФГ «Агрорух» та використовувалися товариством до жовтня 2014 року.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 серпня 2014 року в справі № 200/14793/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики накладено арешт на посіви соняшника на п`ятьох земельних ділянках площею:
77,9259 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0002,
136,9075 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0003,
205,2189 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0004,
213,111 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0005,
128,7949 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0007.
29 серпня 2014 року державним виконавцем проведено опис та арешт посівів соняшника на зазначених земельних ділянках та передано на відповідне зберігання ОСОБА_1 .
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2014 року в справі № 200/14793/14 за заявою державного виконавця Петропавлівського відділу державної виконавчої служби роз`яснено, що збирання врожаю дозволено фізичним особам: стягувачу ОСОБА_3 , боржнику ОСОБА_1 та їх представникам, але з обов`язковою участю державного виконавця з відповідним документуванням (спостереження за збиранням, обрахунок фізичної маси та фіксації відповідного місця зберігання) здійснення сільськогосподарських робіт зі збирання врожаю соняшника.
Відповідно до актів державного виконавця від 05 вересня 2014 року та 08 вересня 2014 року зібраний урожай соняшника на спірних земельних ділянках відвантажено до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» та передано на зберігання ОСОБА_1 , що підтверджується товарно-транспортними накладними.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 жовтня 2014 року в справі № 200/14793/14 за заявою ОСОБА_2 скасовано зазначені в ухвалі від 27 серпня 2014 року заходи забезпечення позову з підстав того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є власниками або орендарями земельних ділянок.
Відповідно до висновку ПП «Експерт-Борисфен» вартість збитків, завданих ФГ «Агрорух» внаслідок незаконного збору врожаю та понесених витрат на агротехнічні заходи при вирощуванні соняшника на п`ятьох земельних ділянках:
77,9259 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0002;
136,9075 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0003;
205,2189 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0004;
213,111 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0005;
128,7949 га кадастровий номер 1223881200:01:003:0007, які розташовані на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району за межами населеного пункту, станом на 25 лютого 2015 року складає 15 347 715,00 грн.
Позиція Верховного Суду
У справі, що переглядається, предметом спору є відшкодування збитків у розмірі 14 376 624 грн, завданих ОСОБА_1 власнику врожаю насіння соняшника ФГ «Агрорух» внаслідок того, що належний позивачу врожай насіння соняшника зібраний на підставі проведеного 09 серпня 2014 року державним виконавцем опису та арешту посівів соняшника на виконання ухвали суду про забезпечення позову в іншій справі та передано на відповідальнезберігання ОСОБА_1 . Після скасування ухвалою суду від 14 жовтня 2014 року заходів забезпечення позову врожай насіння соняшника власнику не повернуто.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. (див: пункт 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Згідно статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов`язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу. Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту (див: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18).
Відповідно статті 954 ЦК України положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону.
Тлумачення положень статті 954 ЦК України свідчить, що слід розмежовувати зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі договору, та зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону. Специфікою зобов`язання зі зберігання що виникають на підставі вказівки закону, є те, що вони, звісно, не виникають безпосередньо із закону, для цього необхідні відповідні юридичні факти, інші ніж договір. З урахуванням того, що норми глави 66 ЦК України розраховані на регулювання зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі договору, то в статті 954 ЦК України прямо вказано про необхідність їх застосування до зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону. До зобов`язань зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону, належить, зокрема, зберігання майна, на яке накладено арешт (стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV).
Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина перша статті 949 ЦК України).
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідно до частини першої статті 950 ЦК України відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані втратою (нестачею) або пошкодженням речі, переданої на зберігання, відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості (пункт 1 частини першої статті 951 ЦК України).
Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (стаття 623 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».
У справі, що переглядається:
суди не звернули увагу, що слід розмежовувати зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі договору, та зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону. Специфікою зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону, є те, що вони, звісно, не виникають безпосередньо із закону, для цього необхідні відповідні юридичні факти, інші ніж договір. З урахуванням того, що норми глави 66 ЦК України розраховані на регулювання зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі договору, то в статті 954 ЦК прямо вказано про необхідність їх застосування до зобов`язання зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону. До зобов`язань зі зберігання, що виникають на підставі вказівки закону, належить, зокрема, зберігання майна, на яке накладено арешт;
суди встановили, що п`ять земельних ділянок, які розташовані на території Васильківської сільської ради Петропавлівського району, в 2014 році засіяні ФГ «Агрорух» та використовувалися товариством до жовтня 2014 року; ухвалою суду від 27 серпня 2014 року накладено арешт на посіви соняшника на вказаних п`яти земельних ділянках, що перебували у користуванні позивача; актом державного виконавця від 28 серпня 2014 року здійснено опис та накладено арешт на посіви соняшника на цих земельних ділянках, заборонено відчужувати описане майно, передано його на зберігання ОСОБА_1 та попереджено його про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховання чи підміну описаного майна; зібраний на цих земельних ділянках урожай насіння соняшника згідно актів державного виконавця від 05 вересня 2014 року та від 08 вересня 2014 року переданий на зберігання ОСОБА_1 . Вказаними актами встановлено, що частина врожаю зібрана за участю державного виконавця, а частина без його участі; ухвалою суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 175/271/14 скасований арешт на посіви соняшника з підстав того, що сторони у цій справі не є власниками земельних ділянок, на яких знаходяться посіви соняшника;
прийняття на зберігання ОСОБА_5 зібраного з п`яти земельних ділянок урожаю насіння соняшника підтверджується актами державного виконавця. Після скасування арешту ОСОБА_1 переданий йому на зберігання товар не повернув, у зв`язку з чим колегія суддів вважає обґрунтованим покладення на ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування позивачу збитків, заподіяних втратою врожаю насіння соняшника, який належав ФГ «Агрорух». За таких обставин, суди здійснили неправильну кваліфікацію спірних правовідносин, та, як наслідок застосували не ті норми, що регулюють спірні правовідносини. Тому судові рішення в оскарженій частині належить змінити в частині мотивів їх прийняття.
У касаційній скарзі, посилаючись на відсутність своєї вини в заподіянні шкоди позивачу, ОСОБА_1 зазначав, що суди не встановили наявність його протиправної поведінки та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою під час збирання насіння соняшника, оскільки весь урожай збирався за участю державного виконавця та переданий ОСОБА_1 на зберігання у встановленому законом порядку як боржнику в рамках виконавчого провадження, що не заперечуються сторонами. Проте, як правильно встановлено судами, ОСОБА_1 після скасування заходів забезпечення позову, зібраний на п`яти земельних ділянках урожай соняшника у встановленому законом порядку не повернув. При цьому, відповідно до договорів зберігання № 122, 123 від 05 грудня 2014 року ОСОБА_1 (поклажодавець) передав на зберігання дочірньому підприємству з іноземною інвестицією «Сантрейд» олійну культуру (соняшник), яке передало вказаний товар на зберігання ОСОБА_6 ; відповідно до наказів від 11, 12 грудня 2014 року власник соняшника ОСОБА_6 вивіз з елеватора соняшник та відвантажив його в автомобіль МАЗ НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 . У зв`язку з наведеним суди зробили правильний висновок, що ОСОБА_5 не зважаючи на встановлену відповідальність за збереження врожаю, фактично здійснив його відвантаження на користь третьої особи, що свідчить про втрату зберігачем переданого йому на зберігання майна та спричинення позивачу збитків.
Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 є фермером та відвантажував зібраний на належних його фермерському господарству земельних ділянках урожай соняшника, не заслуговують на увагу, оскільки на підтвердження вказаних обставин позивач будь-яких доказів не надав.
При визначенні розміру збитків, заподіяних позивачу, суди взяли до уваги надану позивачем оцінку вартості збитків, виготовлену станом на 25 лютого 2015 року, за змістом якої вартість майнових збитків, заподіяних ФГ «Агрорух» у зв`язку із втратою вирощеного урожаю соняшника, складає 14 276 624 грн.
ОСОБА_1 , заперечуючи визначений розмір збитків, належних та допустимих доказів на його спростування не надав, клопотань про призначення експертизи під час розгляду справи не заявляв, у зв`язку з чим суди правильно вирішили справу на підставі наявних у ній доказів. На інші обставини як на підстави для скасування оскаржених судових рішень першої та апеляційної інстанцій представник ОСОБА_1 не посилався.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову, проте, не застосували норми права, які регулюють спірні правовідносини, а апеляційний суд указаних порушень не виправив, тому судові рішення в оскарженій частині належить змінити в мотивувальних частинах, а в іншій частині залишити без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з порушенням норм матеріального права, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для зміни мотивувальної частини судових рішень, а в іншій частині для залишення без змін.
Оскільки судові рішення змінюються лише в частині мотивів їх прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , підписану адвокатом Коростельовим Станіславом Володимировичем, задовольнити частково.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року в частині задоволених позовних вимогфермерського господарства «Агрорух» до ОСОБА_1 про відшкодування вартості збитків, завданих в результаті незаконного збору врожаю змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук