Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 189/826/17

провадження № 61-13347 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»;

представник відповідача - Боженко Оксана Євгенівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року у складі судді Лукінової К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Позовна заява мотивована тим, що з 03 грудня 2013 року він працював на посаді керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням (далі - керуючий ТВБВ) № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України».

Наказом від 16 травня 2016 року № 1207/к його звільнено з займаної посади у зв`язку з втратою довір`я, за грубе порушення правил операційно-касової роботи, на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

Вважав звільнення незаконним, оскільки його не було ознайомлено із наказом про проведення службового розслідування від 05 травня 2016 року, у якому повинно бути зазначено, з яких підстав проводиться службове розслідування, відносно якої (чи яких) осіб, а також особи, відповідальної за проведення такого розслідування; не було ознайомлено з правами, встановленими законом, як особу, відносно якої проводиться службове розслідування; не запропоновано та не відібрано будь-яких пояснень з приводу фактів, які повинні міститися у наказі про проведення службового розслідування, і які у зв`язку з цим потрібно перевірити; не було ознайомлено із висновком службового розслідування; не роз`яснено порядок та строк оскарження висновку службового розслідування від 05 травня 2016 року.

Також зазначав, що при звільненні відповідачем порушено вимог частини першої статті 47 КЗпП України, у день звільнення йому не видано трудову книжку та не проведено повний розрахунок, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а також середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що вже звертався до суду з аналогічним позовом до філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди (справа № 189/763/16-ц), який рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року задоволено частково. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на відсутність підстав для його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки позивач добросовісно виконував свої трудові обов`язки, до дисциплінарної відповідальності жодного разу не притягувався і слідчим відділом Національної поліції факт його причетності до вчиненого злочину не доведено. На виконання вказаного рішення ПАТ «Державний ощадний банк України» видано наказ від 15 лютого 2017 року № 401-к, яким скасовано наказ від 16 травня 2016 року № 1207/к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на попередній роботі на посаді керуючого ТВБВ філії Дніпропетровського обласного управління «Державний ощадний банк України».

В подальшому рішенням апеляційного Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року та додаткове рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У цей же день, 18 травня 2017 року, наказом № 1284-к скасовано наказ від 15 лютого 2017 року № 401-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та визначено фактичну дату його звільнення - 18 травня 2017 року.

Вказаний наказ від 18 травня 2017 року № 1284-к він також вважав неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки запис, внесений у трудову книжку на підставі цього наказу, не відповідає тексту самого наказу від 18 травня 2017 року № 1284-к. Також вважав, що оскільки його було поновлено в процесі примусового виконання рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року, питання про його звільнення у зв`язку зі скасуванням рішення суду має вирішуватися у порядку повороту виконання рішення суду у відповідності до вимог статей 380-382 ЦПК України.

Звертав увагу на те, що рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року було скасоване апеляційним судом за формальними підставами у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ від 16 травня 2016 року № 1207/к про його звільнення з посади керуючого ТВБВ № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» у зв`язку з втратою довір`я, за грубе порушення правил операційно-касової роботи, на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України; визнати незаконним наказ від 18 травня 2017 року № 1284-к, яким скасовано наказ від 15 лютого 2017 року № 401-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », а також визначено фактичну дату його звільнення - 18 травня 2017 року; поновити його на роботі на посаді керуючого ТВБВ № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» з 16 травня 2016 року; стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 103 600,64 грн, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 3 660,80 грн, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4 759,04 грн; судові витрати по справі покласти на відповідача; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 13 календарних днів за 2014 і 2015 роки в сумі 4 759,04 грн.

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для вирішення питання про можливість звільнення працівника з роботи у зв`язку з втратою довіри підставою для розірвання трудового договору є здійснення працівником винних дій. Власник зобов`язаний у разі спору довести наявність у діях працівника конкретних порушень, довести вину працівника в цих порушеннях. Встановлено, що 06 травня 2016 року слідчим відділом Національної поліції по факту протиправної діяльності працівників ТВБВ № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» зареєстровано кримінальне провадження № 12016040030000315 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, яке 30 грудня 2016 року було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу злочину, отже, факт причетності ОСОБА_1 до вчиненого злочину не доведений. За таких обставин, суд дійшов висновку, що наказ про звільнення ОСОБА_1 є формальним, не відповідає вимогам закону, у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, тому він має бути поновлений на роботі.

Також суд першої інстанції вважав доведеними позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак відмовив у задоволенні вимог у цій частині за пропуском позовної давності, про застосування якої просив відповідач, визнавши неповажними причини пропуску строку, посилаючись на те, що у позивача не було перешкод у зверненні до суду з цим позовом до належного відповідача у визначені законом строки.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності для звернення до суду з цими вимогами у відповідності до положень частини другої статті 233 КЗпП України не застосовується, факт невиплати позивачу компенсації за невикористану відпустку підтверджено належними та допустимими доказами, а тому за 9 днів у 2014 році та за 4 дні у 2015 році, загалом за 13 днів відпустки, позивачу має бути сплачена компенсація у розмірі 4 759,04 грн (366,08 грн (середньоденна заробітна плата) * 13 днів =.4 759,04 грн).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним наказу від 18 травня 2017 року № 1284-к, суд першої інстанції виходив з того, що цей наказ прийнято за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, яке було скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі відмовлено, тому цей наказ є законним і у даному конкретному випадку не може бути допущений поворот виконання рішення суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задоволено частково.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року скасовано.

У задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення чинного законодавства з тих підстав, що кримінальне провадження відносно нього було закрито, є помилковими, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. При цьому вказана норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов`язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Факт того, що безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей були складовою трудових функцій на постійній роботі позивача встановлено на підставі посадової інструкції, факт вчинення порушення підтверджується поясненнями позивача, актом перевірки та висновками службового розслідування. Встановлено, що при звільненні позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України відповідачем дотримано норми законодавства про працю, які регулюють вивільнення працівників, тому є помилковими висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Установивши, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку в повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 189/826/17 із Покровського районного суду Дніпропетровської області.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову в частині визнання наказів незаконними, поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Зазначав, що у межах місячного строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, подав до суду аналогічний позов, що і у справі, яка переглядається, до філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» - роботодавця, який безпосередньо приймав його на роботу та незаконно звільнив. При цьому при розгляді справи судом не було роз`яснено право на заміну неналежного відповідача належним, наслідки відмови від такої заміни, а також не залучено ПАТ «Державний ощадний банк України» співвідповідачем у справі. Вважає вказані порушення норм процесуального права суттєвими та такими, що є підставою для поновлення строку для звернення до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки обставинам, встановленим рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року, скасованим судом апеляційної інстанції за формальними підставами, яким встановлено відсутність підстав для його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України та надано належну правову оцінку діям відповідача щодо порушення трудового законодавства при його звільненні.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що наказом від 03 грудня 2013 року № 3410/К ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління «Державний ощадний банк України».

02 листопада 2015 року та 14 березня 2016 року з ОСОБА_1 було укладено договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до умов яких позивач, як керуючий ТВБВ, безпосередньо виконує роботу, пов`язану із зберіганням, обробкою, перерахуванням, прийманням, видачею цінностей: основних засобів, МНМА, матеріальних цінностей ТВБВ № 10003/0280, бере на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому установою банку цінностей і в зв`язку з викладеним зобов`язується: обережно поводитися з переданими на зберігання або інші цілі матеріальними цінностями і вживати заходи щодо запобігання шкоди; своєчасно повідомляти адміністрацію установи банку про усі обставини, що загрожують безпеці зберігання довірених йому цінностей; суворо дотримуватися встановлених правил здійснення операцій з цінностями і їх зберігання; не розголошувати ніде, ніколи і ні за яких обставин відомі йому операції щодо зберігання цінностей (а. с .20, 21, т. 3).

Факт того, що безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей були складовою трудових функцій на постійній роботі позивача встановлено на підставі посадової інструкції (а. с. 24-27, т. 3).

Факт вчинення позивачем порушення підтверджується поясненнями позивача, актом перевірки та висновками службового розслідування (а. с.190-191, т. 1; а. с. 59-63, 64, т. 2).

Згідно висновку службового розслідування за фактом фіктивного оформлення та підписання договорів на відкриття та обслуговування рахунків, випуску та надання платіжних карток клієнтам та подальшої видачі коштів в ТВБВ II-А типу № 10003/0280 від 05 травня 2016 року, затвердженого начальником філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» Малашенко Г. Ф. , вказаний факт визнано таким, що підтвердився; вказаний факт став можливим внаслідок порушень, допущених працівниками ТВБВ II-А типу № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України», а саме - порушення керуючим ТВБВ № 10003/0280 ОСОБА_1 вимог Розділу 3 порядку № 196, та вимог пунктів 2.5., 2.22., 2.23., 2.25., 2.26., 2.44 Посадової інструкції; запропоновано начальнику управління розглянути питання щодо звільнення керуючого ТВБВ II-А типу № 10003/0280 ОСОБА_1 за витратою довір`я відповідно до пункту 2 статті 42 КЗпП України, після виходу останнього з лікарняного (а. с. 159-163, т. 1; а. с. 59-63, т. 2 ).

Згідно пункту 2.5. Посадової інструкції керуючого територіально відокремленим безбалансовим відділенням ІІ-А типу № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управлінця ПАТ «Державний ощадний банк України» (далі - Посадова інструкція), керуючий ТВБВ планує, організує, контролює діяльність ТВБВ та координує бізнес-діяльність установ, віднесених до зони відповідальності (а. с. 155-157, т. 1).

Відповідно до пункту 2.22. Посадової інструкції керуючий ТВБВ забезпечує у ТВБВ дотримання вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів банку під час здійснення ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів.

Згідно пункту 2.23. Посадової інструкції керуючий ТВБВ забезпечує у ТВБВ відповідно до законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів банку дотримання вимог при здійсненні банківських, фінансових послуг та інших видів діяльності, з організації операційної діяльності та бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.25. Посадової інструкції керуючий ТВБВ організовує та контролює роботу працівників ТВБВ щодо виконання та отримання ними вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму.

Згідно пункту 2.26. Посадової інструкції керуючий ТВБВ розподіляє обов`язки між працівниками ТВБВ. Доводить до працівників ТВБВ плани і завдання з встановленням строків їх виконання. Встановлює пріоритети для досягнення поставлених цілей та завдань.

Відповідно до пункту 2.44. Посадової інструкції керуючий ТВБВ організовує належний контроль за проведенням всіх операцій в АБС, що здійснюються в ТВБВ.

06 травня 2016 року слідчим відділом Національної поліції по факту протиправної діяльності працівників ТВБВ № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» зареєстровано кримінальне провадження № 12016040030000315 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, яке 30 грудня 2016 року було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу злочину (а. с. 74, т. 3).

Наказом від 16 травня 2016 року № 1207/к ОСОБА_1 звільнено з посади керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» у зв`язку з втратою довір`я, за грубе порушення правил операційно касової роботи, на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України.

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди (справа № 189/763/16-ц), за результатами розгляду якого Покровським районним судом Дніпропетровської області 27 січня 2017 року ухвалено рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 (а. с. 21-31, т.1).

На виконання рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» видано наказ від 15 лютого 2017 року № 401-к, яким скасовано наказ від 16 травня 2016 року № 1207/к про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на попередній роботі на посаді керуючого ТВБВ філії Дніпропетровського обласного управління «Державний ощадний банк України» (а. с. 128, т. 1).

Рішенням апеляційного Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року та додаткове рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2017 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з підстав незалучення до участі у справі належного відповідача - ПАТ «Державний ощадний банк України» (а. с. 33-34, т. 1).

У цей же день, 18 травня 2017 року, на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року наказом № 1284-к скасовано наказ від 15 лютого 2017 року № 401-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та визначено фактичну дату його звільнення - 18 травня 2017 року (а. с. 35, т. 1).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно наказу від 20 квітня 2016 року № 239/в ОСОБА_1 було надано частину щорічної основної відпустки за період з 03 грудня 2014 року по 02 грудня 2015 року та з 03 грудня 2015 року по 02 грудня 2016 на 14 календарних днів з 25 квітня 2016 року по 11 травня 2016 року та виплачено компенсацію за 7 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 03 грудня 2014 року по 02 грудня 2015 (а. с. 88, т. 2).

Згідно наказу від 25 квітня 2016 року № 256/в ОСОБА_1 відкликано з відпустки та залишок щорічної відпустки 13 календарних днів було перенесено на інший період за його згодою (а. с. 86, т. 2).

Згідно розрахунку від 17 червня 2016 року з ОСОБА_1 здійснено повний розрахунок: виплачено заробітну плата за травень 2016 року в розмірі 305,79 грн компенсацію за невикористану відпустку при звільненні за 23 календарні дні в розмірі 5 552,43 грн (а. с. 235, т. 2). Згідно службової записки від 10 серпня 2016 року до вказаного розрахунку увійшли: компенсація за невикористану відпустки за період з 03 грудня 2014 року по 02 грудня 2015 року - 9 календарних днів; за період з 03 грудня 2015 року по 02 грудня 2016 року - 14 календарних днів, а всього за 23 календарних дні (а. с. 235, т. 2).

Відповідно до особової картки працівника зазначено види відпусток, період за які вони надавалися, дати початку відпусток та їх закінчення із вказівкою на підстави їх надання накази (а. с. 231 зворот, т. 2). Так, ОСОБА_1 надано або компенсовано за невикористану відпустку: з 03 грудня 2013 року по 02 грудня 2014 року - 31 календарний день; з 03 грудня 2014 року по 02 грудня 2015 року - 31 календарний день; з 03 грудня 2015 року по 16 травня 2016 року - 14 календарних днів.

Згідно наказу від 18 травня 2017 року № 1284-к ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану щорічну відпустку в кількості 8 календарних днів (а. с. 232, т. 2).

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачу було надано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку в повному обсязі.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим ця норма не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Cуду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1093цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-100цс16.

Як роз`яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, звільнення з підстав втрати довір`я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і таке інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати: чи становить виконання операцій, пов`язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов`язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Як встановлено судами, ОСОБА_1 займає посаду керуючого територіальним відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України».

Згідно договорів про повну індивідуальну відповідальність від 02 листопада 2015 року, 14 березня 2016 року, позивач безпосередньо виконує роботу пов`язану із зберіганням, обробкою, перерахуванням, прийманням, видачею цінностей (пункт 1 договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність).

Факт того, що безпосереднє обслуговування матеріальних цінностей були складовою трудових функцій на постійній роботі позивача встановлено на підставі Посадової інструкції.

До посадових обов`язків ОСОБА_1 , з якими він письмово ознайомлений, відноситься, зокрема: планування, організація, контроль діяльності ТВБВ та координація бізнес-діяльності установ, віднесених до зони відповідальності (пункт 2.5. Посадової інструкції).

Керуючий ТВБВ забезпечує у ТВБВ відповідно до законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів банку дотримання вимог при здійсненні банківських, фінансових послуг та інших видів діяльності, з організації операційної діяльності та бухгалтерського обліку;контролює роботу працівників ТВБВ щодо виконання та отримання ними вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму (пункти 2.23, 2.25.Посадової інструкції).

Керуючий ТВБВзабезпечує збереження грошових коштів, цінностей та майна ТВБВ. Несе відповідальність за забезпечення повної схоронності готівки, цінностей, цінних бланків та іншого майна у ТВБВ. Забезпечує виконання рішень філії про порядок ввезення та вивезення цінностей протягом дня із (у) ТВБВ. Організовує належний контроль за проведенням всіх операцій в АБС, що здійснюються в ТВБВ (пункти 2.41., 2.42., 2.44. Посадової інструкції).

Керуючий ТВБВ несе відповідальність за невиконання умов щодо збереження матеріальних та грошових цінностей, розкрадання, знищення або пошкодження основних фондів та інвентарю (пункт 4.1.7. Посадової інструкції).

Факт вчинення ОСОБА_1 порушення підтверджується поясненнями позивача, актом перевірки від 25 квітня 2016 року та висновками службового розслідування від 05 травня 2016 року (а. с.190-191, т. 1; а. с. 59-63, 64, т. 2).

Так, винні дії позивача під час виконання посадових обов`язків встановлені комісією банку та зафіксовані у висновку про проведення службового розслідування від 05 травня 2016 року. Зокрема, у цьому висновку встановлено факт фіктивного оформлення та підписання договорів на відкриття та обслуговування рахунків, випуску та надання платіжних карток клієнтам та подальшої видачі коштів в ТВБВ ІІ-А типу № 10003/0280 філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Даний факт став можливим внаслідок порушень, допущених працівниками ТВБВ № 10003/0280, зокрема, керуючим ТВБВ ОСОБА_1 У вказаному висновку комісія банку пропонувала розглянути питання про звільнення керуючого ТВБВ ОСОБА_1 у зв`язку із втратою довір`я.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що підставою для винесення наказу про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2частини першої статті 41 КЗпП України стали винні дії позивача, який безпосередньо обслуговує грошові цінності, що стало підставою для втрати довіри до нього з боку керівництва банку.

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення чинного законодавства з тих підстав, що кримінальне провадження відносно нього було закрито, суд апеляційної інстанції вважав помилковими, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Правовий аналіз пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що ця норма матеріального права не передбачає наявність обвинувального вироку суду як обов`язкової умови для звільнення працівника за викладеною у ній підставою; звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і тому подібне), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при звільненні позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України відповідачем дотримано норми законодавства про працю, які регулюють вивільнення працівників, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, та похідні вимоги про стягнення середнього заробітку не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Установивши, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану відпустку в повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку тривалістю 13 календарних днів за 2014 і 2015 роки в сумі 4759, 04 грн.

Вирішуючи спір в частині визнання незаконним наказу від 18 травня 2017 року № 1284-к, суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що цей наказ прийнято за результатами апеляційного перегляду рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2017 року, яке було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2017 року, а у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі відмовлено, тому цей наказ є законним і у даному конкретному випадку не може бути допущений поворот виконання рішення суду.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанцій правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі, та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович