№ 192/346/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 192/346/18

провадження № 61-7325св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Солонянська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А. у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Солонянська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та договору про розподіл спадкового майна недійсними, стягнення безпідставно набутих грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та вимог заяви

У лютому 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом в якому просили:

- встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є дідом позивачів по лінії їх батька ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- встановити факт належності договору купівлі-продажу від 19 серпня 1971 року на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Варакутою І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1233, - ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 03 листопада 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,4885 га, яка надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га та підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4957;

- на 1/2 частку автомобіля марки М 2140, 1984 року випуску, колір - рубін, шасі № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований Дніпропетровським МРЕВ 1 УДАІ УМВС в Дніпропетровській області 22 грудня 2000 року, що зареєстроване в реєстрі № 4958;

- на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки площею 0,4885 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га, та для ведення підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4963;

- на 1/2 частку грошових внесків з усіма видами компенсацій в розмірі 2 868,13 грн, що знаходяться на зберіганні в філії - Солонянське відділення № 3002 на рахунку № НОМЕР_4 із залишком 4,52 грн, та в філії 3002/02 с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області на рахунках: № НОМЕР_5 із залишком 7,86 грн, № НОМЕР_6 із залишком 5,19 грн, № НОМЕР_7 (компенсація) із залишком 5 718,70 грн, що зареєстроване в реєстрі за № 4077;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,4885 га, яка надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га та підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4959;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 03 листопада 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку автомобіля марки М 2140, 1984 року випуску, колір - рубін, шасі № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований Дніпропетровським МРЕВ 1 УДАІ УМВС в Дніпропетровській області 22 грудня 2000 року, що зареєстроване в реєстрі за № 4960;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 вересня 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку земельної ділянки площею 5,0073 га в межах згідно з планом, що розташована на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що зареєстроване в реєстрі за № 4078; на 1/2 частку грошових внесків з усіма видами компенсацій в розмірі 2 868,13 грн, що знаходяться на зберіганні в філії - Солонянське відділення № 3002 на рахунку № НОМЕР_4 із залишком 4,52 грн, та в філії 3002/02 с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області на рахунках: № НОМЕР_5 із залишком 7,86 грн, № НОМЕР_6 із залишком 5,19 грн, № НОМЕР_7 (компенсація) із залишком 5 718,70 грн, що зареєстроване в реєстрі за № 4079;

- визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 02 березня 2016 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 : на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,4885 га (державний акт на право власності на земельну ділянку серії Сл I-ДП № 009926), що зареєстроване в реєстрі за № 1-446;

- на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки, площею 0,0400 га, в межах згідно з планом, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване в реєстрі за № 1-447;

- на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки, площею 0,4485 га, в межах згідно з планом, яка надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване в реєстрі за № 1-448;

- визнати недійсним договір про розподіл спадкового майна від 20 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 4080;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 10 120,19 грн;

- стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 10 120,19 грн.

05 квітня 2022 року до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гусакової О. Б. про ухвалення додаткового рішення, де було зазначено про те, що апеляційним судом при ухваленні рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу.

Клопотання мотивовано тим, що в апеляційній скарзі було зазначено, що позивачі планують понести під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, докази понесення яких будуть подані протягом п`яти днів з дня прийняття рішення по суті справи. Враховуючи, що судове засідання 24 березня 2022 року проходило без участі сторін та до 31 березня 2022 року (коли на електрону пошту адвоката позивачів надійшов повний текст судового рішення) їм не було відомо про результат розгляду справи, а тому вважали, що ними пропущено з поважних причин строк для подання цих доказів.

Представник заявників зазначав, що 15 червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з адвокатом Гусаковою О. Б. додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 33. Відповідно до умов вказаної угоди, вартість гонорару адвоката становить 1 800 грн за одну годину, але не більше 15 000 грн, які у повному обсязі були сплачені позивачами, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 40 від 15 червня 2021 року. Докази виконання адвокатом робіт, визначених додатковою угодою до договору підтверджується актом виконаних робіт з детальним описом від 31 березня 2022 року.

Крім того, позивачами було понесено витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 49 500 грн, на підтвердження чого після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення було подано клопотання від 14 червня 2021 року про долучення доказів понесення таких витрат, проте це питання судом першої інстанції не розглядалося, оскільки у задоволенні позову було відмовлено, а тому, враховуючи результат розгляду справи, судом апеляційної інстанції має бути також вирішено питання про відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 49 500 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Солонянський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 11 червня 2021 року під головуванням судді Стрельникова О. О. у задоволенні позовних вимог відмовив.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 24 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року скасував та ухвалив нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Солонянська державна нотаріальна контора, про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту належності правовстановлюючого документу, визнання свідоцтв про право на спадщину за законом та договору про розподіл спадкового майна недійсними, стягнення безпідставно набутих грошових коштів, задовольнив частково:

- встановив факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є дідом позивачів по лінії їх батька ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- встановив факт належності договору купівлі-продажу від 19 серпня 1971 року на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Варакутою І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1233 ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 03 листопада 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,4885 га, яка надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га та підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4957; на 1/2 частку автомобіля марки М 2140, 1984 року випуску, колір - рубін, шасі № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований Дніпропетровським МРЕВ 1 УДАІ УМВС в Дніпропетровській області 22 грудня 2000 року, що зареєстроване в реєстрі № 4958; на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки площею 0,4885 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га, та для ведення підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4963;

- визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 вересня 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку земельної ділянки площею 5,0073 га в межах згідно з планом, що розташована на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що зареєстроване в реєстрі за № 4076; на 1/2 частку грошових внесків з усіма видами компенсацій в розмірі 2 868,13 грн, що знаходяться на зберіганні в філії - Солонянське відділення № 3002 на рахунку № НОМЕР_4 із залишком 4,52 грн, та в філії 3002/02 с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області на рахунках: № НОМЕР_5 із залишком 7,86 грн, № НОМЕР_6 із залишком 5,19 грн, № НОМЕР_7 (компенсація) із залишком 5 718,70 грн, що зареєстроване в реєстрі за № 4077;

- визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,4885 га, яка надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га та підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4959;

- визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 03 листопада 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку автомобіля марки М 2140, 1984 року випуску, колір - рубін, шасі № НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований Дніпропетровським МРЕВ 1 УДАІ УМВС в Дніпропетровській області 22 грудня 2000 року, що зареєстроване в реєстрі за № 4960; на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки площею 0,4885 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та надана для будівництва житлового будинку площею 0,040 га, та для ведення підсобного господарства площею 0,4485 га, що зареєстроване в реєстрі за № 4964;

- визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 20 вересня 2006 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 : на 1/2 частку земельної ділянки площею 5,0073 га в межах згідно з планом, що розташована на території Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що зареєстроване в реєстрі за № 4078; на 1/2 частку грошових внесків з усіма видами компенсацій в розмірі 2 868,13 грн, що знаходяться на зберіганні в філії - Солонянське відділення № 3002 на рахунку № НОМЕР_4 із залишком 4,52 грн, та в філії 3002/02 с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району Дніпропетровської області на рахунках: № НОМЕР_5 із залишком 7,86 грн, № НОМЕР_6 із залишком 5,19 грн, № НОМЕР_7 (компенсація) із залишком 5 718,70 грн, що зареєстроване в реєстрі за № 4079;

- визнав недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 02 березня 2016 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 : на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,4885 га (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії Сл I-ДП № 009926), що зареєстроване в реєстрі за № 1-446; на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки, площею 0,0400 га, в межах згідно з планом, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване в реєстрі за № 1-447; на 1/2 частку приватизованої земельної ділянки, площею 0,4485 га, в межах згідно з планом, яка надана для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстроване в реєстрі за № 1-448;

- визнав недійсним договір про розподіл спадкового майна від 20 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , посвідчений державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 4080.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Додатковою постановою від 14 липня 2022 року Дніпровський апеляційний суд клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені в судах першої та апеляційної інстанції по 2 500 грн кожному.

Приймаючи оскаржену постанову про часткове задоволення клопотання суд апеляційної інстанції вважав слушними та частково погодився із доводами заперечень представника відповідача про неспівмірність заявлених позивачами витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, врахувавши складність справи та часткове задоволення позовних вимог немайнового характеру дійшов висновку, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках 5 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанції.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд також вказував, що він виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В серпні 2022 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Гусакова О. Б. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить змінити оскаржену додаткову постанову шляхом збільшення судових витрат на правову допомогу з 5 000 грн до 60 700,95 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявників зазначає, що приймаючи оскаржувану додаткову постанову апеляційний суд не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 де вказано, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витрачені фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, а не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Аргументом касаційної скарги також є те, що, на думку представника заявників, суд апеляційної інстанції не здійснив належний аналіз та оцінку виконаної адвокатом роботи під час надання правової допомоги в суді першої та апеляційної інстанції, не зазначено обґрунтування, які роботи адвоката суд приймає, а які ним не взято до уваги.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у вересні 2022 року відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Мулько А. В. у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник відповідача зазначає, що вимоги, наведені у касаційній скарзі є безпідставними, оскільки суму витрат на правову допомогу заявлену позивачами не можна вважати доведеною. Представник заявників не довів обґрунтованості та не надав підтвердження здійсненим розрахункам щодо виконаного великого та вагомого обсягу роботи під час представництва позивачів.

Додатково вказує, що адвокат не надала затвердженого нею переліку послуг, які вона надає та вартість кожної послуги, крім того не було надано жодних підтверджень понесених витрат у суді першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 10 серпня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Солонянського районного суду Дніпропетровської області.

Справа № 190/346/18 надійшла до Верховного Суду 29 серпня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Гусакова О. Б., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , під час розгляду справи в суді першої інстанції надала договір про надання правової допомоги від 19 квітня 2019 року № 33, відповідно до пункту 3 якого вартість гонорару адвоката становить 1 600 грн за одну годину, але не більше 30 000 грн та з додатковою оплатою по 1 500 грн за підготовку до кожного судового засідання. Оплата здійснюється наступним чином: 30 000 грн в день підписання договору та по 1 500 грн за три дні перед кожним судовим засіданням (а. с.131-132 том 3).

Відповідно до прибуткових касових ордерів від 19 квітня 2019 року № 20, від 01 листопада 2019 року № 31, від 20 грудня 2019 року № 37, від 20 березня 2020 року № 45, від 08 травня 2020 року № 52, від 06 липня 2020 року № 57, від 02 жовтня 2020 року № 65, від 20 листопада 2020 року № 70, від 04 грудня 2020 року № 76, від 29 січня 2021 року № 80, від 05 березня 2021 року № 91, від 16 квітня 2021 року № 96, від 14 травня 2021 року № 101, від 07 червня 2021 року № 106, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили адвокату - Гусаковій О. Б. загалом 49 500 грн за надання правничої (правової) допомоги (а. с.133-136 том 3).

Докази виконання адвокатом робіт, визначених додатковою угодою до договору підтверджується актом виконаних робіт з детальним описом від 11 червня 2021 року, відповідно до якого адвокатом здійснено: консультування клієнта щодо його порушених прав (1 год./1 600 грн); аналіз законодавства та документів (1 год./1 600 грн); складання адвокатських запитів (2 год./3 200 грн); складання позовної заяви, уточнення до позову (18 год./28 800 грн); направлення уточнених позовних заяв учасникам справи, суду (1 год./1 600 грн); виконання оплати судового збору (1 год./1 600 грн); подання позовної заяви до суду (1 год./1 600 грн); складання та направлення до суду клопотання про витребування доказів (2 год./3 200 грн); складання та направлення учасникам справи, суду клопотання про долучення доказів від 14 вересня 2020 року (2 год./3 200 грн); складання та направлення учасникам справи, суду клопотання про долучення доказів від 04 березня 2021 року (2 год./3 200 грн); складання інших процесуальних заяв та клопотань (5 год./8 000 грн), а всього 36 год./57 600 грн (а. с. 137-138 том 3).

На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Гусакова О. Б., яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , під час апеляційного розгляду справи надала додаткову угоду від 15 червня 2021 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 19 квітня 2019 року № 33, відповідно до умов якої вартість гонорару адвоката становить 1 800 грн за одну годину, але не більше 15 000 грн, які сплачуються у день підписання угоди (а. с. 3 том 4).

Відповідно до прибуткового касового ордера № 40 від 15 червня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сплатили адвокату - Гусаковій О. Б. 15 000 грн за надання правничої (правової) допомоги (а. с. 4 том 4).

Апеляційний суд вказав, що виконання адвокатом робіт, визначених додатковою угодою до договору підтверджується актом виконаних робіт з детальним описом від 31 березня 2022 року, відповідно до якого адвокатом здійснено: аналіз тексту рішення (2 год.); складання апеляційної скарги (4 год.); прийняття участі в судових засіданнях 23 грудня 2021 року та 17 лютого 2022 року ((з урахуванням часу на дорогу до суду та очікування початку судового засідання) (2,5 год.), а всього 8,5 год. (а. с. 5 том 4).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10 11 12 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21); від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Під час вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначений позивачами розмір гонорару у 15 000 грн та 49 500 грн, визначений їх представником - адвокатом, зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, є неспіврозмірним та недоведеним.

Апеляційний суд, врахувавши складність справи та часткове задоволення позовних вимог немайнового характеру дійшов правильного висновку, про стягнення з відповідачів в рівних частках 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційний суд оцінив надані представником позивачів докази та зазначав, що обґрунтовуючи розмір гонорару у 15 000 грн і 49 500 грн та інших витрат, які на думку позивачів виникли під час реалізації договору про надання правничої допомоги, позивачі не надали суду конкретних розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Інформація, яка міститься в актах виконаних робіт від 11 червня 2021 року та від 31 березня 2022 року, не може вважатись належним розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Вказував на неподання позивачами, на користь яких ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавило відповідача можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того суд апеляційної інстанції зауважував, що такі послуги, як складання та направлення учасникам справи, суду клопотання про витребування доказів; клопотання про долучення доказів; адвокатських запитів; інших процесуальних заяв та клопотань; подання позовної заяви до суду; направлення уточнених позовних заяв учасникам справи, суду; виконання оплати судового збору; фактично дублюють одна одну, є подібними та зводяться до єдиної дії формування правової позиції позивачів у справі.

Апеляційний суд також зауважив, що 14 липня 2022 року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Мулько А. В., в якому він заперечував проти клопотання представника позивачів про ухвалення додаткового рішення та просив відмовити у його задоволенні. Зазначене клопотання мотивовано тим, що у поданому клопотанні про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на професійну правничу допомогу відсутні документальні підтвердження та розрахунки таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

В постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір

гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, який, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачів на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторін, виходячи з фінансового стану сторін, а також з урахуванням поданого представником відповідача заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, вважав за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в судах першої та апеляційної інстанції по 2 500 грн кожному.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не провів належний аналіз та оцінки виконаної адвокатом під час надання правової допомоги.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та по своїй суті спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і обставин, які, на думку заявника, свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у більшому розмірі ніж визначено судом.

Доводи касаційної скарги про те, що приймаючи оскаржувану додаткову постанову апеляційний суд не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 колегія судів відхиляє також, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам у зазначеній представником заявників справі.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм процесуального закону.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену додаткову постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров