№ 193/131/23 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року

м. Київ

справа № 193/131/23

провадження № 61-3270св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вакулівська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засідання у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Тимченко О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вакулівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (далі - Вакулівська сільська рада) про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок).

На час смерті батька позивач проживав за вказаною адресою разом з батьком та матір`ю ОСОБА_4 .

Мати позивача ОСОБА_4 прийняла спадщину, після смерті чоловіка ОСОБА_3 , згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначав, що після смерті матері він отримав у спадщину земельну ділянку з кадастровим номером 1225285200010030045, що належала їй на підставі державного акта серії ДП № 102302. Однак позивач вважав, що має право в порядку спадкування на отримання майна померлого батька, а саме - спірного будинку.

16 грудня 2022 року позивач звертався до нотаріуса з наміром прийняти спадщину після смерті батька, але йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок.

У зв`язку з чим, позивач просив суд визнати за ним у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спірний житловий будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Софіївський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 10 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав за позивачем у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спірний житловий будинок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що на час смерті батька, позивач проживав з ним та матір`ю у спірному житловому будинку. Після смерті батька його спадщину успадкувала дружина - матір позивача згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України. Оскільки після смерті матері позивач успадкував належну матері земельну ділянку, тому він має право в порядку спадкування на отримання майна померлого батька, а саме спірного будинку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням порушено його право приватної власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1225285200:05:002:0002, яка належить йому на підставі рішення Вакулівської сільської ради від 08 лютого 2022 року № 873-12/VІІІ «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_2 » та на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 квітня 2023 року, індексний номер 328598770, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2719166212252. Крім того, скаржник наголошував на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не взяв до уваги той факт, що нерухоме майно на яке визнано право власності взагалі не існує. Зазначав, що понад п`ять років будинку вже немає, там знаходиться земельна ділянка, яка заросла деревами та кущами, що підтверджується актом обстеження від 15 серпня 2023 року № 12, складеним Старостою та депутатами Вакулівської сільської ради.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 березня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 1 610,40 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керувався тим, що суд не з`ясував всіх обставин, які мають значення для справи, та не виконав вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення є незаконним і необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції врахувавши те, що спірний житловий будинок, право власності на який визнано за позивачем, відсутній, а ОСОБА_2 підтвердив належними доказами своє право власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою спірного будинку, дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням порушено право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

04 березня 2024 року ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (частини третьої статті 1268 ЦК України) та порушення норм процесуального права, суд ухвалив судове рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 463/6829/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина, яка складалася зі спірного житлового будинку та присадибної земельної ділянки площею 0,25 га. Оскільки на час смерті батька позивач проживав разом з ним та матір`ю у спірному житловому будинку, то він та його матір фактично прийняли спадщину, тобто вступили у володіння та управління спадковим майном. Позивач зазначав, що до дня смерті матері ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) він проживав та був зареєстрований разом з нею у спірному житловому будинку, а після її смерті - разом зі своєю сім`єю. Після смерті матері він прийняв спадщину на земельну частку (пай) та спірний будинок з присадибною ділянкою, тобто він є власником спірного будинку та присадибної ділянки у порядку спадкування. Однак, у зв`язку з тим, що він втратив правовстановлюючі документи на спірне майно, він змушений був звернутися до суду з цим позовом. Однак, апеляційний суд позбавив позивача права власності на спадкове майно.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 29 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Софіївського районного суду Дніпропетровської області.

Справу передано до Верховного Суду у червні 2024 року.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 (а. с. 6).

Після смерті батька відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 13, 14).

На час смерті батька позивач проживав за вказаною адресою разом з батьком та матір`ю ОСОБА_4 .

Мати позивача ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 на підставі частини першою статті 1269 ЦК України.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7).

Позивач ОСОБА_1 отримав у спадщину земельну ділянку з кадастровим номером 1225285200010030045, що належала його матері на підставі державного акта серії ДП № 102302 (а. с. 9).

16 грудня 2022 року позивач звернувся до нотаріуса з наміром прийняти спадщину після смерті батька, але йому було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок (а. с. 11).

ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу, на підтвердження тієї обставини, що він є власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1225285200:05:002:0002, надав такі документи:

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку (а. с. 38);

- рішення Вакулівської сільської ради від 23 грудня 2016 року № 215-11/VІІ «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» (а. с. 40);

- рішення Вакулівської сільської ради від 03 серпня 2018 року № 928-21/VІІ «Про продовження терміну дії рішення сільської ради від 23 грудня 2016 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність»» (а. с. 41);

- проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 42, 43);

- Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 1225285200:05:002:0002 (а. с. 44);

- кадастровий план зазначеної земельної ділянки (а. с. 46).

Відповідно до акта обстеження від 15 серпня 2023 року № 12, складеного старостою Жовтянського старостинського округу Саранчук І. В. та депутатами Вакулівської сільської ради Сухіною І. М., ОСОБА_5 при проведені обстеження території за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено відсутність забудови у зв`язку з демонтажем та руйнацією. Під час огляду виявлено глиняні залишки частини стін, за свідченнями сусідів, яким щонайменше 5 років (а. с. 39).

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції була допитана свідок ОСОБА_6 , яка є старостою Жовтянського старостинського округу, складала та підписувала акт обстеження від 15 серпня 2023 року № 12, суду пояснила, що дійсно житлова будівля відсутня є лише залишки частини стін, яким за словами сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щонайменше 5 років. До неї позивач жодного разу не звертався, він мешкає у цьому ж селі в окремому будинку, який останньому надав фермер.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року в справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року в справі № 522/7758/14 та постанові від 20 травня 2024 року в справі № 0827/11217/2012.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Тобто у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справі, що переглядається, предметом спору є визнання права власності на спадкове майно, а саме житловий будинок, після смерті батька позивача ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог, вказавши про те, що на час смерті батька позивач проживав з ним та матір`ю у спірному житловому будинку. Після смерті батька його спадщину успадкувала дружина - матір позивача згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України. Оскільки після смерті матері позивач успадкував належну матері земельну ділянку пай, тому він має право в порядку спадкування на отримання майна померлого батька, а саме спірного будинку.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням порушено його право приватної власності на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (адреса спірного житлового будинку), площею 0,25 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1225285200:05:002:0002, яка належить йому на підставі рішення Вакулівської сільської ради від 08 серпня 2022 року № 873-12/VІІІ «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність ОСОБА_2 ».Крім того, скаржник наголошував на тому, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не взяв до уваги той факт, що нерухоме майно, на яке визнано право власності, взагалі не існує. Зазначає, що понад п`ять років будинку вже немає, там знаходиться земельна ділянка, яка заросла деревами та кущами, що підтверджується актом обстеження від 15 серпня 2023 року № 12, складеним Старостою та депутатами Вакулівської сільської ради.

Отже, у спірних правовідносинах суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку доводам особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції і подала апеляційну скаргу, щодо наявності у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням. Тобто слід було з`ясувати, чи вирішено судом питання про право, інтерес, обов`язок заявника, і чи такий зв`язок є очевидним та безумовним, а не ймовірним.

На підтвердження свого права власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 надав такі документи:

- Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності на земельну ділянку (а. с. 38);

- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 42, 43);

- Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № 1225285200:05:002:0002 (а. с. 44);

- кадастровий план зазначеної земельної ділянки (а. с. 46).

Врахувавши надані ОСОБА_2 документи, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою як особи, яка не брала участі у справі, оскільки встановив порушення прав та інтересів заявника оскаржуваним судовим рішенням.

Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

У частині першій статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки визначені в частині третій статті 152 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Спір стосується житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці, яка передана у власність ОСОБА_2 рішенням Вакулівської сільської ради, право власності якого на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не скасовано судовим рішенням.

Отже, встановивши те, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довів, що він є власником земельної ділянки розташованої за адресою спірного житлового будинку, на який рішенням суду першої інстанції визнано право власності за позивачем у порядку спадкування, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду порушує право приватної власності ОСОБА_2 на належну йому земельну ділянку.

Пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_2 та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останнього не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки виключно за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не може бути вирішено.

З огляду на те, що ОСОБА_2 , не залучений до участі у справі, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про вирішення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права та інтереси останнього та, як наслідок, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вакулівської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування через неналежний склад відповідачів у справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості повторно звернутися з таким позовом до належного кола відповідачів - селищної ради та ОСОБА_2 .

Наведені в касаційній скарзі аргументи зводяться до формальної незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що апеляційний суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки висновки у зазначеній справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначені справі суд виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, у справі № 463/6829/21 спір був розглянутий по суті за належним складом осіб.

Отже, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційним судом не встановлено та заявником таких не зазначено.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко