Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 194/1273/17

провадження № 61-16310св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області,

треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

у справі за позовомОСОБА_1 до територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно квартира АДРЕСА_1 .

У встановлені терміни вона звернулася до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та про оформлення спадкових прав на нерухоме майно.

03 листопада 2017 року вона отримала відмову у вчинені нотаріальної дії через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, але в постанові було зазначено, що її чоловік ОСОБА_3 прийняв за життя спадщину після своїх померлих батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , інші спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні. За життя її чоловік не оформив свої спадкові права на нерухоме майно, та згідно інформаційної довідки від 06 листопада 2017 року № 1026699066 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 27 травня 2008 року на праві приватної спільної часткової власності по 1/3 за кожним: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Також зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті її чоловіка.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 прийняла спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але позбавлена можливості оформити спадкові права, оскільки у неї відсутні документи, що посвідчують право власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 , та враховуючи, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, відсутні, позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позовні вимоги заявлені не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, вирішення даного спору в цілому без залучення у встановленому процесуальним законом порядку всіх заінтересованих осіб є передчасним. Суд першої інстанції, розглянув спір по суті без з`ясування того, хто є належним відповідачем у вирішенні такого спору, та помилково вважав територіальну громаду в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області належним відповідачем за заявленими позовними вимогами. З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, суд першої інстанції повинен був відмовити в позові саме з цих мотивів.

Крім того, позивач не позбавлена права звернення до суду за захистом своїх порушених прав з відповідним позовом, до належного кола відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц, ухвалах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19 листопада 2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 1805/4363/2012 щодо важливості дотримання принципу стабільності судових рішень.

ОСОБА_2 знала про існування рішення суду першої інстанції від 08 травня 2018 року та була з ним ознайомлена ще в 2018 році, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження та порушив норми міжнародного права. Крім того, заочним рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 14 січня 2019 року у справі № 194/1323/18 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у праві власності шляхом виселення задоволено частково. Зобов`язано усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном, шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 . В цій справі містилося рішення суду першої інстанції від 08 травня 2018 року з яким ОСОБА_2 була ознайомлена.

Разом з тим, відповідно до довідки відділу реєстрації на момент смерті ОСОБА_4 , останній та ОСОБА_2 були зареєстровані разом за однією адресою: будинок АДРЕСА_2 , а тому ОСОБА_2 вважає, що на підставі статей 1268 1270 ЦК України вона автоматично прийняла спадщину. Проте, наявність реєстрації за однією адресою спадкодавця з можливим спадкоємцем не підтверджує факту постійного проживання, згідно з вимогами частини третьої статті 1268 ЦК України. Вказані обставини необхідно доводити у встановленому законом порядку.

Право на спірну квартиру встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили більш ніж рік тому назад, ОСОБА_2 примусово виселено з квартири та у зв`язку з принципами правової визначеності та законних сподівань, заявник має право мирно володіти своїм майном.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на те, що вона отримала копію рішення суду першої інстанції 26 грудня 2019 року, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, ОСОБА_4 з 02 червня 2008 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: будинок АДРЕСА_2 , де з 23 березня 1998 року зареєстровано ОСОБА_2 .

Таким чином, рішенням суду першої інстанції було порушено право ОСОБА_2 на спадкування майна, що залишилося після смерті батьків ОСОБА_2 , в тому числі і після смерті ОСОБА_4 . Також, з рішення суду першої інстанції не вбачається, яким чином Тернівська міська рада Дніпропетровської області порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернівського міського суду Дніпропетровської області.

20 листопада 2020 року справа № 194/1273/17 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Першотравенського міського управління юстиції Дніпропетровської області 17 січня 2009 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 17 січня 2009 року, актовий запис № 7.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 29 грудня 2016 року.

В постанові про відмову вчинити нотаріальну дію від 03 листопада 2017 року, яка видана державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, зазначено, що ОСОБА_1 звернулася з заявою з питань оформлення спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і на день смерті проживав в квартирі АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 100/2017 рік та встановлено, що на день його смерті разом з ним ніхто не проживав, відомості про інших спадкоємців відсутні.

ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні.

У спадкоємця ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи на спадкову квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки від 06 листопада 2017 року № 102669906 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 27 травня 2008 року на праві приватної спільної часткової власності по 1/3 частки власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .

Як вбачається з копій спадкових справ № 93/2014 рік щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , № 173/2014 рік щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 та після смерті своєї матері ОСОБА_5 , шляхом подання заяви про прийняття спадщини, відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні.

Як вбачається з копії спадкової справи № 100/2017 рік щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 шляхом подання заяви про прийняття спадщини, відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 відсутні. У спадкоємця ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи на спадкову квартиру АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до статті 1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що з копій спадкових справ № 93/2014 року щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , № 173/2014 року щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 та після смерті своєї матері ОСОБА_5 шляхом подання заяви про прийняття спадщини, оскільки на день смерті батьків він проживав разом з ними, відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальною дії від 06 листопада 2017 року, ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки на момент смерті ОСОБА_4 разом з ним проживали дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 .

У зв`язку з відкликанням позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини в справі № 194/1410/19, ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2019 року даний позов було повернуто позивачу.

Також, 11 грудня 2019 року в справі № 194/1467/19 ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Надтока З. В., територіальна громада в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, про визнання права власності на частину квартири та встановлення факту постійного проживання повернуто позивачу.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції не було встановлено, чи прийняла ОСОБА_2 спадщину після смерті її батька ОСОБА_4 , яка за законом має право претендувати на частку у спадщині.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Отже, позивачем у даній справі зазначено в якості відповідача територіальну громаду в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, і суд першої інстанції розглянув справу за такого складу сторін, без з`ясування того, хто є належним відповідачем у вирішенні даного спору, та помилково вважав територіальну громаду в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області належним відповідачем за вказаними позовними вимогами.

Висновок місцевого суду щодо проживання ОСОБА_3 із батьком ОСОБА_4 станом на 22 лютого 2014 року є передчасним, оскільки згідно з випискою від 23 травня 2014 року із фінансово-особового рахунку, яка міститься у матеріалах спадкової справи, ОСОБА_4 був виписаний із квартири АДРЕСА_1 02 червня 2008 року. Інших документів щодо проживання померлого ОСОБА_4 за вказаною адресою копія спадкової справи не містить, тому встановивши, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, а ОСОБА_2 не залучена до участі у розгляді цієї справи як відповідач, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом учасників справи, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки у нього відсутні передбачені законом повноваження змінювати склад осіб, які беруть участь у справі.

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляла.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 552/137/15-ц, ухвалах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 757/21408/17-ц, від 19 листопада 2018 року у справі № 753/23587/16-ц, від 14 січня 2019 року у справі № 1805/4363/2012 є безпідставними, оскільки фактичні обставини в цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 знала про існування рішення суду від 08 травня 2018 року та була з ним ознайомлена ще в 2018 році, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Згідно з частинами п`ятою-сьомою статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

Справа, яка переглядається, була розглянута судом першої інстанції за матеріалами в паперовій формі.

Відповідно до пункту 15.14 пункту 15 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд вручає судові рішення в паперовій формі.

Станом на день ухвалення рішення судом першої інстанції (08 травня 2018 року) ЄСІТС не розпочала свого функціонування в порядку, визначеному Розділом XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Таким чином день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 ознайомилась з рішенням суду першої інстанції від 08 травня 2018 року тільки 26 грудня 2019 року, про що свідчить заява про видачу копії судового рішення з розпискою (а.с. 165).

Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (RYAZANTSEV v. RUSSIA, № 21774/06, § 53, від 10 березня 2011 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровськогоапеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький