Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 194/1812/15-ц
провадження № 61-9036св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової В. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені.
Позовна заява мотивована тим, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 05 березня 2008 року укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 23 000 доларів США та зобов`язалася повернути кредит у порядку і на умовах, визначених у договорі, не пізніше 04 березня 2038 року, сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних.
З метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором, 05 березня 2008 року між банком та ОСОБА_2 , а також між банком та ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки. За умовами цих договорів поруки поручителі зобов`язались відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність відповідачів є солідарною (пункт 1.4 договору поруки).
Позичальник не виконувала умови кредитного договору належним чином, станом на 11 листопада 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 19 833,41 доларів США та 8 881,94 грн, з яких: 18 200 доларів США - заборгованість за простроченим кредитом; 1 633,41 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 2 698,13 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 6 183,81 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.
ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 19 833,41 доларів США та 8 881,94 грн, з яких: 18 200,00 доларів США - заборгованість за простроченим кредитом; 1 633,41 доларів США - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом; 2 698,13 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 6 183,81 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Пономаренко І. П., позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 11309428000 у розмірі 19 833,41 доларів США, що відповідно до курсу Національного Банку України, станом на 02 лютого 2017 року, становить 594 974,53 грн, з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 18 200,00 доларів США, заборгованість з прострочених процентів за користування кредитом -1 633,41 доларів США.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 05 березня 2008 року № 11309428000, а саме 8 881,94 грн, з яких: пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 2 698,13 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості з процентів за користування кредитом -6 183,81 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» понесені у справі витрати зі сплати судового збору у сумі 2 301, 58 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» понесені у справі витрати зі сплати судового збору у сумі 2 301, 58 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» понесені у справі витрати зі сплати судового збору у сумі 2 301, 58 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банком доведено обставини, на які він посилався, обґрунтовуючи свої вимоги, а саме: наявність договірних відносин за кредитним договором та договорами поруки, невиконання зобов`язань за цими договорами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також доведено розмір заборгованості відповідно до її розрахунку. При цьому відповідачі на вимоги не реагували, а порука не припинена, так як позов до суду пред`явлено протягом шести місяців після пред`явлення вимоги.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року в частині вирішення позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що строк пред`явлення вимоги до поручителя обраховується окремо за кожним щомісячним платежем, а відтак стягнення кредитної заборгованості з поручителів має відбуватись у межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов`язання.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 припинила виконання своїх зобов`язань з 25 грудня 2014 року, а із позовом про стягнення заборгованості банк звернувся до суду 23 листопада 2015 року, тобто порука є такою що припинилась в частині щомісячних платежів, строк внесення яких настав за шість місяців до подачі цього позову. Оскільки порука припинилася в певній частині внесення щомісячних платежів, а в іншій частині вимог порука не припинилася, для правильного вирішення спору про стягнення заборгованості по суті необхідним є повне дослідження розрахунку заборгованості у межах визначеного судом строку дії поруки у комплексному зв`язку з дослідженням інших доказів у справі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Тернівського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року у частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом, та пені скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 881,23 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вимог до поручителів та відмовляючи у задоволені позову у цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кредитним договором передбачено сплату періодичних платежів, а за договором поруки поручитель відповідає за зобов`язаннями згідно з кредитним договором перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.
ОСОБА_1 припинила виконання своїх зобов`язань з 25 грудня 2014 року, а 03 серпня 2015 року банк звернувся до поручителів з вимогами про погашення простроченої заборгованості.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для звернення з вимогами до поручителів, а тому позовні вимоги в частині стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року АТ «УкрСиббанк» подало Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та залишити в цій частині у силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
02 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання АТ «Укрсиббанк» про поновлення строку на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Тернівського міського суду Дніпропетровської області.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
АТ «Укрсиббанк» вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про припинення поруки та помилково застосував до спірних правовідносин частину четверту статті 559 ЦК України, оскільки шестимісячний строк пред`явлення вимоги до поручителя щодо платежів, строк сплати яких настав у межах шести місяців, рахується від дати окремого щомісячного платежу за основним боргом кредиту та за нарахованими процентами, встановленого в умовах договору кредиту, та частини кредиту, строк сплати якого настав достроково на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, тобто право вимоги зі сплати цих платежів у кредитора не припинилося.
Заявник вказує, що відповідно до пункту 1.2.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1) не пізніше 04 березня 2038 року.
Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав.
Встановлено, що 03 серпня 2015 року банком на адресу позичальника та поручителів були направленні вимоги про дострокове повернення кредиту. ОСОБА_1 отримала досудову вимогу особисто 19 серпня 2015 року, ОСОБА_2 - 19 серпня 2015 року, ОСОБА_3 досудову вимогу не отримала.
Вимоги банку солідарними боржниками не були виконані.
Враховуючи, що термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит обов`язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку, термін дострокового повернення частини кредиту, що залишилася несплаченою для солідарних боржників, настав з 20 вересня 2015 року.
Отже, шестимісячний строк на пред`явлення вимоги (позовної заяви) до поручителів завершився 20 березня 2016 року (20 вересня 2015 року + 6 міс.)
Банк вказує, що з позовом до відповідачів у суд звернувся 23 листопада 2015 року, тобто у межах дії обов`язків поручителів щодо частини періодичних платежів, термін сплати яких наступав протягом шести місяців до вимоги, від 03 серпня 2015 року (тобто прострочених періодичних платежів за кредитом та процентам, строк сплати яких настав у лютому, березні, квітні, травні, червні, липні 2015 року - за нарахованими процентами на загальну суму - 880,59 доларів США; за основним зобов`язанням - 384,00 доларів США; та щодо частини кредиту, строк сплати якого настав достроково, з 20 вересня 2015 року - 17 516,00 доларів США, та нарахованих процентів до 20 вересня 2015 року, з дати вручення досудової вимоги позичальнику про зміну строку виконання основного зобов`язання.
Таким чином, позовні вимоги АТ «Укрсиббанк» на 17 900,00 доларів США - за основним зобов`язанням та на 1 181,46 доларів США - нараховані проценти, пред`явлені до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у межах дії шестимісячного строку на пред`явлення вимог до поручителів, від дня настання строків виконання основного зобов`язання.
З огляду на вищевказане, апеляційним судом допущено помилку при обчисленні шестимісячного строку на пред`явлення кредитором вимог (позову) до поручителів, судом сформовано безпідставний висновок про пропуск такого строку та неправильно застосовано частини четвертої статті 559 ЦК України до спірних правовідносин.
Посилаючись на порушення норм процесуального права, заявник вказує, що рішення Тернівського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року оскаржував лише поручитель ОСОБА_2 , звернувшись до суду апеляційної інстанції. Однак Дніпровським апеляційним судом було переглянуто рішення першої інстанції й у частині іншого поручителя - ОСОБА_3 та ухвалено нове рішення про припинення договору поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Тобто, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , ухвалюючи рішення про припинення поруки у частині іншої особи - ОСОБА_3 , порушивши принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Апеляційним судом для правильного вирішення справи не було виконано вказівки Верховного Суду, а саме не проведено повне дослідження розрахунку заборгованості у межах визначеного судом строку дії поруки у комплексному зв`язку з дослідженням інших доказів у справі, чим порушено норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду від 20 травня 2021 року у справі № 357/13713/18 (провадження № 61-20893св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 274/1981/14 (провадження № 61-1393св20), від 14 квітня 2021 року у справі № 759/16720/16-ц (провадження № 61-20230св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 759/16067/16-ц (провадження № 61-13420св19).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 березня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 23 000 дол. США зі строком повернення не пізніше 04 березня 2038 року та сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 9,5 %.
Відповідно до пункту 1.3.4 укладеного кредитного договору та Графіку погашення кредиту (додаток № 1), який є невід`ємною частиною кредитного договору, погашення кредиту повинно відбуватися щомісячно, не пізніше визначеного числа кожного календарного місяця протягом всього строку дії договору. Погашення нарахованих процентів відбувається з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані такі проценти.
Для забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком і ОСОБА_2 та між банком і ОСОБА_3 05 березня 2008 року укладені окремі договори поруки.
Відповідно до умов договорів поруки поручителі зобов`язалися відповідати у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору. Відповідальність позичальника та поручителя є солідарною (пункт 1.4 договору поруки).
Згідно з розрахунком, наданим ПАТ «УкрСиббанк», у ОСОБА_1 станом на 11 листопада 2015 існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 833,41 доларів США та 8 881,94 грн заборгованості з пені, з яких: 18 200 доларів США - заборгованість за простроченим кредитом; 1 633,41 доларів США - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом; 2 698,13 грн - пеня за несвоєчасне погашення боргу; 6 183,81 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості зі слати процентів процентам.
25 грудня 2014 року ОСОБА_1 припинила внесення платежів за кредитним договором.
03 серпня 2015 року банк звернувся до боржника та поручителів з вимогами про погашення простроченої заборгованості у розмірі 19 226,76 доларів США.
Вказані вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали 19 серпня 2015 року. ОСОБА_3 досудову вимогу не отримала.
Позивач з позовом до позичальника та поручителів звернувся 23 листопада 2015 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Правильне застосування статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає необхідність встановити обставини щодо моменту пред`явлення банком вимоги до поручителя, визначити дату спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов`язання, наявність підстав для припинення поруки.
Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції Кодексу, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18) викладено правовий висновок про те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.
У справі, яка переглядається, згідно з умовами графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору кредиту, чергові платежі позичальник повинен сплачувати кожного місяця. При цьому за договором поруки поручителі відповідають у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором.
Таким чином, з часу несплати кожного з платежів починається перебіг та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.
Встановивши, що останні платежі за договором кредиту ОСОБА_1 сплатила 25 грудня 2014 року, а письмову вимогу до поручителів банк пред`явив 03 серпня 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для звернення з вимогами до поручителів, та помилково відмовив у частині стягнення солідарно з поручителів заборгованості за кредитним договором повністю.
Апеляційний суд не звернув уваги, що умовами кредитного договору порядок погашення кредитної заборгованості сторонами кредитного договору погоджено шляхом здійснення боржником періодичних (щомісячних) платежів (ануїтетів) до 04 березня 2038 року.
Таким чином, банк має право вимоги до поручителів за зобов`язаннями боржника лише щодо платежів, після настання строку виконання яких не минуло шість місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), враховуючи пред`явлення письмової вимоги до поручителів 03 серпня 2015 року.
Тобто обов`язок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 щодо солідарної відповідальності за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 05 березня 2008 року обмежується періодом, починаючи з лютого 2015 року (шестимісячний строк, який передував зверненню з письмовою вимогою банку до поручителів у серпні 2015 року).
За розрахований банком період до лютого 2015 року кредитна заборгованість підлягала стягненню виключно з ОСОБА_1 , що узгоджуватиметься з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18).
Таким чином, загальна сума заборгованості за кредитним договором від 02 жовтня 2008 року, заявлена банком у позові, яка підлягає стягненню солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - це заборгованість за період з лютого 2015 року по липень 2015 року у розмірі 19 081,46 доларів США, що за курсом Національного Банку України, станом на день звернення до суду з позовом, становить 437 537,88 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням - 17 900 доларів США, 1 181,46 доларів США - проценти.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині підлягають задоволенню.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки переглянув справу щодо поручителя ОСОБА_3 , яка не оскаржувала рішення суду першої інстанції, колегія суддів спростовує з огляду на таке.
Верховний Суд, який частково задовольнив касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасував ухвалу суду апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у частині вимог, заявлених до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
У такому випадку суд апеляційної інстанції був зобов`язаний виконати вимоги частини першої статті 417 ЦПК України та переглянути справу щодо вимог, заявлених банком до обох поручителів, як до ОСОБА_2 , так і до ОСОБА_3 .
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та з урахуванням частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає скасуванню відповідно до вимог статті 412 ЦПК з ухваленням нового рішення.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором та процентами, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Верховний Суд зазначає, що рішення суду першої інстанції від 02 лютого 2017 року про стягнення кредитної заборгованості із позичальника ОСОБА_1 у подальшому ні в апеляційному, ні в касаційному провадженні не оскаржувалося, тобто набрало законної сили.
Предметом касаційного перегляду є лише судові рішення у частині вимог банку до поручителів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Верховний Суд не може виходити за межі доводів касаційної скарги і вирішувати питання щодо ОСОБА_1 .
Проте у силу положень статті 543 ЦК України та вимог позовної заяви відповідальність кожного поручителя є солідарною з позичальником.
Постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову про солідарне стягнення пені з поручителів позивач у касаційному порядку не оскаржив, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції в цій частині у касаційному порядку не переглядається.
Щодо судових витрат
Згідно з пунктом «в» частини четвертої статті 416 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати, понесені у суду касаційної інстанції.
АТ «Укрсиббанк», звертаючись до суду касаційної інстанції, сплатив судовий збір у розмірі 13 809,48 грн.
Отже, з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13 286,10 грн (96,21 %), тобто по 6 643,05 грн з кожного.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року в частині позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом, скасувати.
Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» в частині вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 02 березня 2008 року у розмірі 19 081,46 доларів США, що за курсом Національного Банку України, станом на день звернення до суду з позовом, становить 437 537,88 грн. з яких: заборгованість за основним зобов`язанням - 17 900 доларів США, 1 181,46 доларів США - проценти.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариство «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 02 березня 2008 року у розмірі 19 081,46 доларів США, що за курсом Національного Банку України, станом на день звернення до суду з позовом, становить 437 537,88 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням - 17 900 доларів США, 1 181,46 доларів США - проценти.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «Укрсиббанк» судовий збір у розмірі 6 643,05 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ «Укрсиббанк» судовий збір у розмірі 6 643,05 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк