Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 195/1963/18

провадження № 61-21316св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач -Прокуратура Запорізької області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року у складі судді Омеко М. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позовна заява мотивована тим, що органами досудового слідства він обвинувачувався у вчиненні тяжких і особливо тяжких злочинів, зокрема, у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 187, пункту 8 частини другої статті 115, частини третьої статті 289, частини першої статті 263, частини другої статті 209, статті 290 КК України.

Зазначав, що 02 вересня 2016 року Марганецький районний суд Дніпропетровської області ухвалив вирок, відповідно до якого він визнаний невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частиною четвертою статті 187, частиною третьою статті 289, частиною другою 209 КК України та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався. Також визнав невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених статтею 290, частиною першою статті 263 КК України та виправдав на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення.

19 квітня 2017 року Апеляційним судом Дніпропетровської області постановлено ухвалу у справі №180/3410/14-к, згідно з якою апеляційні скарги потерпілої та прокурора Науменка М. В. залишено без задоволення, а 05 червня 2018 року Верховним Судом ухвалено постанову, відповідно до якої вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, без задоволення.

Вказував, що 08 жовтня 2011 року його було незаконно затримано за скоєння вищевказаних правопорушень. Вважав, що з 08 жовтня 2011 року до 14 жовтня 2011 року незаконно перебував у ізоляторі тимчасового тримання на підставі ухвали Хортицького районного суду м. Запоріжжя за нібито дрібне хуліганство, але насправді був затриманий у вказаній кримінальній справі.

При цьому з 11 жовтня 2011 року до 13 лютого 2015 року незаконно утримувався в умовах СІЗО м. Запоріжжя, а згодом у СІЗО м. Дніпропетровська, куди був переміщений внаслідок зміни підсудності.

Стверджував, що весь час (3 роки 138 днів) утримувався у нелюдських умовах, його співкамерниками були особи, обвинуваченні в умисних вбивствах, режим утримання у нього був особливий - як для осіб, що скоїли особливо тяжкі злочини. За час перебування під вартою до нього не пускали рідних, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 в боях за Іловайськ загинув його єдиний син ОСОБА_3 Вважав, що йому завдана моральна шкода, оскільки внаслідок незаконного перебування під вартою він не зміг попрощатися із своїми рідними, провести їх за всіма християнськими канонами, віддати свою шану.

Крім того, вказував, що діями правоохоронних органів погіршено його репутацію в селищі, де він мешкав до затримання і змушений проживати після звільнення. Зокрема, працівники поліції здійснювали опитування мешканців села щодо його особистості та вказували його як злочинця. Після звільнення односельчани обходять його стороною, уникають, не бажають спілкуватися з ним, що впливає на його фізичний і психологічний стан.

Зазначав, що з його законного володіння та користування було вилучено та арештовано транспортний засіб «УАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який за час перебування на майданчику на відповідальному зберіганні прийшов у повну непридатність, внаслідок його розкомплектації та руйнування кузовних складових під впливом природних умов.

Стверджував, що майнова шкода, завдана його майну в наслідок протиправної бездіяльності правоохоронних органів щодо належного збереження транспортного засобу «УАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_1 становить: 9 435 грн 47 коп (згідно зі звітом від 23 липня 2018 року № 38; 1500 грн - витрати за проведення автотоварознавчого дослідження).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України відшкодування майнової шкоди в розмірі 10 935 (десять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять ) грн 47 копійок, моральної шкоди в розмірі 3 000 000 (три мільйони) грн за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на його користь з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди в розмірі 376 391,70 (триста сімдесят шість тисяч триста дев`яносто одну) грн 70 копійок за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди, завданої позивачу за перебування під слідством і судом протягом 65 місяців 37 днів, становить 276 391,70 грн, проте, враховуючи характер і обсяг страждань позивача, що супроводжували неправосудне переслідування, остаточний розмір моральної шкоди повинен становити 376 391,70 грн.

Щодо відшкодування майнової шкоди районний суд зазначив, що звіт про визначення вартості майнової шкоди не є належним доказом завдання ОСОБА_1 майнової шкоди, оскільки експерт не був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок відповідно до частини сьомої статті 102 ЦПК України.

Додатковим рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2019 року судові витрати щодо сплати судового збору віднесено на рахунок держави.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 задоволено частково.

Апеляційні скарги Прокуратури Запорізької області та Державної казначейської служби України задоволено частково.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року змінено в частині порядку виплати моральної шкоди.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди в розмірі 376391,70 (триста сімдесят шість тисяч триста дев`яносто одну) грн 70 копійок на користь ОСОБА_1 .

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасовано та ухвалено нове рішення.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди в розмірі 10 935,00 грн на користь ОСОБА_1 .

У іншій частині рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що остаточний розмір моральної шкоди становить 376 391,70 грн. Проте, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні майнової шкоди в розмірі 10935,47 грн, оскільки сторонами у справі не було спростовано належними доказами наданий позивачем звіт від 23 липня 2018 року № 38. Отже, апеляційний суд вважав, що на підставі положень статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник прокурора Запорізької області, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:

- змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України відшкодування моральної шкоди в розмірі 376 391, 70 грн на користь ОСОБА_1 , визначивши цю суму у розмірі 246 514, 52 грн;

- постанову апеляційного суду в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України відшкодування майнової шкоди в розмірі 10 935 грн на користь ОСОБА_1 скасувати та закрити провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

- в іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга заступника прокурора Запорізької області мотивована тим, що стягуючи моральну шкоду у розмірі більшому, ніж гарантована державою, суд виходив із тяжкості висунутого позивачу обвинувачення, завдання у зв`язку з цим непоправної шкоди його престижу та діловій репутації. Проте, в оскаржуваному рішенні обставини щодо погіршення репутації у зв`язку з перебуванням під слідством і судом та завдання йому у зв`язку з цим моральної шкоди не підтвердилося. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення позивачем значних зусиль для нормалізації свого подальшого життя, відновлення свого престижу та ділової репутації, а також їх причинно-наслідковий зв`язок з кримінальним переслідуванням.

Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильних висновків про наявність підстав для стягнення майнової шкоди. Зазначає, що постановою слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області від 01 грудня 2011 року накладено арешт на майно позивача, описано та поміщено на відповідальне зберігання на спеціальний майданчик автомобіль УАЗ-452д, 1976 року випуску. Отже, вимога про відшкодування майнової шкоди повинна пред`являтися до органу, у розпорядженні якого знаходилося майно.

Стверджує, що у частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди суд повинен був закрити провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки такі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 0917/627/2012 (провадження № 61-969св17).

Посилається на те, що апеляційним судом неправильно включено до майнової шкоди витрати позивача у сумі 1 500 грн на проведення дослідження та здійснено їх розподіл, оскільки нарахована спеціалістом шкода складає 9 435,47 грн, а відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є необґрунтованими та безпідставними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, ОСОБА_1 з 08 жовтня 2011 року перебував 6 діб в ізоляторі тимчасового тримання. Вказане підтверджується протоколом затримання від 08 жовтня 2011 року № 011053 та постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2011 року.

ОСОБА_1 з 14 жовтня 2011 року до 19 квітня 2017 року включно перебував під слідством та судом у кримінальній справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув син ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвами про смерть серії НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, протоколом від 31 жовтня 2014 року № 3383 та повідомленням про смерть.

02 вересня 2016 року Марганецький міський суд Дніпропетровської області ухвалив вирок, відповідно до якого ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених пунктом 6 частини другої статті 115, частини четвертої статті 187, частини третьої статті 289, частини другої статті 209 КК України та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачувався.

Також ОСОБА_1 визнано невинуватим, за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених статтею 290, частиною першою статті 263 КК України та виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення.

19 квітня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, відповідно до якої апеляційні скарги потерпілої та прокурора залишено без задоволення, а вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року у справі №180/3410/14-к залишено без змін.

05 червня 2018 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалено постанову у справі № 180/3410/14-к, відповідно до якої вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 квітня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, без задоволення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Запорізької області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом у період часу з 14 жовтня 2011 року до 19 квітня 2017 року включно, що становить 65 місяців і 37 днів.

Районний суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважали за можливе збільшити розмір відшкодування моральної шкоди відносно гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який обчислюється виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Оскільки мінімальний розмір заробітної плати з 01 січня 2019 року встановлено у розмірі 4 173 грн, відтак, гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , становить 276 391,70 грн. Враховуючи інтенсивність та глибину сприйняття всіх психотравмуючих факторів, що супроводжували неправосудне переслідування ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій збільшили розмір відшкодування моральної шкоди до 376 391,70 грн.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується, оскільки судами враховано ступінь та глибину душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті та характер моральних страждань.

Отже, суди попередніх інстанцій на підставі належних доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством і судом, у зв`язку із чим йому завдано моральної шкоди, розмір якої судами визначено з урахуванням його доведеності позивачем, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.

Доводи касаційної скарги заступника прокурора Запорізької області про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі, визначеному судом першої інстанції, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановленим положенням частини другої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Тобто, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Отже, цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить також від таких чинників, як характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зменшення престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному та повному розмірі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18 ).

Встановивши доведеність факту спричинення органами досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_1 моральної шкоди, суди попередніх інстанцій правильно врахували негативний вплив неправомірних дій зазначених органів на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації та дійшли висновку про можливість збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такі висновки є правильними та відповідають засадам розумності та справедливості.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди та необхідність закриття провадження у цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Встановивши розмір шкоди, який необхідний для відновлення транспортного засобу, що належав позивачу, у тому числі суми для його оцінки, апеляційний суд правильно стягнув майнову шкоду, а доводи прокурора в цій частині спрямовані виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд не знаходить підстав для закриття провадження у справі в частині відшкодування майнової шкоди, оскільки зазначене стосується випадків, коли кримінальне провадження у справі закрито органами досудового розслідування.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 виправдав Марганецький районний суд Дніпропетровської області, а тому саме суд вирішує вимогу позивача про відшкодування шкоди.

При цьому, відсутність роз`яснення суду, який постановив виправдувальний вирок, про порядок поновлення порушеного права не позбавляє особу права на відшкодування шкоди, встановленої законом.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постановах: від 20 вересня 2018 року, справа № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18 ); від 20 березня 2019 року, справа № 161/15362/16-ц (провадження № 14-592цс18 ).

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2019 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк