ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 199/4657/18

провадження № 61-16808св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Сенс Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Якименко Л. Г. від 11 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Максюти Ж. І., Халаджи О. В., від 14 листопада 2024 року, і виходив з такого.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

1. 02 липня 2018 року ОСОБА_1 та Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна організація», яка діяла в інтересах члена організації ОСОБА_1, звернулися до суду з позовом до АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», яке надалі перейменоване на АТ «Сенс Банк», про визнання незаконною зміни відсотків за кредитним договором, зобов`язання перерахувати та зупинити нарахування відсотків, визнання недійсним кредитного договору, стягнення моральної шкоди.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що

24 березня 2006 року нею укладений кредитний договір з банком № 9/119-6, за умовами якого банк зобов`язався надати їй грошові кошти у розмірі

37 330, 00 Євро на придбання будинку, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 23 березня 2021 року. Кошти за пунктом 2.1 договору кредиту мали повертатися на позичковий рахунок № НОМЕР_1 , однак банк не уклав з нею договору про відкриття такого позичкового рахунку і не повідомив чи такий рахунок відкрито. Порушенням своїх прав ОСОБА_1 вбачала у тому, що в договорі кредиту не було визначено порядок, форму і строки повернення саме тіла кредиту, а банк обмежився тільки посиланням в договорі на порядок, форму і строки сплати відсотків.

3. Водночас, як стверджувала позивачка, в договорі кредиту сторони дійшли згоди про сплату позичальницею основної суми боргу до 23 числа кожного місяця та сплату відсотків 10-го числа кожного місяця у розмірі 10,75 % річних, про погашенням основної заборгованості згідно з графіком, наведеним у пункті 1.1 договору кредиту. Заявниця стверджувала, що банком перед укладенням договору порушений встановлений законодавством порядок при наданні споживчого кредиту, оскільки відсоткова ставка не відповідала реальному положенню на фінансовому ринку та була умисно занижена, вважала, що тим самим банк ввів її в оману щодо істотних умов кредитного договору та його ціни, абсолютного значення здороження кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги. ОСОБА_1 стверджувала, що підвищення відсоткової ставки за договором кредиту з боку банку було здійснено без належних підстав, які були визначені в договорі, про що також не було повідомлено.

4. Інший довід ОСОБА_1 зводився до того, що банком до договору кредиту включені умови, які є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», по відношенню до неї як споживача фінансових послуг щодо комісії за оформлення кредитної справи і відкриття позичкового рахунку, видачі готівки й обслуговування, внаслідок чого нею було зайво сплачені 3 001, 79 грн, що становили на час укладення договору 493, 14 Євро.

5. Також порушенням своїх прав позивачка вважала у тому, що банк за умови неналежного виконання умов договору більш ніж на 60 календарних днів станом на 12 травня 2009 року не виконав положення пункту 4.5 договору кредиту щодо спливу строків користування кредитом та стягнення кредиту у повному обсязі і відсотків за фактичний час користування кредитом, а також штрафних санкцій за цей час. ОСОБА_1 стверджувала, що сплативши в період часу

з 15 серпня 2009 року по 16 травня 2018 року 35 294, 73 Євро вона повернула тіло кредиту, проценти та штрафні санкції, що утворилися станом на 12 травня 2009 року, а надлишково сплаченими є кошти у розмірі 5 623, 73 Євро.

6. Крім того, порушенням своїх прав ОСОБА_1 аргументувала тим, що відділення банку, в якому вона укладала договір і отримувала кошти, припинило свою діяльність та її не було письмово повідомлено про нову адресу, що унеможливило своєчасне погашення кредиту та сплату відсотків.

7. Наведені обставини, на думку позивачки, спричинили порушення її прав що було поєднане з приниженням її гідності і призвело до виникнення стресового стану та порушення нормальних життєвих зв`язків, позбавило її можливості реалізувати свої звички і бажання, завдавши душевних страждань.

8. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила суд:

1) визнати незаконною односторонню зміну розміру відсоткової ставки по договору кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, укладеному між банком та ОСОБА_1 з 10, 75 відсотків річних на 13, 00 відсотків річних;

2) зобов`язати банк перерахувати відсотки за користування кредитом згідно з пунктом 1.1 статті 1 договору кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, що були незаконно нараховані, виходячи з 13,00 відсотків річних, а різницю зарахувати в рахунок погашення кредиту;

3) визнати порушення банком умов підпункту 1.3.2 пункту 1.3 статті 1 договору кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 ;

4) визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг банку;

5) на підставі того, що банком порушені істотні умови кредитного договору, визнати недійсним договір кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, укладений між банком та ОСОБА_1 ;

6) визнати припиненим зобов`язання за договором кредиту № 9/119-6

від 24 березня 2006 року в частині сплати відсотків по кредиту, починаючи з

12 травня 2009 року по 23 березня 2021 року;

7) визнати припиненим зобов`язання за договором кредиту № 9/119-6

від 24 березня 2006 року в частині сплати тіла кредиту в сумі 29 671, 00 Євро;

8) визнати незаконним стягнення банком з ОСОБА_1 при підписанні договору кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року грошових коштів на загальну суму 3 001, 79 грн, що були еквівалентними (на день платежу)

493,4 євро, за курсом НБУ 6,087 грн, у вигляді комісій банку та оплати супутніх послуг банку, та стягнути з банку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі, еквівалентній 493,14 євро;

9) стягнути з банку на користь ОСОБА_1 грошові кошти, як надлишково сплачені, у розмірі 5 623, 73 Євро;

10) стягнути з банку на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі

12 355, 92 грн за виконання судово-економічної експертизи експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз;

11) стягнути з банку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі

6 0000, 00 грн;

12) стягнути з банку на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з явкою до суду у вигляді компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні, коли позивач з`являлася до суду.

9. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2019 року позовні вимоги у частині позовних вимог Громадської організації «Дніпропетровська незалежна правозахисна організація», яка діяла в інтересах члена організації ОСОБА_1, залишено без розгляду.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

11. Зобов`язано АТ «Сенс Банк» перерахувати відсотки за користування кредитом відповідно до пункту 1.1 статті 1 договору кредиту від 24 березня 2006 року № 9/119-6, укладеного між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , у розмірі 10,75 відсотків річних. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на проведення судово-економічної експертизи у розмірі 12 355, 92 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору. Умови кредитного договору містять повну інформацію щодо порядку кредитування. З моменту підписання кредитного договору позивачка була обізнана з умовами правочину щодо оплатності наданого кредиту, свого обов`язку щомісячно вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх нарахування та відповідальності за прострочення погашення кредиту; сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення договору

ОСОБА_1 не заявляла додаткових вимог щодо умов кредитного договору, була поінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, та в подальшому виконувала його умови. Тому відсутні підстави вважати дії відповідача при укладанні оспорюваного договору нечесною підприємницькою практикою, що вводить споживача в оману. Тож позивачкою не надано доказів введення її в оману. Підписуючи кредитний договір, ОСОБА_1 не повідомляла банк про наявність у неї будь-яких зауважень чи заперечень стосовно змісту наданої їй інформації, умов отримання, користування та повернення кредиту. Отримання кредиту вона також не заперечувала. За результатами дослідження змісту та умов договору суд дійшов висновку, що укладений договір кредиту не суперечить нормам чинного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину.

13. Позивачка також належним чином не обґрунтувала у чому саме полягає порушення банком її прав, та які дії вчинив відповідач при наданні фінансової послуги, які порушили права позивачки. Позивачкою не конкретизовано і не надано обґрунтування тому, в чому саме полягає порушення підпункту 1.3.2 пункту 1.3 статті 1 договору кредиту. Позивачкою не доведено, що існувала одна з підстав для припинення зобов`язання за кредитним договором, які передбачені договором кредиту чи главою 50 ЦК України.

14. Водночас суд вважав, що положення пункту 3.3.16 договору кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, за якими позичальниця зобов`язана була сплатити кредитору комісію за отримання готівкових грошей, оформлення кредитної справи та інше розрахункове обслуговування, є несправедливими. Однак, оскільки позивачка була обізнана з дня укладення договору кредиту, в тому числі з умовами щодо комісії, сплатила всі суми, то початком перебігу позовної давності для таких вимог є день укладення договору. Саме з цього часу позивачка мала можливість реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків позовної давності, однак з позовом ОСОБА_1 звернулася лише у липні 2018 року і тим самим пропустила строк позовної давності, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

15. Позовні вимоги про стягнення з банку на користь ОСОБА_1 надлишково сплачених коштів у розмірі 5 623, 73 Євро суд також вважав необґрунтованими, оскільки позивачкою не наведено правових підстав для цього, а власний довільний арифметичний розрахунок проведений без урахування умов кредитного договору щодо нарахування і сплати відсотків згідно з пунктами 2.3-2.5 договору кредиту і не є належним та достатнім доказом.

16. Сторони договору кредиту передбачили можливість зміни відсоткової ставки. Відповідно до пункту 2.6.1 договору про намір змінити розмір процентів за надання кредиту кредитор зобов`язаний повідомити позичальника не пізніше ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду про внесення змін до цього договору, яка повинна бути підписана або відхилена позичальником протягом зазначеного строку. Банком не надано доказів виконання наведених положень договору кредиту та зміни розміру процентів. Відповідно до базових умов, викладених на момент укладення договору кредиту станом на 24 березня 2006 року, реальна процентна ставка становила 11, 76 %, що підтверджено в ході судового розгляду висновком експерта № 812/813-21 за результатами проведення судово-економічної експертизи і за таких умов захист прав ОСОБА_1 шляхом зобов`язання банку перерахувати відсотки за користування кредитом відповідно до пункту 1.1 договору кредиту у розмірі 10, 75 % річних суд вважав належним способом захисту права. Водночас суд відхилив посилання на пропуск позовної давності в частині таких вимог, оскільки позивачка сплачувала кошти за кредитним договором до травня 2018 року.

17. Разом з тим, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди через недоведеність обставин про спричинення діями відповідача моральної шкоди, душевних страждань чи іншого порушення особистих прав ОСОБА_1 .

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

18. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2023 року залишено без змін.

19. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні за пунктами 1), 3), 4), 5), 6), 7), 8), 9), 11) та 12), оскільки позивачка за укладеним з відповідачем договором кредиту отримала кредитні кошти та використала їх згідно з метою кредиту, ознайомилася та підписала письмовий договір, сторони правочину досягли згоди щодо усіх істотних умов для укладення такого правочину (сума кредиту, процент за користування ним, строки повернення, розмір щомісячного платежу тощо), що, зокрема, свідчить про її погодження з умовами договору, а тому підстави для визнання кредитного договору недійсним як в частині так і в цілому відсутні.

20. Апеляційний суд взяв до уваги, що умови договору кредиту містять детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, також щодо валютних ризиків. Підтверджено факт користування кредитними коштами в межах визначеної в договорі кредиту суми, що не оспорюється позивачкою та підтверджується документально.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 12 грудня 2024 рокуОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада

2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 813/279/16, від 27 травня 2020 року у справі № 2-18/11, від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування документів щодо прощення (анулювання) відповідачем боргу. Також зазначає, що справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що заявлені позовні вимоги містять належне обґрунтування порушених прав, що зокрема підтверджується висновком експерта № 812/813-21 за результатами проведення судово-економічної експертизи.

24. Заявниця зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки пункту 4.5 кредитного договору № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, відповідно до якого, у зв`язку з неналежним виконанням боржником протягом більше ніж 60 днів умов договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив.

25. Крім того, зауважує, що суди безпідставно дійшли висновків про відмову у задоволенні позовних вимов в частині стягнення моральної шкоди, оскільки спростування вини є обов`язком відповідача, внаслідок протиправних дій якого їй було завдано моральної шкоди.

26. Заявниця також вказує на процесуальні порушення строку розгляду справи, затримки переходу до розгляду справи по суті, враховуючи те, що відповідач без поважних на те причин не з`являвся у судові засідання. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно не було задоволено її клопотання про витребування доказів.

27. Згідно з доводами касаційної скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги, викладеної у пункті 1 позовної зави, задовольнив позовну вимогу, викладену у пункті 2 позовної заяви, яка фактично є продовженням і конкретизацією пункту першого прохальної частини. Заявниця стверджує, що судами попередніх інстанцій безпідставно відмовлено у задоволенні її позовних вимог, викладених у прохальній частині позовної зави, не надано детальної відповіді на всі спірні питання, які стосуються її порушених прав, як споживача фінансових послуг. Уклавши оспорюваний кредитний договір, банк поставив її у безвихідне протиправне становище, враховуючи умови цього договору. Вона була позбавлена можливості на отримання повної і доступної інформації від банку щодо наданих фінансових послуг, що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність банку. Банк не укладав з нею договору про відкриття рахунку та не повідомив її письмово про те чи відкрито рахунок, чи ні, відповідно до пункту 2.3 договору. У договорі не передбачено жодного пункту, яким визначено порядок, форму і строки повернення тіла кредиту. Заявниця стверджує, що банком порушено її права у зв`язку з істотним порушенням умов кредитного договору. Звертає увагу на те, що під час вирішення спору судами попередніх інстанцій не було оцінено її доводів та вимог з урахуванням Закону України «Про захист прав споживачів». Суди, належним чином не дослідивши обставини справи та її доводи, безпідставно відмовили у задоволенні позовних вимог, які сформульовані у пунктах 1), 3), 4), 5), 6), 7), 8), 9), 11) та 12) прохальної частини позовної заяви.

28. Заявниця оскаржує судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому судові рішення переглядаються з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29. Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 199/4657/18, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

30. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. 24 березня 2006 року між акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту

№ 9/119-6, за умовами пункту 1.1 статті 1 якого банк зобов`язався надати позичальниці ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 37 330, 00 Євро зі сплатою 10,75 відсотків річних та запропонованим в договорі згідно з графіком наведеним у пункті 1.1 договору кредиту порядком погашення суми основної заборгованості, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 23 березня 2021року зі сплатою основної суми боргу до 23 числа кожного місяця та сплати відсотків 10-го числа кожного місяця.

32. Пунктом 1.2 договору кредиту визначено, що позичальнику надається кредит на наступі цілі: придбання нерухомого майна - домоволодіння

АДРЕСА_1 .

33. Підпунктом 1.3.2 пункту 1.3 статті 1 договору кредиту передбачено, що протягом двох робочих днів після державної реєстрації за позичальником права власності на нерухоме майно зазначене у пункті 1.2 договору, кредитор укладає з позичальником додаткову угоду до іпотечного договору, зазначеного в підпункті 1.3.1 цього договору.

34. За змістом пункту 2.1 статті 2 договору кредиту надання кредиту проводиться шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку позичальника № НОМЕР_1 в Парковому відділенні Дніпропетровської області філії АКБ «Укрсоцбанк» на його поточний рахунок № НОМЕР_2 в цьому відділенні.

35. За пунктом 2.4 нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту за фактичну заборгованість за кредитом, за фактичну кількість днів у періоді (28, 29, 30, 31/360), щомісячно в останній робочий день місяця.

36. Пунктом 2.5 договору передбачено, що у разі наявності простроченої заборгованості за кредитом та несплачених відсотків за його використання кошти в першу чергу направляються на сплату прострочених відсотків за його використання.

37. За змістом пунктами 2.6, 2.6.1 договору у разі зміни відсоткових ставок на кредитному ринку України, кредитор має право ініціювати зміну розміру відсотків, визначених в пункті 1.1 договору кредиту. Про намір змінити розмір відсоткової ставки, кредитор має повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 робочих днів до дати початку їх застосування.

38. У підпункті 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 договору кредиту йдеться про обов`язок кредитора протягом одного робочого дня від дня набрання чинності договорами, визначеними в пункті 1.3 цього договору, і за умови виконання позичальником своїх обов`язків, передбачених пунктами 3.3.1 та 3.3.16 цього договору відкрити позичальнику в Парковому відділенні Дніпропетровської області філії АКБ «Укрсоцбанк» позичковий рахунок № НОМЕР_1 , поточний рахунок

№ НОМЕР_2 і перерахувати позичальнику позичкові гроші в сумі кредиту в порядку визначеному цим договором.

39. Підпунктом 3.3.16 пункту 3.3 статті 3 договору кредиту визначено, що позичальник зобов`язався в день укладення цього договору сплатити кредитору комісію за оформлення кредитної справи та відкриття позичкового рахунку в розмір 1 відсоток від суми кредиту, комісію за отримання готівкових грошей у розмірі 0,25 % від суми кредиту; та комісію за інше розрахункове обслуговування в розмірі 30,00 грн.

40. За змістом пункту 4.5 договору кредиту у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених підпунктами 3.3.9 (про сплату відсотків за використання кредиту в порядку, визначеному підпунктами 2.4 та 2.5 цього договору) та 3.3.10 (про своєчасне та в повному обсязі погашення кредиту з нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку визначеному в пункті 1.1 цього договору) протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити відсотки за фактичне використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

41. Наявний у справі договір купівлі-продажу домоволодіння від 24 березня 2006 року містить відомості про придбання ОСОБА_1 будинку

АДРЕСА_1 . У пункті 2.1 договору зазначено, зокрема, що суму у розмірі 227 256, 64 грн, що становить еквівалент 37 330 Євро, покупець зобов`язується сплатити продавцю протягом одного дня з моменту підписання цього договору за рахунок кредитних коштів одержаних в Парковому відділенні Дніпропетровської області філії АКБ «Укрсоцбанк».

42. Відповідно до іпотечного договору № 186 від 24 березня 2006 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006року домоволодіння- будинок АДРЕСА_1 .

43. Відповідно до квитанцій за період з 25 квітня 2006 року по 16 травня 2018 року позичальниця ОСОБА_1 здійснювала погашення за договором кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року на відповідні рахунки банку, в тому числі на позичковий рахунок № НОМЕР_1 .

44. Відповідно до висновку експерта № 812/813-21 від 19 листопада 2020 року за договором кредиту № 9/119-6, укладеним 24 березня 2006 року між ОСОБА_1 та банком, відповідно до базових умов, викладених на момент укладення договору станом на 24 березня 2006 року, реальна процентна ставка становила 11, 76 %, абсолютне значення подорожчання кредиту становило

31 234, 87 Євро.

Позиція Верховного Суду

45. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

46. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

47. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

48. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

49. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

51. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

52. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

53. Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

54. Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

55. Пунктами 1 та 2 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання.

56. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

57. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

58. Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

59. Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

60. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позичку частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

61. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

62. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№ 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

63. У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р(ІІ)/2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного обов`язку - утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини).

64. Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

65. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

66. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

67. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

68. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

69. Частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

70. Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

71. Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

72. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

73. Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

74. Отже, виходячи з принципів справедливості, добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

75. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

76. Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

77. Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

78. Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

79. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

80. За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

81. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

82. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

83. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

84. Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а також докази, які містяться у матеріалах справи, обґрунтовано виходив з того, що позивачка не довела порушення її прав, зокрема визначених Законом України «Про захист прав споживачів», зі сторони банку, який надав на підставі договору кредиту визначену договором суму грошових коштів, а позивачка, отримавши кредит, витратила грошові кошти на придбання житла. Факт отримання кредитних коштів у повному обсязі та виконання кредитором взятих на себе обов`язку підтверджується встановленими у справі обставинами.

85. Суди правильно виходили з того, щоумови укладеного між банком та ОСОБА_1 договору кредиту від 24 березня 2006року містять детальний опис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, також щодо валютних ризиків. Позичальниця ОСОБА_1 була повідомлена про строк повернення кредиту та розмір процентів, висловила свою згоду на укладення договору кредиту саме в іноземній валюті на умовах ,визначених та відображених у цьому договорі. Судами також встановлено факт отримання та використання кредитних коштів позивачкою у розмірі 37 330, 00 Євро.

86. Позивачкою не заперечувався факт підписання кредитного договору та вчинення дій, спрямованих на безпосереднє виконання умов договору, тривале виконання зобов`язань за договором кредиту. ОСОБА_1 не довела тих обставин, які б вказували на відсутність її волевиявлення на отримання кредиту у розмірі 37 330, 00 Євро, не спростувала презумпції правомірності правочину.

87. Під час вирішення спору судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховано висновок експерта № 812/813-21

від 19 листопада 2020 року за результатами оцінки договору кредиту № 9/119-6, укладеного 24 березня 2006 року між ОСОБА_1 та банком, яким встановлено, що реальна процентна ставка за кредитом становила 11, 76 %, абсолютне значення подорожчання кредиту становило 31 234, 87 Євро.

88. На підставі встановлених обставин, судом першої інстанції зобов`язано банк провести перерахунок відсотків за користування кредитом відповідно до пункту 1.1 договору кредиту у розмірі 10, 75 % річних.

89. Доводи позивачки зводяться до того, що банком було неправомірно нараховано відсотки через тривале понад 60 календарних днів невиконання нею умов договору кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року, що мало потягти припинення договору. Однак, враховуючи дії позивачки щодо погашення кредиту, що підтверджується матеріалами справи, такі аргументи не заслуговують на увагу.

90. Під час вирішення спору судами встановлено, що квитанціїза період з 25 квітня 2006 року по 16 травня 2018 року підтверджують сплату ОСОБА_1 грошових коштів у рахунок погашення боргу за договором кредиту № 9/119-6 від 24 березня 2006 року на відповідні рахунки банку, в тому числі на позичковий рахунок № НОМЕР_1 .

91. У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі

№ 405/4719/16-ц зазначено, що, встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник був ознайомлений зі змістом договору, про що свідчить його підпис; у подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не звертався до банку щодо роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань і не заявляв про те, що йому незрозумілі умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.

92. Враховуючи принцип свободи договору, позивачка мала можливість не вступати у кредитні відносини з відповідачем. Підписавши договір кредиту, позичальниця засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, тривалий час виконувала умови договору, здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором.

93. Слід також зазначити, що судом першої інстанції було розглянуто подані клопотання позивачки про витребування доказів та протокольною ухвалою суду від 09 травня 2023 року та ухвалою від 11 липня 2023 року у їх задоволенні було відмовлено. В ухвалі від 11 липня 2023 року суд першої інстанції аргументував відмову тим, що позивачкою не було обґрунтовано причини неможливості отримання доказів.

94. Враховуючи принципи змагальності сторін у судовому процесі, аргументи заявниці про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

95. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги, які є подібними доводам касаційної скарги та додаткової оцінки не потребують в силу об`єктивного розгляду судами попередніх інстанцій заявлених позовних вимог.

96. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

97. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

98. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційної скарги по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

99. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про часткове задоволення позовних вимог.

100. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

101. Висновки апеляційного суду, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

102. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

103. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 14 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович