Постанова

Іменем України

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 199/6072/14

провадження № 61-874св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

представник позивача - Сазонов Олександр Сергійович,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 11 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 45 000,00 дол. США на строк до 13 червня 2022 року та зобов`язалася повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки і порядку, встановленому цим договором.

11 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов`язався відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань за кредитним договором від 11 червня 2008 року.

08 липня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 11 червня 2008 року, за яким боржнику встановлено новий графік погашення заборгованості.

27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з яким до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором від 11 червня 2008 року і договором поруки від 11 червня 2008 року.

Отже, згідно з положеннями статей 512 514 1077 ЦК України новим кредитором за кредитним договором від 11 червня 2008 року стало ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором від 11 червня 2008 року виконувала неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 44 860,77 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 42 808,09 дол. США і заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 052,68 дол. США.

На підставі вказаного ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд солідарно стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 11 червня 2008 року у загальному розмірі 44 860,77 дол. США, що за курсом Національного банку України становить 524 702,69 грн.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року у складі судді Скрипник О. Г. позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 11 червня 2008 року у загальному розмірі 44 860,77 дол. США, що за курсом Національного банку України складає 524 702,69 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статей 526 530 554 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість солідарно з позичальника і поручителів. Розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2008 року у розмірі 44 860,77 дол. США, що за курсом Національного банку України складає 524 702,69 грн, скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року в частині стягнення судового збору скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким з ОСОБА_1 стягнуто на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року касаційні скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» і ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

Позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором від 11 червня 2008 року станом на 16 липня 2014 року у розмірі 42 808,09 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за процентами за користування кредитом за кредитним договором від 11 червня 2008 року станом на 16 липня 2014 року у розмірі 2 052,65 дол. США.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати по 1 827,00 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, встановивши, що основне зобов`язання за кредитними договорами не виконано, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за цими договорами солідарно з позичальника і поручителя, визнавши, що розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору. Разом з тим, суд першої інстанції у порушення вимог частини четвертої статті 559 ЦК України не звернув увагу, що правовідносини за певними із окремих щомісячних платежів за кредитним договором були припинені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2020 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасовувати і передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанцій не встановив належним чином розмір фактично виданих банком позичальнику кредитних коштів та наявність у позичальника заборгованості на момент ухвалення судом рішення, оскільки наданий банком розрахунок заборгованості не відповідає дійсним обставинам справи. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі, чим порушив її процесуальні права, оскільки 25 листопада 2019 року вона подала клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважних причин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року представник ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - Сазонов О. С. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 45 000,00 дол. США на строк до 13 червня 2022 року та зобов`язалася повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки і порядку, встановленому цим договором.

11 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов`язався відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань за кредитним договором від 11 червня 2008 року.

08 липня 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 11 червня 2008 року, за яким боржнику встановлено новий графік погашення заборгованості.

27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з яким до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором від 11 червня 2008 року і договором поруки від 11 червня 2008 року.

Отже, згідно з положеннями статей 512 514 1077 ЦК України новим кредитором за кредитним договором від 11 червня 2008 року стало ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором від 11 червня 2008 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 44 860,77 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 42 808,09 дол. США і заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2 052,68 дол. США.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Поручитель ОСОБА_2 судові рішення не оскаржив, тому суд касаційної інстанції відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядає ці судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

У частині першій статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Виконання сторонами зобов`язання - це здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором.

Отже, основне зобов`язання - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов`язки сторін кредитного договору.

Судом установлено, що боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель) взяла на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 13 червня 2022 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до позичальника про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18).

Таким чином, встановивши, що основне зобов`язання за кредитним договором від 11 червня 2008 року позичальником належним чином не виконано, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за його невиконання. Суд перевірив розрахунок кредитної заборгованості на дотримання вимог закону та умов договору. При цьому відповідачі належних і достатніх доказів на спростування розрахунку заборгованості суду не надали, тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Крім того, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції врахував, що в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

З урахуванням вказаного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_2 припинилася в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, однак правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині.

Твердження заявника, що суд розглянув справу без її участі, чим порушено її процесуальні права, є безпідставним, оскільки із матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її хворобою та неможливістю прибути у судове засідання на 09 годин 00 хвилин 26 листопада 2019 року. Разом з тим, оскільки заявником не було надано доказів неможливості прибути у судове засідання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання. Крім того, у частині другій статті 372 ЦПК України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справ.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян