Постанова

Іменем України

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 199/7767/19

провадження № 61-4743св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів»,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року в складі судді Богун О. О. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Макарова М. О., Ткаченко І. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначала, що вона працювала на підприємстві АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» на посаді бухгалтера з 19 грудня 1985 року. Наказом № 617 від 20 травня 2019 року її звільнено з посади з 21 серпня 2019 року в зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки при звільненні не було враховано її переважне право на залишення на роботі у порівнянні з іншими працівниками, а саме: ОСОБА_1 має більше 33 років стажу на підприємстві на посаді бухгалтера, проживає зі своїм чоловіком, який не працює через важкий стан здоров`я. В порушення статті 492 КЗпП України роботодавець не пропонував вакантні посади на підприємстві.

Відповідно до частин першої, другої статті 42 КЗпП України при скорочені чисельності або штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, а також іншим категоріям працівників. Зазначає, що вона має переваги на залишення на роботі в порівнянні з іншими працівниками, оскільки має більше 33 років безперервного стажу на підприємстві на посаді бухгалтера та проживає з чоловіком, який тривалий час не має самостійного заробітку через важкий стан здоров`я.

Вказує, що такими неправомірними діями відповідач під час звільнення завдав їй моральну шкоду, яку вона оцінює у 100 000 грн.

На підставі наведеного та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» № 617 від 21 серпня 2019 року про її звільнення з займаної посади, поновити на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21 серпня 2019 року по день поновлення на роботі та стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що у травні 2019 року в АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників з метою упорядкування та приведення штатного розкладу у відповідність з об`ємом роботи на підприємстві. На час звільнення ОСОБА_1 у відповідача були вакантними такі посади: машиніст крану, електрозварювальник, токар, маляр, електрогазозварювальник, які позивачка не могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду. З метою дотримання норм трудового законодавства та прав позивача при звільненні на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України відповідач на адресу позивачки направив лист із зазначенням вакантних посад станом на 18 липня 2019 року, який повернувся з відміткою «за закінченням строку зберігання»; відповідно до акту від 19 липня 2019 року відповідачка відмовилася від отримання переліку вакансій на підприємстві, у зв`язку з чим суди зробили висновок, що звільнення позивачки з роботи з посади бухгалтера складального цеху пасажирських вагонів у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося відповідно до вимог чинного трудового законодавства.

Суди встановили, що роботодавець в порядку частини першої статті 42 КЗпП України проаналізував та перевірив кваліфікацію працівників, які підлягали скороченню, оформив відповідними документами та підготував список і наказ про скорочення штату працівників, в результаті порівняльного аналізу ОСОБА_1 отримала один з самих низьких результатів кваліфікації та продуктивності праці, що свідчить про відсутність у неї переважного права для залишення на роботі.

Встановивши, що звільнення позивачки проведене з дотриманням норм закону, суди зробили висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, які є похідними від позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга в уточненій її редакції мотивована тим, що суди ухвалили рішення на підставі неналежних доказів, а саме, безпідставно врахували аналіз кваліфікації та продуктивності роботи працівників за направленням бухгалтерія; не застосували вимоги статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення позивачки на роботі через наявність у неї пільг і гарантій, визначених вказаною нормою. Зазначає, що відповідач неналежно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України, оскільки не запропонував їй всі вакантні посади, які існували на підприємстві на час її звільнення.

У липні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Дніпровагонрембуд» надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки звільнення позивача було проведено з дотриманням норм законодавства про працю.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди при вирішенні справи не застосували висновків викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 161/7196/19, від 06 травня 2020 в справі № 487/2191/17, не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» та займала посаду бухгалтера складального цеху пасажирських вагонів.

Наказом керівництва АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» № 338 від 28 грудня 2018 року «Про створення робочої групи для підготовки до скорочення штату працівників» створено робочу групу, яку уповноважено затвердити список посад та професій, які підлягають скороченню, провести аналіз осіб, які працюють на посадах та за професіями, які підлягають скороченню.

Наказом № 53 від 20 січня 2019 року на підприємстві затверджені нові організаційні структури та новий штатний розклад.

Протоколом № 7 від 15 квітня 2019 року засідання робочої групи з підготовки до скорочення штату працівників, було затверджено список посад і професій, які підлягають скороченню

15 квітня 2019 року керівництво АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» листом від 15 квітня 2019 року повідомило Профспілковий комітет про наступне масове звільнення працівників, відповідно до статті 49-4 КЗпП України, частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації АТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД», що підтверджується листом від 16 жовтня 2019 року Голови профкому АТ «ДНІПРОВАГОНРЕМБУД».

В порядку частини першої статті 42 КЗпП України робоча група здійснила аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників посад бухгалтерії АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів», які працюють на посадах та за професіями, які підлягають скороченню.

Робоча група здійснила порівняльний аналіз, в результаті якого ОСОБА_1 отримала один з самих низьких результатів кваліфікації та продуктивності праці, тобто її показники по відношенню до інших робітників є значно нижчими, а тому посада ОСОБА_1 була запропонована до скорочення.

Протоколом засідання робочої групи з підготовки до скорочення штату працівників № 9 від 17 травня 2019 року затверджено остаточний проєкт наказу «Про скорочення штату».

Відповідно до наказу № 213 від 20 травня 2019 року АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» вирішено скоротити з 20 травня 2019 року штатні одиниці та ліквідувати структурні одиниці, зокрема, складальний цех пасажирських вагонів, у якому працювала ОСОБА_1 .

Наказом № 243 від 10 червня 2019 року на виконання наказу № 213 від 20 травня 2019 року на підприємстві затверджена нова організаційна структура, відповідно до якої на підприємстві відсутній складальний цех пасажирських вагонів з дільницями, які входили до його складу.

11 червня 2019 року начальник відділу по роботі з персоналом АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» ОСОБА_2 оголосив ОСОБА_1 повідомлення про наступне вивільнення після закінчення двох місяців з моменту вручення позивачу вказаного попередження.

ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення та підпису на попередженні про наступне вивільнення працівників, що підтверджується актом про відмову від підпису від 11 червня 2019 року.

15 липня 2019 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, у якій просила повідомити її про наявні вакансії.

Згідно відповіді підприємства станом на 18 липня 2019 року були наявні вакансії: машиніст крану, електрозварювальник, токар, маляр, електрогазозварювальник.

Згідно акту від 19 липня 2019 року від отримання переліку вакансій на підприємстві ОСОБА_1 відмовилася.

З метою дотримання норм трудового законодавства та прав позивачки при звільненні відповідачем поштою на її адресу було направлено лист з вкладенням: вакансії станом на 18 липня 2019 року та копія наказу № 213 про скорочення штату та працівників від 20 травня 2019 року, проте зазначений лист повернувся на адресу підприємства без вручення позивачці з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до наказу № 617 від 21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 281/295/20 (провадження № 61-7657св21) зазначено, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення».

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, та зробив обґрунтований висновок, що:

у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників з метою упорядкування та приведення штатного розкладу у відповідність з об`ємом роботи на підприємстві, внаслідок чого було скорочено посаду бухгалтера складського цеху пасажирських вагонів, яку обіймала позивач, яка була належним чином попереджена про наступне звільнення;

вакантні посади, які можна було б запропонувати їй на підприємстві, що відповідали її кваліфікації та досвіду були відсутні;

із наданої відповідачем інформації про вакантні посадистаном на 18 липня 2019 року наявними були вакансії: машиніст крану, електрозварювальник, токар, маляр, електрогазозварювальник. У зв`язку з відмовою позивачки від отримання попередження про звільнення відповідачем 18 липня 2019 року на адресу проживання ОСОБА_1 рекомендованим листом направлено копії наказу № 213 від 20 травня 2019 року про скорочення штату працівників, попередження від 11 червня 2019 року про наступне скорочення, а також повідомлення про всі наявні вільні посади. Вказане повідомлення повернуто без отримання, за закінченням терміну зберігання. Згідно акту від 19 липня 2019 року ОСОБА_1 на своєму робочому місці відмовилася підписувати, ставити підпис про згоду чи відмову від запропонованих посад для можливого працевлаштування. За встановлених обставин правильним є висновок апеляційного суду про те, що роботодавець запропонував позивачці вакантні посади;

попередня згода виборного органу первинної профспілкової організації не є обов`язковою, оскільки позивачка не була її членом, тобто відповідач при звільненні позивача не порушив вимог статті 49-2 КЗпП України та мав всі законні підстави для її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили наявність вакантних посад у відповідача на момент звільнення позивачки з роботи не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судами обставинами.

Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що при її звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України не враховане її переважне право на залишення на роботі з огляду на таке.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. У вказаній нормі наведений перелік працівників та наявних у них обставин, за яких при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі.

При вивільненні працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню, і лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, відповідно до наявного у частині другій статті 42 КЗпП України переліку.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 333/4222/19 (провадження № 61-2971св21) зазначено, що «за змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. При визначенні працівників із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. Кваліфікаційний рівень робіт, що виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання та практичного досвіду працівників, здатних виконувати відповідні завдання та обов`язки. Для висновку про наявність переваги при залишенні на роботі працівника перш за все повинно бути з`ясовано, чи є рівними кваліфікація та продуктивність праці вивільненого працівника порівняно із залишеним на роботі, за яким роботодавцем визнане переважне право. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен провести порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. У випадку, коли роботодавцем при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці звільнено працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, суд може констатувати порушення положень статті 42 КЗпП України і, як наслідок, незаконність звільнення дій роботодавця».

Судами встановлено, що робоча група, створена для підготовки до скорочення штату працівників, здійснила аналіз кваліфікації та продуктивності роботи працівників посад бухгалтерії АТ «Дніпровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів» з урахуванням освіти, досвіду роботи, підвищення кваліфікацій, об`єму виконуваної роботи, отримання працівником премій і заохочень та ставлення до роботи. За результатом вказаного аналізу ОСОБА_1 не набула переважного права на залишення на роботі на посаді бухгалтера. Вказане свідчить, що роботодавець під час звільнення позивачки виконав вимоги частини першої статті 42 КЗпП України.

Аргументи касаційної скарги про те, що наданий відповідачем порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності роботи працівників від 17 травня 2019 року є неналежним доказом, не заслуговують на увагу, оскільки є письмовим доказом, що містить інформацію щодо предмета доказування.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, що були викладені ОСОБА_1 у її позовній заяві та апеляційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки судів та, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суд від Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 281/295/20 (провадження № 61-7657св21) та від 09 червня 2021 року в справі № 333/4222/19 (провадження № 61-2971св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук