№ 199/8786/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 199/8786/19

провадження № 61-17749св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: первинна професійна спілка «Правозахисники країни», первинна профспілкова організація філії Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Дніпропетровській річковий порт»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року у складі судді Бєсєди Г. В., додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року у складі судді Бєсєди Г. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: первинна професійна спілка «Правозахисники країни», первинна профспілкова організація філії Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Дніпропетровській річковий порт», про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 березня 1989 року на підставі наказу № 59 л/с він був прийнятий на посаду матроса на теплохід «БТ-450» Дніпропетровського річного порту.

13 вересня 2019 року він перебував на своєму робочому місці на судні - теплоходу т/х «БТ-470», а о 18:00 годині диспетчер повідомив йому про зміну командного складу, з невідомих йому причин. Він неодноразово звертався до керівництва з проханням повідомити про причини зміни командного складу, однак відповіді не отримав, та в подальшому його було звільнено 09 жовтня 2019 року з посади капітана на підставі пункту частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ОСОБА_1 є членом профспілкової організації «Правозахисники України», однак її представника не допустили на територію підприємства при вирішенні питання про його звільнення.

Наказ про звільнення вважає незаконним, оскільки ним не вчинялися будь-які порушення, акт службового розслідування від 08 жовтня 2019 року та протокол службового розслідування від 09 жовтня 2019 року сфальсифіковані, а наказ про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України не відповідає вимогам законодавства, оскільки капітан не є суб`єктом, який підпадає під категорію працівників, які можуть бути звільненні за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Незаконні дії відповідача призвели до спричинення позивачем моральних страждань, які він оцінює в 10 000,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним відсторонення від роботи на посаді капітана-змінного механіка теплоходу «БТ-470» з 13 вересня 2019 року по 09 жовтня 2019 року, визнати незаконним та скасувати наказ № 13/к від 09 жовтня 2019 року про звільнення його з посади капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону ПрАТ «Судноплавної компанії «Укррічфлот», зобов`язати виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 жовтня 2019 року до моменту поновлення на роботі, а також стягнути з ПрАТ «Судноплавної компанії «Укррічфлот» на його користь 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ № 13/к від 09 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот».

Зобов`язано ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Стягнуто з ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 5 000, 00 грн у відшкодування моральної шкоди.

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року стягнуто з ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 451 651, 36 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3 500,00 грн та витрати на проведення експертизи у сумі 2 196, 63 грн.

Стягнуто з ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» на користь держави судовий збір у розмірі 2 837, 80 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах одного місяця.

Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2021 року допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненого працівника - ОСОБА_1 .

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що капітан-змінний механік (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону не належить до кола осіб, які можуть бути звільнені на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року та додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року залишені без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про поновлення на роботі позивача у зв`язку з його незаконним звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. ОСОБА_1 не є керівником підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступником, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, або його заступником, а відповідно до відкритої інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань т/х «БТ-470» не зазначено як відокремлений підрозділ ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот».

Залишаючи без змін додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року, суд апеляційної інстанції вказав на те, що суд першої інстанції, вирішуючи вимогу позивача щодо виплати йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, ухвалив рішення у межах заявлених позовних вимог з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот»подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги залишити без задоволення.

Судові рішення оскаржуються у частині задоволених позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Судові рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (положення статті 64 Господарського кодексу України), викладених у постанові Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 914/1036/18. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд не врахував вимоги статей 48 49 54 58 65 Кодексу торговельного мореплавства України та статті 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Положення пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України застосовані без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір, однак судами попередніх інстанцій цього зроблено не було.

Також заявник вказує про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 372/1652/18 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 520/6577/17.

Заявник вважає, що ухвалюючи додаткове рішення у справі, місцевий суд вийшов за межі позовних вимог. Зазначає, що такі дії суду суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 554/9311/18.

У листопаді 2021 року ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» подало до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги, в яких просить доповнити підстави касаційного оскарження пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки, на переконання заявника, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 58 ГК України та статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судового справи між суддями справу № 199/8786/19 (провадження № 62-17749ск21) призначення судді-доповідачу Каларашу А. А.

18 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Зупинено виконання додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року в частині, яка не допущена до негайного виконання.

09 грудня 2021 року ухвалою Верховного Суду прийнято доповнення ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до касаційної скарги.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У зв`язку з увільненням від роботи на період мобілізації до Збройних Сил України в Сили територіальної оборони судді Калараша А. А. на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 601/0/226-22 від 18 травня 2022 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 199/8786/19 (провадження № 61-17749св21) призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В.

14 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом від 24 березня 1989 року № 59 ОСОБА_1 прийнято на роботу до Дніпропетровського річкового порту, матросом «БТ-435» (т. 1, а.с. 5-6).

Наказом № 89-к ДП «Дніпровський річковий порт» від 16 липня 2009 року ОСОБА_1 переведено постійно на посаду капітана-змінного механіка «БТ-470» (т. 1, а.с. 101).

Між ОСОБА_1 та ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 02 січня 2019 року було укладено договір про повну матеріальну відповідальність (т. 1, а.с. 109).

Згідно з довідкою, виданою 02 грудня 2019 року № ПК-11/22 головою первинної профспілкової організації філії «Дніпрорічфлот» АСК «Укррічфлот», ОСОБА_1 є членом Української професійної спілки працівників річкового транспорту з 1989 року, із профспілки не виключався.

Відповідно до протоколу засідання профспілкової організації філії «Дніпропетровський річковий порт» АСК «Укрірчфлот» № 65 від 09 жовтня 2019 року присутні члени профкому утримались від надання згоди на звільнення з 09 жовтня 2019 року капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України (за одноразове грубе порушення трудових обов`язків), як не передбаченої КЗпП України (т. 1, а.с. 74).

Рішенням № 09-09-2019/1 від 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 прийнято до членів первинної профспілкової спілки «Правозахисники країни» капітана т/х БТ - 470АСК «Укррічфлот».

13 вересня 2019 року о 13 годині 10 хвилин за результатами вимірів рідкого палива на теплоході, який належить компанії АСК «Укррічфлот», був складений акт, відповідно до якого в присутності головного фахівця ВЕБ ДЕБ АСК «Укррічфлот» ОСОБА_2 відбулись заміри дизельного палива в паливних цистернах, які проводились ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 110).

За висновком судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз № 2800-20 від 26 серпня 2020 року рукописний запис: « ОСОБА_3 » в акті від 13 вересня 2019 року, що складений за результатами вимірів рідкого палива на теплоході БТ-470, - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Вирішити питання чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 в акті від 13 вересня 2019 року, що складений за результатами вимірів рідкого палива на теплоході БТ-470, самим ОСОБА_1 , або іншою особою, - не вбачається за можливе з причини непридатності даного підпису до ідентифікації (т. 2, а.с. 106-108).

13 вересня 2019 року головний фахівець ВЕБ ДЕБ АСК «Укррічфлот» ОСОБА_2 , головний механік з флоту ОСОБА_4 , керівник групи портофлоту Центрального регіону ОСОБА_5 склали акт, відповідно до якого виявлено, що змінний капітан-другий помічник механіка (судновий) БТ-470 ОСОБА_6 , передаючи показники залишку палива на 07:00 13 вересня 2019 року, навмисно приховав надлишки палива, які склали 570 л, що свідчить про наміри маніпуляцій з паливом (т. 1, а.с. 111).

Згідно з пунктом 1.1 наказу № 97/а від 23 серпня 2016 року генерального директора АСК «Укррічфлот» з метою упорядкування вимог щодо порушення трудової дисципліни членів екіпажів та запобігання вчиненню порушень членами екіпажу суден регламентів АСК «Укррічфлот» та чинного законодавства заборонено без погодження з відповідальним менеджером та відповідним записом до судового журналу підхід до борту (швартування) суден АСК «Укррічфлот» будь-яких сторонніх суден, у тому числі пов`язаних із виробничою необхідністю або маломірних, за виключенням аварійних випадків (т. 1, а.с. 96).

Відповідно до пункту 7.2. наказу директора з управління флотом № 117/а від 10 серпня 2018 року забороняється швартування до борту судна човнів та інших суден, а також передача ПММ з борту на борт у будь-яких ємкостях (чи в інший спосіб), окрім процедури штатного бункерування чи особистого розпорядження менеджера (т. 1, а.с. 125).

За пунктами 1, 2, 4, 9 Типової посадової інструкції капітана-змінного механіка (суднового), капітан є єдиноначальником і керівником суднового екіпажу, довіреною особою судновласника. Управляє судном і вживає необхідних заходів до забезпечення безпеки плавання: при плаванні по внутрішніх судноплавних шляхах керує судноводінням, а в морських і іноземних - здійснює його. Капітан безпосередньо підпорядковується судновласникові. Всі вказівки, що відносяться до діяльності судна, адресуються тільки капітанові, що відповідає за їхнє виконання. Капітан повинен забезпечувати дотримання трудової дисципліни та організацію суднової служби, дотримання правил, інструкцій, наказів, нормативних документів по забезпеченню безпеки судна, людей, вантажів, технічної експлуатації судна і суднової техніки. Несе відповідальність за нанесення матеріального збитку у зв`язку з неналежним виконанням або невиконанням своїх посадових обов`язків, передбачених даною посадовою інструкцією, - в межах, визначених чинним трудовим законодавством України (т. 1, а.с. 107).

Наказом генерального директора АСК «Укррічфлот» № 143/1 від 13 вересня 2019 року була створена комісія з розслідування обставин несанкціонованого швартування та паливовикористання «БТ-470» (т. 1, а.с. 100).

Актом службового розслідування обставин несанкціонованого швартування судна «БТ-470» ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до стороннього судна та паливовикористання від 08 жовтня 2019 року встановлено, що капітан-змінний механік судновий ОСОБА_1 , як працівник АСК «Укррічфлот», будучи на вахті, вчинив одноразове грубе порушення внутрішніх (локальних) нормативних актів АСК «Укррічфлот», внаслідок чого відбулося несанкціоноване швартування «БТ-470» до борту іншого, стороннього судна - «БТ-439», чим порушено: пункт 1.1. наказу АСК «Укррічфлот» № 97/а від 23 серпня 2016 року «Щодо трудової дисципліни членів екіпажу суден АСК «Укррічфлот»; пункт 7.2 наказу АСК «Укррічфлот» від 10 серпня 2018 року № 117/а «Про введення додаткових заходів та посилення відповідальності за порушення правил використання ПММ та звітності»; пункт 4, частини 3, 6 пункту 9 розділу «Функції та обов`язки» посадової інструкції капітана-змінного механіка суднового; пункти 16.1, 16.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку АСК «Укррічфлот» (т. 1, а.с. 97-99).

Наказом № 13/к від 09 жовтня 2019 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме невиконання вимог пункту 1.1 наказу АСК «Укррічфлот» № 97/а від 23 серпня 2016 року «Щодо трудової дисципліни членів екіпажу суден АСК «Укррічфлот», пункту 7.2 наказу АСК «Укррічфлот» від 10 серпня 2018 року № 117/а «Про введення додаткових заходів та посилення відповідальності за порушення правил використання ПММ та звітності», відповідно до акту службового розслідування від 08 жовтня 2019 року, згідно із статтями 147-149 КЗпП України звільнено ОСОБА_1 , капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону, 09 жовтня 2019 року за пунктом 1 статті 41 КЗпП України (т. 1, а.с. 11).

Встановлено, що ОСОБА_1 станом на 13 вересня 2019 року та 09 жовтня 2019 року обіймав посаду капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону АСК «Укррічфлот».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам судові рішення, ухвалені у справі, відповідають.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне керівництво роботою підприємства (установи, організації), ослаблення контролю за робою підлеглих тощо.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21).

Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу стосовно осіб, перерахованих у вказаній нормі, за грубе порушення трудових обов`язків, яке має ознаку одноразовості.

Рішення власника або уповноваженого ним органу і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення, яке стало підставою звільнення відповідної особи.

Положеннями статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Щодо визначення позивача суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, та підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що звільнений працівник не належить до кола осіб, які можуть бути звільнені на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (не займав відповідної посади), і протилежного відповідачем не доведено, дійшли висновку про часткове задоволення заявлених позивачем вимог.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з таких міркувань.

Крім загальних підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачених статтею 40 КЗпП України, законодавцем у статті 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов. Особливістю цієї групи підстав є те, що їх застосування обмежене відповідним колом працівників, а також наявністю певних умов, які зумовлюють припинення трудового договору за цими підставами.

Такий підхід зумовлений більш високими вимогами до деяких категорій працівників та вищим ступенем суспільної цінності їх трудової функції, що

характеризується підвищеною відповідальністю за результати і наслідками своєї діяльності.

Аналізуючи питання щодо вирішення трудового спору у разі звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, необхідно виходити з такого.

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачена така підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, як одноразове грубе порушення трудових обов`язків, зокрема, керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками тощо.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку про те, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте власником або уповноваженим ним органом за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників (спеціальний суб`єкт); 2) для застосування вказаної норми закону необхідно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

Серед осіб, які можуть бути звільнені на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, законодавцем, у першу чергу, визначені керівники підприємств, установ, організацій.

Керівника підприємства звільняє з роботи сам власник (у цивільно-правовому розумінні) або орган, уповноважений управляти майном (стосовно керівників підприємств та інших юридичних осіб, майно яких є в державній чи комунальній власності).

Якщо керівник підприємства, установи, організації - це завжди керівник юридичної особи, його органу (у розумінні статті 92 Цивільного кодексу України), то керівник філіалу, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу очолює підрозділ, який не має статусу юридичної особи. Важливо, щоб такий підрозділ мав відокремлене майно, тобто був самостійним (аж до відкриття окремих рахунків в установах банків), а його керівникові була видана довіреність на здійснення правочинів від імені юридичної особи.

Статтею 64 ГК України визначено поняття структурного підрозділу, яка передбачає, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Тобто структурним підрозділом підприємства (організації, установи) є така його ланка, яка має чітко визначені функції у виробничому процесі, що різняться із функціями інших ланок, і через це належить до цілісної структури як організаційно відокремлена від інших підрозділів частина підприємства (організації, установи).

За таких обставин структурний підрозділ не є відокремленим ні організаційно, ні територіально від підприємства (організації, установи), оскільки керівник такого підрозділу призначається на посаду і діє відповідно до штатного розпису підприємства (організації, установи).

Статтею 95 Цивільного кодексу України визначено поняття філії та представництва як відокремлених підрозділів юридичної особи.

Так, філія - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Типової посадової інструкції філії «Дніпропетровський річковий порт», капітан-змінний механік (судновий) є єдиноначальником і керівником суднового екіпажу, довіреною особою судновласника; капітан управляє судном і вживає необхідних заходів до забезпечення безпеки плавання; при плаванні во внутрішніх судноплавних шляхах керує судноводінням, а в морських і іноземних водах - здійснює його.

Наказом директора з управління персоналом ОСОБА_7 від 09 жовтня 2019 року № 13/к за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме невиконання вимог пункту 1.1. наказу АСК «Укррічфлот» від 23 серпня 2016 року № 97/а «Щодо трудової дисципліни членів екіпажу суден АСК «Укррічфлот», пункту 7.2 наказу АСК «Укррічфлот» від 10 серпня 2018 року № 117/а «Про введення додаткових заходів та посилення відповідальності за порушення правил використання ПММ та звітності», відповідно до акта службового розслідування від 08 жовтня 2019 року, згідно зі статтями 147-149 КЗпП України ОСОБА_1 , капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону, 09 жовтня 2019 року звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

З урахуванням того, що відповідно до пунктів 1, 2 Типової посадової інструкції філії «Дніпропетровський річковий порт», капітан-змінний механік (судновий) є єдиноначальником і керівником суднового екіпажу, необхідно звернути увагу, що згідно із частиною першою статті 49 Кодексу торговельного мореплавства України екіпаж судна - це особовий склад судна, який забезпечує керування, рух, живучість і безпеку експлуатації судна. До екіпажу судна входять капітан, інші особи командного складу і суднова команда.

Таким чином на дату звільнення позивач ОСОБА_1 , працюючи на посаді капітана-змінного механіка (суднового) т/х «БТ-470» буксирного флоту групи портофлоту центрального регіону, виконував функції керівника суднового екіпажу, що виключає визначення його суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Отже, системне тлумачення наведених вище норм права з урахуванням фактичних обставин справи, на думку колегії суддів, дає підстави для висновку, що звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки він не є суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається конкретна норма права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Окрім формального посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та відсилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, заявник має чітко зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

За загальним правилом скаржник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.

Формальне посилання у касаційній скарзі на відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не є дотриманням вимог процесуального закону щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У доповненні до касаційної скарги ПрАТ«Судноплавна компанія «Укррічфлот» посилалося на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 58 ГК України, згідно з якою відомості про відокремлені підрозділи суб`єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом, та статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Вказані доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, виходячи з таких міркувань.

У поданому доповненні до касаційної скарги заявник, зазначаючи норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, не конкретизує правовідносини, в яких цей висновок відсутній, зокрема щодо статті 58 ГК України та статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», тобто належно не обґрунтовує наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

За змістом статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема інформація про відокремлені підрозділи юридичної особи.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру, які долучені до матеріалів справи, у ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот» зареєстровано 8 відокремлених підрозділів, але теплохід т/х «БТ-470»не зазначений серед указаних відокремлених підрозділів, а позивач не є керівником жодного із таких зареєстрованих підрозділів (т. 1, а.с. 159-165).

За положеннями частини третьої статті 58 ГК України відомості про відокремлені підрозділи суб`єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що судно - теплохід т/х «БТ-470», є відокремленим підрозділом ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот», а позивач ОСОБА_1 - керівником такого відокремленого підрозділу, не підтверджуються матеріалам справи.

Також необґрунтованими є наведені заявником підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 58 ГК України та статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України

Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України та посилання заявника про неврахування місцевим та апеляційним судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів звертає увагу на таке.

Справа № 372/1652/18 за позовом фізичних осіб до Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009», Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком Транс» про відшкодування моральної шкоди ухвалою від 22 червня 2021 року призначена Великою Палатою Верховного Суду до судового розгляду і станом на день перегляду справи, яка є предметом касаційного розгляду, перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду. Отже, судове рішення Великою Палатою Верховного Суду по суті розгляду цієї справи не ухвалено.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (положення статті 64 ГК України, статей 48 49 54 58 65 Кодексу торговельного мореплавства України, пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, висновки щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди та виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог), викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 914/1036/18, від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 554/9311/18, від 09 грудня 2020 року у справі № 520/6577/17, колегія суддів враховує таке.

У справі № 914/1036/18 Верховним Судом розглядався спір між юридичними особами про стягнення суми страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

У справі № 754/10844/18 Верховним Судом переглядалися судові рішення за позовом фізичної особи до Київського національного торговельно-економічного університету про визнання дій дискримінаційними, які полягали у створені перешкод щодо проживання у гуртожитку.

У справі № 554/9311/18 Верховним Судом розглядався спір між фізичними особами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування місцевим та апеляційним судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (положення статті 64 ГК України, статей 48 49 54 58 65 Кодексу торговельного мореплавства України, висновки щодо вирішення питання про відшкодування моральної шкоди та виходу за межі позовних вимог), викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2019 року у справі № 914/1036/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 554/9311/18.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах (у неподібних правовідносинах) не має правового значення для справи, яка переглядається, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Стосовно доводів заявника про неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (вирішення питання про відшкодування моральної шкоди), викладених у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 520/6577/17, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі № 520/6577/17 Верховним Судом розглядався спір працівника, якого звільнено з посади начальника служби управління персоналом апарату управління державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, з Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі.

Верховним Судом було зауважено, що розмір моральної шкоди, який було визначено апеляційним судом у розмірі 100 000 грн, є необґрунтованим. Апеляційний суд не навів відповідних мотивів ухваленого рішення у цій частині з огляду на засади розумності, виваженості та справедливості.

Беручи до уваги те, що у справі № 520/6577/17 працівника було звільнено на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, розмір моральної шкоди визначено у розмірі 100 000 грн, а у справі, яка є предметом перегляду, звільнення позивача відбулося на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, розмір моральної шкоди визначено у 5 000,00 грн, колегія суддів не вбачає у даному випадку різного застосування норм права, оскільки вказані справи містять різні фактичні обставини.

У справі № 309/3460/16-ц Верховним Судом розглядався спір працівника, звільненого з посади завідуючого Рокосівського державного навчального закладу на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, з Відділом освіти, молоді та спорту Хустської районної державної адміністрації та Рокосівською сільською радою Хустського району Закарпатської області про поновлення на роботі.

Доводи заявника про неврахування місцевим та апеляційним судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України), викладених у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 309/3460/16-ц, відхиляються колегією суддів з огляду на те, що у цій справі звільнений працівник обіймав посаду керівника державного навчального закладу, а у справі, яка є предметом перегляду, звільнений працівник не обіймав посаду керівника будь-якої установи (підприємства, організації, тощо).

Отже, посилання у касаційній скарзі на неоднакове застосування положень КЗпП України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про те, що додатковим рішенням місцевого суду від 11 травня 2021 року було фактично змінено резолютивну частину рішення від 22 лютого 2021 року, є безпідставними. Апеляційним судом під час перегляду справи надано вичерпну відповідь щодо цього питання.

Таким чином, аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, з урахуванням усіх конкретних обставин, суди надали вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні питання про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 402 406 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2021 року, додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання додаткового рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року в частині, яка не допущена до негайного виконання.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук