П О С Т А Н О В А
05 лютого 2024 року
м. Київ
Справа № 1-10/04
Провадження № 51-5446 ск 19
Суддя Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2004 року та ухвалу Верховного Суду України від 09 травня 2004 року,
встановив:
У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2004 року та ухвали Верховного Суду України від 09 травня 2004 року.
Одночасно просить поновити строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень щодо нього та забезпечити участь захисника (адвоката) при перегляді його справи.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї матеріали, суддя дійшов висновку, що у витребуванні справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 слід відмовити з огляду на таке.
Пунктом 15 Розділу XI «Перехідні положення» КПК 2012 року передбачено, що апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, або у справах, розгляд яких не завершено з набранням чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених § 3 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів.
Зі змісту касаційної скарги слідує, що ОСОБА_2 порушується питання про скасування вироку апеляційного суду, постановленого та переглянутого по суті Верховним Судом України за правилами КПК України 1960 року. Виходячи з цього, касаційна скарга засудженого має розглядатися саме за правилами КПК 1960 року з огляду на приписи п.15 Розділу XI «Перехідні положення» КПК 2012 р. та враховуючи, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закінчено за правилами 1960 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КПК України 1960 року в редакції, що діяла до змін, унесених Законом № 2453-VI (2453-17) від 07 липня 2010 року, у касаційному порядку можуть бути перевірені: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.
Правом на касаційне оскарження або внесення касаційного подання на зазначені судові рішення наділені особи, коло яких визначено у ст. 384 КПК України 1960 року. Так, засуджений ОСОБА_2 мав право на касаційне оскарження зазначених судових рішень у частині, що стосується його інтересів.
Цим правом засуджений ОСОБА_2 скористався. З матеріалів провадження слідує, що вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2004 року було перевірено Верховним Судом України за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 і залишено без зміни.
Таким чином, оспорюване судове рішення вже переглядалося в касаційному порядку.
Разом із тим, наведеними вище нормами, визначеними Главою 31 КПК України 1960 року, не передбачено повторного касаційного перегляду судових рішень.
У протилежному випадку такий перегляд суперечив би принципу правової визначеності, який є одним із основних аспектів верховенства права. Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішеннях від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» та від 29 жовтня 2015 року в справі «Устименко проти України», правова визначеність передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року визначено порядок подання касаційних скарг та вимоги до них, а також передбачено порядок вжиття судом, який постановив оскаржуване рішення, ряду заходів, обов`язковість яких є передумовою для призначення справи до касаційного перегляду.
Зі змісту оскаржених судових рішень убачається, що Апеляційний суд Миколаївської області, ухвалюючи вирок від 12 травня 2004 року щодо ОСОБА_2 , діяв як суд першої інстанції, відповідно до наданих чинним на той час законодавством повноважень.
Після внесення змін до кримінального процесуального законодавства, апеляційні суди втратили повноваження щодо судового розгляду за правилами, передбаченими для кримінальної справи в суді першої інстанції. Тому повноваження щодо вирішення питань, пов`язаних з прийняттям касаційних скарг та підготовкою до касаційного розгляду, зокрема і поновлення строку на касаційне оскарження, про що ОСОБА_2 порушує питання в касаційній скарзі, здійснюють місцеві суди, підсудність яких визначає апеляційний суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 386 КПК України 1960 року касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 цього Кодексу, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Із касаційної скарги, яка надійшла до суду касаційної інстанції, та оскаржуваних судових рішень убачається, що ОСОБА_2 пропустив строк на оскарження вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2004 року у касаційному порядку.
Відновлення строку на оскарження судових рішень не є компетенцією суду касаційної інстанції. Згідно зі ст. 353 КПК України 1960 року таке питання вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу.
Крім того, ухвала Верховного Суду України від 09 травня 2004 року не є предметом касаційного перегляду і може бути переглянута лише за нововиявленими обставинами.
Засудженому ОСОБА_2 також необхідно враховувати, що відповідно до ч. 1 ст. 463 КПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.
Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У ч. 2 ст. 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Таким чином, для одержання правової допомоги під час складання документів процесуального характеру засуджений, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, за змістом статей 110 і 113 КВК України вправі через адміністрацію виправної колонії звернутися до відповідного Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Згідно з ч. 2 ст. 388 КПК України 1960 року справа не витребовується, якщо касаційна скарга відповідно до вимог ст. 350, ч. 2 ст. 383, ст. 384, ч. 2 ст. 386, ч. 1 ст. 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
Керуючись ст. 388 КПК України 1960 року, п. 15 розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017, суддя
постановив:
Відмовити ОСОБА_2 у витребуванні справи за його касаційною скаргою на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2004 року та ухвалу Верховного Суду України від 09 травня 2004 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: ОСОБА_1